Українська література - шкільні твори - 2026

Фольклорні традиції у романі Ю. Яновського «Вершники»

Роман «Вершники» одразу після виходу знайшов своїх палких прихильників і послідовних у несприйнятті твору ретроградів-реалістів, для яких було незрозумілим поетичне й романтичне світобачення Юрія Яновського.

Роман «Вершники» — це поезія в прозі. О. Гончар захоплено писав: «При одній лише згадці цього імені постає перед очима світ спекотливий і шалений, бачиться степ в переблискуванні шабель, охоплений курявою битви. Для мене романи Яновського — це величні поеми в прозі, вони світяться сонцем, їхні високі вітрила гудуть пружною силою степових вітрів. І якщо вже про когось із митців можна сказати, що він володів співучими фарбами, то це передусім про автора «Вершників».

Романтизм Юрія Яновського «круто замішаний» на суворій правді життя. Проте образність його світосприйняття має багато спільного з національним героїчним епосом. Письменник відтворював події з реалістичною точністю, суворою достовірністю і водночас знаходив широкі, сповнені художньої символіки образи. Фольклорна пісенність у творах переплітається з сучасною стилістикою і композиційною будовою фрази.

Речитативом народної душі звучать перші фрази «Вершників»: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного…». Тут слово «Половці» сприймається не як прізвище, а як назва давнього племені, що не залишило по собі культурних пам’яток. Війни, набіги, шаблі, коні — ось половецькі цінності, що залишилися в пам’яті народу, в думах та історичних піснях. Вони, вершники з діда-прадіда, були більшими ворогами українських хліборобів, ніж татари чи печеніги. Примари-приблуди з далеких доісторичних часів, з українського фольклору стали героями «Вершників», щоб своєю боротьбою і самою смертю попередити нас: той, хто забуває рід, братерство, приречений на самознищення.

У творі письменник нехтує встановленими нормами побудови сюжету, забуває про відокремлення художніх деталей. Це дає йому можливість зберегти глибинну українську поетичну традицію побудови дум, народних пісень, народного епосу і водночас створити новаторський, модерновий епос громадянської війни — роман «Вершники».

Декілька разів у творі звучить прислів’я: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». На жаль, глибина народної мудрості відкривається перед Половцями тільки в останню мить їхнього життя. Здається, що п’ятеро братів Половців — це уособлення нашого національного менталітету, усього українського народу, для якого згода — річ зрозуміла, але часто нереальна.

Велике значення у творі має природа. Вона не може перешкодити людям чинити зло, але іноді здається, що вітер щохвилини дужчає, намагаючись розвести людей на початку битви. Сонце затуляється хмарами, щоб не бачити братовбивства, дощ проливається над бойовищем гіркими сльозами. Вітер, хмари, сонце, гроза, дощ як активні учасники подій — це теж прийшло у твір із фольклору.

Тут, у степу під КомпанГївкою, у серпні 1919 року стояла спека, потім віяв майстро, який ганяв високі стовпи пилу, потім інший вітер навівав грозу і дощ, «а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох братів…». Трагедія в кінці твору — це теж наша національна фольклорна традиція. Та водночас Юрій Яновський в усій своїй творчості показує, що навіть найбезглуздіші та найжорстокіші війни закінчуються, а сонце, небо, земля, народ залишаються назавжди.