„Страждання юного Вертера” Йогана Вольгана Гете та „Зів’яле листя” Івана Франка: специфіка творів та взаємозв’язки. - Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року - Творчі роботи наших користувачів - Українська та зарубіжна література - учнівські твори - власні твори учнів

Творчі роботи наших відвідувачів
Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року

„Страждання юного Вертера” Йогана Вольгана Гете та „Зів’яле листя” Івана Франка: специфіка творів та взаємозв’язки.

На перший погляд ми звичайно задамось питанням: „Що може пов’язувати представника епохи німецького Просвітництва, сентименталізму, якоюсь мірою романтизму та українського реалістично-романтичного поета?”. Відповідь на це питання очевидна. Безліч творів зарубіжної класики співвідносять з витворами українських літераторів, тому звідси випливає, що люди всі кругом однакові. Їх поєднують буденні теми і проблеми, переживання і почуття, бачення світу ,як внутрішнього ,так і зовнішнього.

Образ молодого Вертера – це романтичний закоханий до безтями юнак, який повстає проти усталених законів суспільства. Його ідеї набувають філософського характеру протягом розвитку твору. Вони цілеспрямовано направлені на лікування пороку суспільства. Він не розуміє, чому саме душевна благодать не може стояти вище ніж суспільні норми.

Ліричний герой збірки „Зів'яле листя” — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка „найсуб'єктивніших” віршів, тому не випадково, що почуття ліричного героя є уособленням особистих почуттів автора. В особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Та у способі змалювання складних людських почуттів ці вірші дуже об'єктивні. Сама ця об’єктивність поєднує ліричних героїв збірки І.Франка і твору Гете. Обидва страждали драматичним, нерозділеним коханням, але таким, що облагороджує, слугує джерелом натхнення, наповнює душу світлими і романтичними переживаннями.

Образ коханої кожен автор увінчує по-своєму. Франко як український поет порівняє її з калиною чи тополею ,з сонцем чи зорею, червоною рожею чи молодим зеленим листям. Гете в листах Вертера до свого друга вкладе всі тонкості душі молодого хлопця: „Я молюсь ей одной, воображение вызывает передо мной лишь ее образ, все на свете существует для меня лишь в соединении с ней”.

Вертер, зустрівши Лотту, наперед знав ,що вона заручена, а тому вони ніколи не зможуть бути разом, ніяка сила не поєднає їх. Так само Франко усвідомлював, що це кохання не принесе благополучного возз’єднання.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,

І приязнь мусила б нам надокучить,

В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,

Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Та все ж таки вони обоє продовжували боротись за своє кохання, можливо, не фізично ,а на духовному рівні. Через це героїв поєднує внутрішній психологічний конфлікт ,що є основою для роздумів.

Це два різних типи героїв, тому що вони з інших країн і епох, але ми всеодно можемо співвідносити їх як страждальців від благородного кохання. Таке кохання досить рідко зустрічається, і найчастіше воно настільки чисте, що світу кортить забруднити його. Ще з самого початку я зазначила, що Вертер не тільки страждає через нерозділене кохання ,а й постає проти суспільства, проти його правил. Автор часто звертає увагу саме на думки Вертера про ницість суспільства, про поповнення рядів філістерства. Він – молодий ентузіаст, бо йому лірики хочеться, почуттів, чогось світлого і щирого. Всі розмови про його кохання з вуст цих лицемірів для нього були наче удари ножем, адже вони не достойні були говорити про це. Вони не достойні були засуджувати його чи його кохану. Ліричний герой І.Франка теж не боїться осуду суспільства. Для нього важливо, щоб кохана залишилась поруч, а все інше – пусте.

Не боюсь я царів-держилюдів,

Хоч у них є солдати й гармати;

Не боюсь я людських пересудів,

Що потраплять і душу порвати.

Кульмінація у творі „Страждання юного Вертера” наступає у той момент, коли Вертер дозволяє собі, переборовши весь страх і сумнів, поцілувати Лотту. Після цього він ніби перероджується, адже відчуває , що тепер вона з ним, хоч не в реалі, але на рівні почуттів. „ Да, я чувствую, а в этом я могу поверить моему сердцу... я чувствую, что она, - могу ли, смею ли я выразить райское блаженство этих слов? - что она любит меня... Любит меня!”.

Та й навіть сама Лотта , шукаючи варіант хорошої пари для Вертера, відчувала, що хоче зберегти його тільки для себе. В цьому проявляється деяка егоїстичність, але якщо це взаємне кохання з її сторони, а не просто жага до привласнення – ні. І, можливо, колись в іншому світі їхні серця об’єднаються.

Франко теж має у своїй збірці таку своєрідну найгарячішу точку вибуху емоцій, коли одна хвилина з коханою замінила всю вічність, дала натхнення для всіх майбутніх творінь на тему прославлення справжнього кохання.

Чує серце, що в тій хвилі

Весь мій рай був тут — отсе!

Часто у своїх віршах Франко висловлює претензії для жінки, яка ним згордувала, не задумуючись над тим, що це може завдати їй болю.

Не надійся нічого! Чи ти знаєш,

Що ті слова — найтяжчая провина,

Убійство серця, духу і думок

Живих і ненароджених? Чи в тебе

При тих словах не ворухнулась совість?

Кохання Вертера настільки осяяне блаженством ,що він не хоче бачити того, що дівчина знаходиться в найважчому положенні. Її добра душа наповнена співчутливістю і каяттям ,через те, що ніяк не може виправити ситуацію в якій вона винна.

Свою кохану Вертер завжди асоціює з красою природи, адже так часто ходить на одне те саме місце, де краєвид нагадує йому про Лотту. Франко персоніфікує природу, надає їй жіночих рис, щоб співвіднести її з коханою. Він так само як і Вертер надає своїй коханій найгарніших і найчистіших рис, які можуть бути тільки знайдені в природі.

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

На відміну від Вертера ліричний герой Франка неоднозначний в своїх міркуваннях. Вертер протягом усього життя після зустрічі з Лоттою знав, що належить їй навіки, натомість у Франка відчувається більш практичне мислення автора ,тобто мислення про те, що життя продовжується і треба жити ,незважаючи ні на що.

Жиймо! Кожде своїм шляхом

Йдім, куди судьба провадить!

Здиблемось колись — то добре,

А як ні — кому се вадить?

Та в цих строфах відчувається пафосне відношення автора до ситуації в яку він потрапив. Йому хочеться показати себе сильним відчайдухом, щоб кохана не вважала, що він буде „повзати перед нею на колінах”.

Вертер навпаки не бачить продовження свого життя без коханої, без її посмішки, без її дихання, без її погляду, без її слів. Він зовсім виключає навіть намір на пафосне ставлення до неї, адже він щиро говорить про свої почуття і емоції у листах.

Цікаво, що дуже схожий метод опису авторами поведінки, викликаної накопиченням почуттів від нероздільного кохання. Ця поведінка схожа на безумність.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуля,

А вдень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Біль хочеться випустити на волю, але це неможливо, тому ліричний герой робить безглузді вчинки. Вертер пише ,що кожного разу ,як бачить Лотту „Я бегаю по полям, и лучшая моя отрада – одолеть крутой подъем, проложить тропинку в непроходимой чаще, продираясь сквозь терновник, напарываясь на шипы. После этого мне становится легче, чуть-чуть легче”.

Треба звернути увагу на композицію збірки Франка і „Страждання юного Вертера”Гете. Твір Гете майже повністю складається з листів головного героя для свого друга і коханої. Ще автор під кінець твору додає свої примітки , де будує розв’язку художнього твору. Епістолярний стиль написання твору досить помітно переплітається з композицією збірки українського поета, з його жмутками листя. Листя мало того, що мають однаковий корінь зі словом лист, а ще й мисляться читачем образно, як ті самі листи. Жовте листя так само летить з мрією знайти свого власника, як листи Вертера бажають попасти в руки адресата.

В зів'ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Найбільше точно, здається, підкреслили думку ,яка червоною ниткою пронизує увесь твір Гете слова Франка:

Ні, не тебе я так люблю,

Люблю я власну мрію!

За неї смерть собі зроблю,

Від неї одурію.

Чому я сказала думка, якою пронизаний твір Гете? Сам автор наводить на таку думку. Він навіть не допускає такої думки, щоб Лотта і Вертер були разом, щоб їх об’єднав шлюб, адже при цьому погасне повністю образ мрійливого закоханого юнака. Кохання не що інше, як мрії і фантазії, а в побутовому житті такому чистому почуттю немає де дітись. Його забруднюють суспільною суєтою, потім воно взагалі зникає. Свою мрію викохав Вертер у своїх листах, але забув, що лише мрію, лише легенду за яку він готовий був померти. Все відбувалась лише на рівні його фантазій ,а не реального життя.

Якщо поглянути на Вертера як на творця особистих літературних творів, тобто листів, то можемо з легкістю сказати ,що у нього душа справжнього поета. Його прекрасні метафори і епітети підносять його до статусу митця. Такий митець, як правило теоретик, а Франко – безперечно теж митець, співвідносячись з своїм літературним героєм, висловлює думку про невміння людини мистецтва діяти практично.

Що із неба ловить зорі золотії,

Але до дівчини приступить не вміє,

Ідеали бачить геть десь за горами,

А живеє щастя з рук пустив без тями

І тепер, запізно, плаче і дуріє.

Дуже багато роздумів у своїх листах Вертер вів про майбутнього чоловіка Лотти, адже йому потрібно було зрозуміти, чому саме його вона вибрала. Спочатку він дуже добре ставився до цього чоловіка, але після розмови з ним він зрозумів, що такий чоловік не достойний Лотти. Майбутній суджений Лотти Альберт був типовим представником філістерства. Коли Вертер намагався довести йому, що самовбивство через кохання не безглузда витівка, то Альберт заявив ,що Вертер з’їхав з глузду.

Ліричний герой Франка теж, очевидно, не оминув образу у сюжеті іншого чоловіка, щоб ще більше додати вогню віршам, співпереживання з боку читачів. Хоч Франко все-таки не намагається нам вималювати так чітко образ того іншого чоловіка на відміну від Гете. Для поета важливий сам факт, що той інший існує і робить ще болючішими страждання його героя.

Когось дожидає...Та вже ж не для мене

В очах її світло те блима!

Вірш Франка „Тричі мені являлась любов” можемо співвіднести з ступенями закоханості Вертера і відповідного бачення коханої: „одна несміла, як лілея біла” – Вертер вперше побачив Лотту, перше знайомство , бачення її поверхневої оболонки; „явилась друга — гордая княгиня” — ставлення Лотти до Вертера після того ,як вона дізналась про його кохання, після першого поцілунку, бачення її внутрішньої благородності; „явилась третя — женщина чи звір?” — дівчина сама закохується в Вертера, тому стає сама не своя, переживає за його життя.

Читаючи збірку Франка, я не очікувала, що закінчення любовної драми буде таке ж трагічне як і у Гете.

Тебе утративши навік,

Я чую се — єдиний лік,

Се кулька в лоб.

Виявляється ліричний герой Франка теж не переніс такого життя наповненого болем. Вертер писав про це: „Человек может сносить радость, горе, боль лишь до известной степени, а когда эта степень превышена, он гибнет”. І що саме найдивовижніше герой Франка так само, як Вертер прощається з своєю матір’ю, просить в не ї пробачення, бо вона не заслужила втратити власного сина ,якого так леліяла.

Матінко моя ріднесенька!

Не тужи ти за мною, не плач в самоті,

Не клени, як почуєш, що я зробив!

Єдина надія Вертера була на те, що вони зустрінуться в іншому світі і вже там навіки будуть разом. Завдяки цій думці можна простежити надію Вертера на вищі сили, інший світ. Та його віра охоплена філософськими мотивами, а не християнськими : „Нет, Лотта, нет... как я могу исчезнуть?

Как можешь ты исчезнуть? Ведь мы же существуем! Исчезнуть? Что это значит?”. Ліричний герой Франка зовсім відмовляється від допомоги Бога і звертається до чорта, тобто кохання засліплює його до того, що неважливою стає християнська мораль.

Чорте, демоне розлуки…

Слухай голосу розпуки!

Буду раб, невольник твій,

Весь тобі віддамся в руки,

Лиш те серце заспокій!

У віршах чорт говорить ,що герой давно вже продав душу дияволу, а його кохана на шляху до пекла. Тобто тут більш переважає сила почуттів , а не християнська мораль. Так само і у Гете. Вертера не лякає смерть, не лякає великий гріх за який він попаде до пекла. Коли він, говорить про те, що вони зустрінуться у іншому світі з Лоттою , то ,очевидно, теж має на увазі пекло.

Отже, ці витвори літературного мистецтва: „Страждання юного Вертера” Гете і „Зів’яле листя” Франка доповнюють один одного, висвітлюють тему благородного кохання з різних сторін. Герої можуть по-різному мислити, але відчувають вони те саме. Вони можуть різними способами добиватись взаємності коханої, але відчувають вони те саме. Вони можуть по-різному мріяти і фантазувати про коханих, але відчувають вони те саме. Будь-хто на місті цих героїв відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні! Головні герої не відвертаються від мук і страждань, бо, мабуть, відчувають, що вони роблять їх довершеними духовно.

Істоміна Юлія