Українська література - шкільні твори - 2026

Визвольний пафос роману Ю. Яновського «Чотири шаблі»

1930 року вийшов друком найбільш «багатостраждальний» роман Юрія Яновського «Чотири шаблі». Задум написати роман виник у письменника, коли він працював головним редактором Одеської кінофабрики. В цей час він познайомився і потоваришував із легендарним військовим діячем українського партизанського руху під час визвольної боротьби 1917 — 1920 років Юрієм Тютюнником. Саме він розповів письменнику чимало цікавого з тих героїчних часів із яскравими подробицями, деталями. Юрій Тютюнник теж мав героїчну біографію і міг стати прообразом котроїсь із дійових осіб майбутнього роману. Крім того, Юрій Яновський серйозно вивчав також історичні факти та фольклорні джерела.

Твір вийшов по-справжньому щирий, чесний і правдивий. З молодечою пристрастю і сміливістю тут показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні у революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена Юрієм Яновським уперше. І вирішена вона досить оригінально. Тут яскраво позначилося романтичне світовідчування молодого письменника.

Епіграф «Пустимо стрілку, як грім по небу.

Пустимось кіньми, як дрібен дощик;

Блиснем шаблями, як сонце в хмарі»

(взятий із збірки «Народньїе южнорусские песни» А. Метлинського) — це своєрідна заявка письменника на поетизацію стихії народної боротьби і символ духовного піднесення цієї боротьби.

Роман «Чотири шаблі» складається з семи розділів (пісень). «Кожну пісню, — зазначав автор, — побудовано як окремішню річ. Пісні — хроніка найвищих пунктів задуму, хроніка героїзму виконання…» Окремими новелами вони друкувалися в часописах і мали назви: «Козак Швачка», «Успенівська операція», «Рейд», «Загибель бригади», «Маршал Остюк», «Ми на золотому ручаї», «Китайська шахта». Таким чином, Ю. Яновський «Чотирма шаблями» започаткував в українській літературі новий різновид роману — роман у новелах.

Кожний розділ має обов’язковий пісенний зачин, який звучить як авторське тлумачення подальшої оповіді, обіцянка певного настрою. Ці пісні-зачини в композиції роману, а ще більше в його загальному ідейно-художньому спрямуванні, мають велике значення. Вони підсилюють визвольний пафос віками поневоленого українського народу, передають його як частину свідомості цього народу, його заповітних бажань і мрій, його невід’ємний духовний світ, приспаний довгою неволею.

Приходь іздалеку, одчай труби.

Великої військової тривоги!

Летіть, летіть весняної доби Земля і кінь, списи і корогви! о, вітре мандрів, весну розвівай.

Підкинь до неба пил полків кінноти!

Земля лежить — щасливий теплий край,

І коливаються її висоти.

Народ пробудився, його глибинне єство, серцевина свідомості виходять на поверхню.

Показово, що роман починається весіллям Шахая, ватажка партизанських загонів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок боротьби. Романтизованими описами, «оживленими» метафорами деталями, письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими піснями, що звучать на весіллі. Вся поетика роману, а надто перших чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопоетичної традиції. Це дуже відчутно і в розкішних батальних сценах, подібних до яких ще не було в тогочасній українській прозі: «Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не сміючи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко. Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося — нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ — вони та їхній ворог…»

Прагнучи увіковічнити в слові визвольний рух рідного народу, Ю. Яновський утілив його насамперед у героях «Чотирьох шабель». Шахай, Остюк, Галат, Марченко — їх автор називає в пісенному зачині «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Різні вони, але об’єднані спільною метою, певною мірою романтизовані, дещо навіть ідеалізовані. Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виразилась би їхня глибинна суть, відвага, геройство, сила. Наприклад, Шахай видається бригаді «надлюдською силою», тяжко поранений Остюк продовжує героїчно битися і керувати кіннотниками.

«Це сиділи на скелі орли», — уже на початку роману говорить про них Яновський. Перші чотири розділи роману характеризуються захопленим, радісним сприйняттям життя, боротьби народу за визволення. Із мріями про краще майбутнє поринули в нестримну стихію боротьби за визволення Шахай, Остюк, Галат і Марченко, брати Виривайли. Не раз вони відчайдушно кидалися в бій із піснею «червоного прапора красна зоря обійде із нами далекі моря». Але що ж одержав народ після переможних боїв під червоним прапором? Відгриміли бої, а національно-визвольна боротьба зазнала поразки, багато вояків Армії Української Народної Республіки емігрували за кордон. А ті, що залишилися, змушені були змиритися зі своєю долею і долею своєї нації.

Повернулися до мирної праці і наші легендарні герої, але перед цим вони вдосталь намандрувалися по світу. Остюк дипломатом у Парижі, Марченко на півночі золотошукачем. Про це йдеться в останніх трьох розділах роману. Саме в них відбувається осмислення героями своєї поразки і власне трагедії народу. Душі їх стомлені і спустошені. їх навіть не цінують як колишніх бійців. І життя навколишнє не таке прекрасне, як колись мріялося перед боями. Немає причин до оптимізму. З болем оглядається навколо себе колишній стрункий і міцний кіннотник Остюк, оглядається і бачить: «Голий безводний степ оточує заводи і шахти. Ні води, ні дерева. Хліборобів ковтнула вигідніша, ніж хліборобська праця… Де та рука, що насадить тут зелений і запашний сад? Багаті і врожайні поля?»

Біль, розчарування вчуваються і в словах Галата: «Я хочу жити і відчувати, що я є господар усього в країні».

Саме такою була об’єктивна реальність в країні, і такою її зображує Ю. Янов- ський.

Роман Ю. Яновського «Чотири шаблі» був різко засуджений ортодоксальною вульгарно-соціологічною критикою як націоналістичний, неправдивий, наклепницький стосовно тріумфальних дій Червоної Армії під проводом комуністів. За ці «серйозні вади» роман був надовго викреслений з української літератури, а перші видання заховані до спецфондів. А митця примусили прилюдно засудити роман як свою гірку помилку. Мовляв, він оспівував анархію й отаманство. Але час і історія розставила все на свої місця. Роман повернувся із запилених сховищ до українського читача, який визнав його цінність. І дуже показові слова автора, який так пояснював ідейну спрямованість «Чотирьох шабель»: «…я пишу щось більше, ніж більшовицька партизанщина. Я пишу про великий стихійний вибух віками поневоленого народу. А народ у своїй цілості має свою історію, свою культуру, свою поезію, звичаї. Мій Галат, Санька Шворень і багато інших — пролетарі, робітники. Але вони сини свого великого народу».