Українська література - шкільні твори - 2024

Образ ката-чекіста в оповіданні Миколи Хвильового Я (Романтика)

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Трагічний постріл пролунав 13 травня 1933 року - видатний український письменник Микола Хвильовий поставив останню крапку у своїй долі. Не міг пережити жахливу суперечність між своїми романтичними уявленнями про «світле майбутнє», яке принесе революція, і реальною дійсністю, яку він бачив навколо. Надивився він також і на великий голод, який навесні дозбирував свій моторошний людський урожай.

Про могутній талант М. Хвильового свідчить один з найбільш вражаючих творів - оповідання «Я (Романтика)». Написане на початку 20-х, воно провістило жахіття конвеєра масових репресій 30-х, 40-х років.

Оповідання це - про діяльність дещо фантастичного (наскільки фантастичною була сама реальність) «чорного трибуналу». На перший погляд, час дії тут - громадянська війна. Зустрічаємо ми в оповіданні і відповідну лексику: «панцерник», «ревком», «маузер», «чека». Проте однозначність цю порушує лексика іншого часу і простору: «гільйотина», «інсургенти», «версальці»…

Так з’являється аромат притчі, її всечасовості. Тривожна атмосфера дедалі згущуватиметься, в ній, наелектризованій далекими громами, вчуватимуться застереження попередніх епох. Головний герой оповідання - фанатик «загірньої комуни»; десь «там, в дальній безвісті» йому примарюються її щасливе життя, її «тихі озера». Заради комуни цей чекіст жорстоко розправляється з усіма, хто здається йому винним. «…Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів - тьма на моїй совісті!!» Ми бачимо, що людське життя для нього не варте нічого. Проте в якісь хвилини жорстоко-криваве «я» чекіста відступає, і ми бачимо стомлену людину, якій хочеться людського тепла і родинного затишку. Тоді він приходить до матері: «Вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні і схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її мятежний син, зовсім замучив себе, і я чую на своїх руках її хрустальні росинки». А наступного дня знову криваве пекло: розстріли, розстріли, розстріли…

Та от одного разу серед гурту черниць, які були приречені на страту, чекіст бачить свою рідну матір. Що ж у ньому переважить: «я» людини чи «я» фанатика? Навіть конвоїр Андрюша «кинув похмуро: «Слухай! Дозволь її випустити!» Проте у відповідь чує брутальне: «Провалівай!»

Відомо, що тема роздвоєння людської особистості не нова в літературі. Пригадаймо Христоса і Антихриста, Фауста і Мефістофеля. Одначе в оповіданні «Я (Романтика)» я і анти-я - це не лише символи добра і зла, мудрості і глупоти, свободи і рабства. Автор не тільки показує, що людина, яка проміняла справжні цінності життя на фальшиві, приречена на забуття, а переконливо доводить, що така людина позбавляється людської моралі і навіть найпотаємнішого інстинкту - поважай матір і батька своїх.

Людина завжди стояла перед проблемою вибору (тому в оповіданні повз героя бредуть народи, віки і сам час…), боролася зі своїм «хазяїном» - звірячим інстинктом - за право називатися людиною. Оцю боротьбу двох сутностей чекіста Микола Хвильовий зображує настільки психологічно точно, реалістично, що аж читати оповідання страшно.

Головний герой вважає у своїй фанатичній засліпленості, що він служить благородній справі і високій ідеї: його кличе загірня комуна - країна щастя і благодаті для всіх голодних, спраглих і окрадених духом, кличе саме безсмертя. Це - у мрії. Проте насправді герой іде в нікуди, опиняється в цілковитій безвиході. Хіба зможе він створити омріяну країну щастя ціною розстрілів невинних людей, ціною вбивства навіть власної матері?!

«Я став перед нею на коліна і пильно вдивлявся в обличчя. Але воно було мертве. По щоці, пам’ятаю, текла темним струменем кров». Цей непрощенний гріх прокляттям назавжди ляже на чекіста. Прокленуть нащадки і інших катів українського народу, які знущалися над ним і в роки громадянської війни, і в не менш криваві роки сталінського терору.