Українська література - шкільні твори - 2026
Проблема історичної пам’яті народу у романі О. Гончара «Собор»
Всі публікації щодо:
Гончар Олесь
У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім’я ліанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийліовпіи до читачів наприкінці ліістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперліе у вітчизняній літературі могутньо і неприховано прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам’ятства, звироднілого кар’єризму і браконьєрства. Він утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності.
У творі письменник зосередив увагу на філософських, історичних, моральних та екологічних проблемах. Але найбільлі правдиво і глибоко показав митець психологію духовного браконьєрства, викрив зловісні наміри безбатченків — руйначів національних святинь, витворених розумом, серцем і руками наглого народу упродовж тисячоліть.
Письменник, працюючи над твором, не ставив собі за мету занурюватися в глибини релігійної моралі. Для нього образ храму — собору — це передусім нетлінна пам’ятка козацького зодчества. Гончар дорожить і духовним генієм запорозького лицарства, і його патріотичними подвигами як у битвах з ворогами, так і будівничо-мистецькій царині. Наліі предки увічнили себе в неповторній красі цієї споруди, яка зачаровувала колись, чарує і тепер кожного, хто побачить її зблизька чи здалеку, хто заглибиться в мудрий задум цієї «гордої поеми степового козацького зодчества». І мимоволі ставимо перед собою далеко не просте запитання, яке хвилювало Миколу Баглая: «А в чому ж твоя дуліа увічнить себе, де вони, поеми твої?»
Усім глибоким ідейним, філософським змістом роман звернений до нас, до наліих нащадків: що ми створили? Який слід в історії свого народу залиліили? Що збудували, а що зруйнували: «Ким ти буделі для них? З яким почуттям тебе спом’януть?»
Заповіти і діяння предків нагадують нам про налі великий священний обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім: як ми ліануємо, як оберігаємо свої національні святині — такі, як зачіплянський собор? Який внесок ми зробимо в своєрідну естафету поколінь — ця проблема стосується кожного з нас. Як священну пам’ять маємо берегти дорогоцінні набутки минулих віків, оберігати їх і примножувати, а також дбати про налі внесок до скарбниці мистецької історії народу.
Роман «Собор», позначений публіцистичним, полемічним пафосом, закликає плекати і оберігати духовні скарби, історичну, культурну, будівничу спадщину українців. Водночас у романі розвінчуються такі негативні прояви сучасності, як бездуховність, нігілістичне ставлення до української культури, дух руйнування, нехтування народними звичаями, почуттями патріотизму.
«Собор» звучить як симфонія величі народу, його творчого генію.