Всі публікації щодо:
Довженко Олександр

Українська література підготовка до ЗНО

Щоденник - Олександр Петрович Довженко - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 40-50-х років ХХ століття

„Щоденник” О. П. Довженка — важливий документ доби. Він являє собою окремі записи, розташовані в хронологічному порядку. їх поєднання становлять один із різновидів мемуарної літератури, тобто теж є літературним твором. Ознаками цього різновиду мемуарної літератури є фрагментарність, повтори, звернення, емоційно-оцінювальні вислови. Стиль мемуарної літератури суворо-реалістичний, часом романтично-піднесений чи іронічно-саркастичний.

Документ свідчить, що літературно-мистецький, кінорежисерський талант Довженка не зміг повністю реалізуватися в умовах тоталітарного режиму ні як митець, ні як державний діяч.

Записи письменника 1943 р. засвідчують це: „Трагедія мого особистого життя полягає в тому, що я виріс із кінематографії. Велика громадська робота, де б я дійсно міг жити і творити народу добро, мені не судилася, її роблять навколо мене довгі роки люди і слабі, і немічні духом. Я позбавлений творчості в житті, позбавлений радощів і гордощів творчості на користь народу. Я не живу в атмосфері державного горіння... Мене туди не пущено”.

Усі думки і помисли Довженка спрямовані на те, як допомогти своєму народові у трагічний час, як застерегти його від помилок, нічого особистого, навіть натяку на почуття або побутові деталі.

Вважається, що щоденник — це річ дуже особиста. І сам письменник, напевне, не мав наміру опубліковувати його. Можливо, це був „плацдарм” для реалізації нових творчих задумів, а можливо, просто друг, якому можна довіритися і „вилити душу”.

Довженко був далекоглядною людиною. Ще у 1942 р. Довженко записав до свого блокнота: „Не було у нас культури життя — нема культури війни. Тому страждаємо багато й по-дурному. Ніщо не проходить даром, сатрапство і дурість особливо”. Цей запис, власне, пояснює поразки наших військ у 1941-1942 pp.

Свого часу Довженко запропонував проекти щодо землекористування та розвитку „неперспективних” сіл, проте його не почули, оскільки погляди митця розбігалися з офіційною точкою зору, але час показував, наскільки він був правий. Це стосується і проектів Довженка щодо реформування культури, освіти, архітектури, сільського господарства, військової справи і багатьох інших галузей.

Письменник гнівно засуджує тоталітарну систему, яка виховувала кар’єристів і підлабузників, що не вміють мислити самостійно й у всьому вбачають підступність „класових ворогів, ворожої ідеології”. Творча людина не могла жити в такій задушливій атмосфері. Тому, очевидно, найпершими товаришами і розрадою були у Довженка папір та перо. Так можна пояснити появу Довженкового „Щоденника”.

Уже в перші роки війни письменник турбувався про нашу літературу цього періоду. Він боявся, що почнеться доба „побутово-описового чтива”, а „народу треба показати його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шляхи і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б на десять колін...”

З висловлювань „Щоденника” випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро: „Треба жити чимсь добрим. Ви нам про Добре напишіть та научіть нас доброму і красивому”.

Наскрізною ідеєю у „Щоденнику” є національна ідея. Довженко з болем згадує про розбазарювання національних надбань, занедбаність пам’яток старовини, занепад музеїв, про витравлювання всього українського в освіті: „Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік...” „Двадцять п’ять років немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім’я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости дезертиру, як не у нас?” Він хвилюється, що загине люд в Україні, а „наїдуть чужі люде і утворять на ній мішанину. І вона буде не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно”. Це пророчі передбачення геніального майстра!

Героїзм, безсмертя народу — ще одна наскрізна тема „Щоденника”. І вона показана не лише в безприкладних подвигах наших воїнів, а і в героїчних вчинках усього народу — від дітей до старих дідів. Це розповідь про хлопчика Тараса, який застрелив німецького офіцера, крав у окупантів зброю; про дідів-перевізників, що потопили човна із загарбниками і втонули самі; про мужніх матросів, яких роздягненими в лютий мороз вели в Києві на розстріл, а вони співали пісню і зневажали смерть.

З особливою теплотою говорить автор про долю жінки, подвиг якої буде возвеличувати не одне покоління митців.

Письменник обурюється ставленням до тих, хто побував в окупації, в оточенні. Цих людей — винних і безвинних — оголошують державними злочинцями і гонять у табори, тепер уже сибірські.

Болюча для митця тема зрадництва, яка піднімалась в кіноповісті „Україна в огні”, знайшла свій відбиток у Довженковому „Щоденнику”. Письменник переймається тим, чому дівчата одружуються з окупантами: „А найстрашніше — що дівчата не знають, що, виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину. їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців”.

Тема, яка є актуальною і на сьогодні — зневажливе ставлення жителів міст до селян, — була дуже болючою для Довженка, адже саме на „селянському багатомільйонному горбі і шкурі виросли індустріалізація країни і все, чим користується інтелігентне державне міщанство”.

Обурення Довженка стосується і системи освіти, і прокурорського нагляду, оскільки в роки війни прокурори не йшли на передову: „Всі цілі і здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з тридцять сьомого року ”.

Письменник з ненавистю і сарказмом також говорить про кар’єризм, пристосованство, підлабузництво.

Багато рядків у записниках Довженка відведено тим особистим безмірним стражданням, які принесла йому сталінська критика кіноповісті „Україна в огні”. Цієї теми він торкається і в повоєнний час. Але найбільше його турбує доля його народу. В той час, як по радіо звучали бравурні марші, люди страждали. Письменник записує, що в 1949 р. чотири години вдивлявся, сидячи в машині, в людський потік і не побачив жодного веселого обличчя. Проте письменник все ж вірить у людей, у можливості перебудови недосконалого світу: „Перебудовую в уяві світ. Не сплю ночі. Картини шумлять в голові, проносяться одна за одною краща й величніша. Міг усе. На все добре і розумне був здатний і готовий цілком”.

Гостро засуджуючи тоталітарну систему, О. Довженко вірить у свій народ, у його національне відродження, в добро, що закладене в людину від природи, у перемогу всього світлого і величного.

Таким чином, із „Щоденника” перед нами постає величний образ автора — людини з глибоким державним мисленням, різносторонньо обдарованої, яка безмежно любить свій народ і вболіває за нього.

Вражає мужність і безкомпромісність великого митця. Передчасна смерть завадила Довженкові у повній мірі реалізувати плани і мрії, проте літературна спадщина митця продовжує його справу. Слова Довженка тривожать душу наших сучасників, будять їхнє сумління, закликають не повторювати помилок історії, бути справжніми патріотами своєї Батьківщини.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.