Українська література - шкільні твори - 2022

Символічний зміст образу собору

Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

«Собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, вік ще повен гріхами, у яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій». Такою вперше ми бачимо й чуємо цю споруду, яку не вдалося знищити часові. І грандіозну споруду роману Олеся Гончара теж не вдалося зруйнувати — твір існує, він цікавить і бентежить уяву. Просте українське селище Зачіплянка зробилося вмістилищем «величної культової споруди».

Цей собор, «один із тих велетів тисячолітніх», може слугувати не лише для церковних відправ: за часів занепаду релігійної свідомості він може бути хоча б орієнтиром для тих, хто шукає «досі нерозгадані формули вічної краси». А недалеко від собору — металургійний завод, де зовсім інше життя, де годі шукати тієї вічної краси.

Треба згадати, що величезна кількість творінь стародавніх зодчих була просто знищена. І навіть не час тут попрацював, а людська байдужість. Собор, змальований у романі Олеся Гончара, міг би стати центром духовного єднання українців. А замість того він став руїною.

Саме звідси бере свій початок складна символіка твору: собор — руїна й собор — духовний дар пращурів. І саме звідси бере початок складна й гостра конфліктність «Собору», яка так налякала радянських критиків.

«Німотна музика собору, музика отих гармонійно піднятих у небо бань-куполів — вона для тебе реально існує, ти здатен її чути, хоча інші, здається, до неї глухі». Таку нечутну музику може грати лише руїна, напоєна часом. По-різному ставляться зачіплянці до собору, але ніхто не може заперечити однієї притаманної споруді якості — величі у повному розумінні цього слова.

У соборі можна влаштувати клуб або зберігати в ньому комбікорм, але одвічна сутність споруди від того аж ніяк не постраждає.

Символ завжди складний, бо часто означає те, що одним словом і не назвати. Але ж є в собору й ще одна місія, яку неважко збагнути. Це місія свідка почуттів і справ людських.

Століттями височить він над землею людей, і, мабуть, тому багато що навколо здається безладним, пустим, непотрібним, Це — ще одна небезпека, яку являє собор для тих, хто прагне вкрасти в людей їхню історію. Кожний свій вирок собор оголошує з точки зору історичної пам’яті, яка береже всі, навіть найдрібніші події.

Олесь Гончар зробив майже неможливе: в образі собору він поєднав духовне і матеріальне, як це зробили колись «мудрі й дужі майстри», звівши стрімкі стіни й величні купелі-бані, які здатні сягнути неба — лише хрести на них поверніть.

Собор був зведений скоро після зруйнування Січі, і козаки вклали в нього всю тугу за навіки втраченою волею, зробили його своєю святинею. Та недоброю буває посмішка часу: не лише святинею довелося побувати собору, а й складом комбікорму, і просто «безхозним об’єктом». Проте це було вже в XX столітті, коли не дуже цінувалися символи, тим більш символи волі й лицарської слави предків. І тут письменник виводить ще один пласт символіки роману: «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!» — палко закликає Олесь Гончар.

Якщо в душі немає нічого святого, то душа перетворюється на руїну. Нехтування найсвітлішими почуттями чимось нагадує вживання наркотиків — чим далі, тим більше звикаєш до зміненого стану своєї свідомості. «Не жаль», «байдуже», «ні до чого» — такі слова все частіше починає народжувати така от ущент зруйнована душа.

У кінці шістдесятих років XX століття «Собор» було надруковано в одному з «товстих» літературних журналів. Але ті, хто тримав кермо «літературного процесу», дуже швидко схаменулися: дуже багато заборон, існуючих на той час, насмілився порушити Олесь Гончар. Вирішили піти тореним шляхом: було організовано шалене цькування роману. «Собор» був покладений на полицю й лише майже через два десятки років дійшов до широкого загалу читачів. І лише через два десятки років стала зрозумілою глибока символіка роману: здається, усі події, які сталися протягом цього часу, удалося передчути письменникові. Тепер ми вільно говоримо про проблеми, лише намічені письменником, і здатні робити для себе відповідні висновки.

Так стається з кожним визначним твором: здається, що події роману продовжуються, переростають рамки друкованої сторінки і входять безпосередньо в наше життя, де завжди повинне залишатися місце для найголовнішої споруди — собору.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.