Українська література - шкільні твори - 2024

«Жінка в пореволюційному суспільстві» за творами Миколи Хвильового

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Варіант 1

Жіночі образи в творчості М. Хвильового посідають особливе місце і відіграють надзвичайно важливу роль. Це й не дивно, адже в Україні у будь-які часи панував культ жінки-матері, дівчини-нареченої. Берегиня споконвічних традицій і роду, матір, кохана — саме такою постає жінка у творах більшості українських письменників-класиків. А якою ж бачить жінку у пореволюційному суспільстві М. Хвильовий?

Слід сказати, що для більшості людей у перші роки після Жовтневої революції світ перевернувся «з ніг на голову». Повсюди відбувалася руйнація моральних цінностей, а наслідком цього була деградація людських душ. І хто, як не жінки, мали змогу і сили зупинити цей абсурд і хаос? Письменник був впевнений, що жінки були морально стійкішими за чоловіків, і тому сподівався, що їхня самопожертва, милосердя і любов могли вирвати український народ зі згубної революційної стихії.

Наприклад, головна героїня оповідання М. Хвильового «Сентиментальна історія» щиро прагнула знайти своє місце у новому буремному суспільстві. Б’янка не хотіла бути «зайвою», як її подруга Уляна і знайомий художник Чаргар. Вона не бажала плисти за шаленою течією бурхливої річки під назвою «радянська дійсність», адже ця дівчина була сильною особистістю.

Врешті-решт Б’янка навчилася знаходити виходи зі скрутних становищ самостійно, але так ніколи і не дозволила піти з власним сумлінням на компроміс. Героїня оповідання усвідомлювала і відчувала, що не слід сидіти, склавши руки, бо в іншому випадку її рідна «вишневоока Україна» швидко перетвориться на зосередження моральних потвор. Але навколо діялося щось бридке і жахливе, яке дівчина називала «світовим бардаком». Для своєї країни омріяне майбутнє Б’янка вважала «сентиментальною даллю», адже життя не покращити красномовними і сміливими лозунгами. Але що ж потрібно було робити, як перетворювати «сентиментальну даль» на реальність?

Звісно, ламати — не будувати, душа за це не болить. Та чи може бути щасливим та повноцінним суспільство, збудоване на руїнах одвічних моральних цінностей? Б’янка жахалася, що в той час її земляків не цікавили людські чесноти, вона бачила, що країна котиться у прірву. При цьому дівчина розуміла, що пролити світло на туманне майбутнє, врятувати суспільство від деградації здатні тільки істинні моральні та етичні закони буття.

Героїня оповідання М. Хвильового «Сентиментальна історія» стала збірним жіночим образом пореволюційних років. За допомогою цього образу автор намагається довести своїм читачам, що за будь-яких історичних обставин роль жінки у суспільстві є винятковою, адже саме вона є берегинею людських душ і втіленням одвічних людських чеснот.

Варіант 2

У творчості відомого українського письменника Миколи Хвильового жіночі образи займають особливе місце. Відомо, що в житті українського народу у всі часи панував культ жінки. Це й матір, і кохана, і просто жінка-робітниця. Зі сторінок творів українських письменників-класиків жінка найчастіше постає у образі берегині споконвічних родинних традицій. А якою ж бачить своїх співвітчизниць і сучасниць М. Хвильовий?

Для більшості людей, життя яких було добре налагоджене і розмірене, у пореволюційні часи оточуючий світ перевернувся з ніг на голову. Адже у ту добу відбувалася руйнація одвічних моральних цінностей, наслідком чого стала деградація більшості людських душ. І хто, як не жінки, могли зупинити цей абсурд і хаос? Письменник був упевнений, що жінки у моральному плані набагато стійкіші за представників сильної статі, тому він був повністю переконаний, що саме їхня самопожертва, милосердя і любов виведуть рідний народ зі згубного шляху на шлях до щасливого життя.

Прикладом такої віри може бути оповідання М. Хвильового «Сентиментальна історія», в якому письменник намагається якомога реалістичніше зобразити життя головної героїні оповіді Б’янки, що намагається знайти своє місце у новому буремному суспільстві. Вона не бажає бути «зайвою» у цьому суспільстві, не бажає бути такою, як її товариші Улянка та художник Чаргар. Головна героїня оповідання надзвичайно сильна особистість, тому вона не хоче плисти течією шаленої річки, яка з’явилася для багатьох людей досить неочікувано і отримала назву «радянське суспільство».

Б’янка навчилась самотужки виходити зі скрутних становищ, які з’являлися у її житті. Та в той же час вона ніколи не дозволяла собі іти на компроміси із власним сумлінням. Жінка усвідомлює і відчуває, що ніяк не можна просто сидіти, склавши руки, бо інакше її рідна «вишневоока Україна» дуже швидко перетвориться на справжнє збіговисько моральних і духовних потвор. Але навколо героїні відбувається щось бридке і жахливе. Ці суспільні процеси Б’янка називає «світовим бардаком». Дівчина впевнена, що красномовними та сміливими лозунгами життя ніяк не покращити, тому майбутнє своєї рідної країни вона вважає «сентиментальною даллю».

Та що ж робити у тих обставинах, що склалися? Як перетворити на реальність «сентиментальну даль»? Адже ламати — не будувати, і душа не буде боліти. Але чи може суспільство стати щасливим на руїнах одвічних моральних цінностей? Земляків Б’янки у більшості своїй не цікавлять чесноти оточуючих, і дівчина цьому жахається. Вона добре бачить, що рідна країна котиться у прірву і розуміє, що лише узаконені істинні морально-етичні норми здатні пролити світло на затуманене майбутнє і врятувати суспільство від повної деградації.

Та найбільше героїню оповідання дивує те, що більшість людей навіть не намагаються замислитися над сенсом свого життя. Зачинившись на замки і засови у своїх «нірках», вони не живуть, а лише існують під тягарем страху. Дівчина хворіє «темною ніччю нашої дійсності», але, нажаль, змінити щось у суспільстві та в оточуючих людях — не в її силах. Відчайдушною спробою налагодити гармонію між реальністю і мрією став останній вчинок героїні оповідання. Але чи вдалося їй цього досягнути? Напевне, ні. Віддавши себе, дівчина загубила найчистіше, найсвятіше і найдорожче, що було в її душі.

Головна героїня оповідання М. Хвильового «Сентиментальна історія» — це узагальнений образ української жінки пореволюційних часів. Використовуючи цей образ, письменник намагається переконати читачів у тому, що роль жінки виняткова у будь-які часи, у будь-якому суспільстві, адже саме жінка є берегинею людських душ і втіленням одвічних моральних цінностей та чеснот.