Українська література - шкільні твори - 2026

Життя та творчість Володимира Винниченка

Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир

Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний діяч, — найскладніша постать з усіх письменників. Розквіт його таланту припав на бурхливий період воєн і революцій, народних сподівань і гірких розчарувань. У його особі Україна наприкінці XIX — на початку XX століття мала художника слова світового рівня. «Жоден український письменник, — писав академік М. Жулин- ський, — не мав такої слави, такої читацької популярності, такої кількості видань своїх творів, як В. Винниченко».

У письменника була тяжка доля. У молоді роки — виключення з вузу, арешти, ув’язнення, служба в армійському «дисциплінарному батальйоні», дезертирство, еміграція. І коли вибухнула перша світова війна, Винниченко повернувся в Україну. 1917 року став одним з організаторів і керівників Центральної Ради. Та політична діяльність письменника сприймалася неоднозначно. Комуністичні ідеологи перекручували суть його поглядів, називали зрадником, ворогом народу. Винниченко бачить, що йому нема місця в Україні. «Невимовно тяжко. Важка, гнітюча, безвихідна туга», — це запис у його «Щоденнику». Тож розчарування і гіркота спонукали його до остаточної еміграції. Винниченко виїжджає до Австрії, а в Україні його оголошують поза законом, вилучають із бібліотек його книжки, знищують наклади.

Незважаючи на тяжкі випробування, В. Винниченко багато працює. Крім оповідань, створює низку злободенних, гостропроблемних психологічних драм та романів. «Обсягом і різноманітністю своєї тематики, колом проблем і масою людських типів Винниченко стає на рівні першої, ліпшої, літератури європейської», — зазначав дослідник його творчості Андрій Річицький.

Письменник у своїх творах описував не займані досі сторони життя. Наприклад, тюремні будні політичних в’язнів показано у творі «Щось більше за нас», долю революціонерів описано в оповіданні «Студент», а фарисейство панства — у творі «Малорос-європеєць».

В оповіданні «Салдатики!» змальовано одну з типових подій, пов’язаних із придушенням селянських заворушень. Колоритний епізод, що зображує сваволю й беззаконня, які процвітали в імперії, показано в оповіданні «Суд». Твір показує і наростання селянського невдоволення свавіллям, і визрівання рішучості людей для захисту своєї гідності.

В. Винниченко писав і для дітей. Світ дитинства у його творах — особливий. То поетичний, як в оповіданнях із циклу «Намисто», то захоплюючий чи трагічний, як у творах «Кумедія з Костем» та «Федько-халамидник». Але в кожному з цих оповідань чується море ніжності й любові до дітей. Шкода, що довгі роки діти виростали без таких чудових творів, які здатні посвіти у вразливу дитячу душу зерна доброти, любові, благородства.

Крім літературної спадщини, існує ще один архів цієї незвичайної людини: майже сто його картин. Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції.

Можна лише дивуватися різноманітності талантів В. Винниченка, його великій працелюбності, вчитися мужності і любові до України.