Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020
Тарас Шевченко
Розділ IIІ. Література кінця XVIII - початку XX століття
Про автора
✵ У народі називають Кобзарем.
✵ Народився на Черкащині (с. Моринці).
✵ Роки життя - 1814 - 1861. До речі, у лютому цього ж року відмінили кріпацтво. Але Шевченкові, на жаль, не судилося насолодитися свободою земляків, про яку він так мріяв. Чудовий приклад для твору, чи не так?:)
✵ 10 років провів у засланні.
✵ Входив до Кирило-Мефодіївського товариства.
✵ 24 роки був кріпаком, але друзі (К.Брюллов, В.Жуковський, О.Венеціанов та ін.) викупили його.
✵ Був не лише письменником, а ще й художником.
✵ Представник романтизму (рання творчість) та реалізму.
✵ Важливі цитати і перифрази про автора:
✵ «співець життя народного»;
✵ «він був сином мужика і став володарем у царстві духа»;
✵ «досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю»;
✵ «народився на українській землі, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і в цьому знаходять своє безсмертя»;
✵ «він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять».
«Катерина»
Рід: ліро-епос.
Жанр: соціально-побутова поема.
Напрям: романтизм.
Тема: зображення долі жінки-покритки у тогочасному суспільстві. Ідея: засудження жорстокої народної моралі щодо жінок, які народжували дитину не в шлюбі.
Присвята: В. Жуковському.
Символи: Катерина - зраджена Україна. Цитата про твір: «такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».
Персонажі і їх характеристика:
✵ Катерина - покинута вагітна дівчина-покритка;
✵ Івась - син Катерини та москаля;
✵ Іван - москаль, який покинув дівчину вагітною;
✵ Батьки Катерини - проганяють дочку з дому;
✵ Сліпий кобзар - чоловік, який забирає собі Івася після смерті Катерини.
Сюжетні елементи:
✵ Експозиція: заклик не кохатися із москалями.
✵ Зав’язка: кохання Катерини й Івана.
✵ Розвиток дії: пошук Катериною свого коханого Івана, їхня випадкова зустріч.
✵ Кульмінація: самогубство Катерини.
✵ Розв’язка: зустріч малого Івася з кобзарем.
Зміст:
Заклик не кохатися із москалями. Далі автор розповідає про кохання Катерини та Івана, який згодом від’їжджає до Туреччини. Дівчина дізнається про свою вагітність. Батьки вирішують вигнати Катерину з дому. Вона з дитиною на руках вирушає на Московщину до свого коханого. Але, зустрівши Катерину, Іван зробив вигляд, що не впізнав її. Вона залишає дитину і вчиняє самогубство. Малого хлопчика Івася забирає до себе сліпий кобзар. Згодом москаль зустрічає сина: «пізнав тії карі очі, чорні бровенята. Пізнав батько свого сина, та не хоче взяти».
«Кавказ»
Рід: ліро-епос (але не має сюжету, дійових осіб).
Жанр: сатирична поема.
Напрям: реалізм.
Тема: зображення загарбницької політики Російської імперії.
Ідея: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога; засудження загарбницької політики; возвеличення мужності горців. Присвята: Якову де Бальмену. Символи: Прометей - народи, які постраждали, орел - імперія. Епіграф: «Кто даст главе моей воду, и очесам моим источник слез. И плачуся и день, и нощь о побиенных» (Книга Єремії - Старий Заповіт).
Місце подій: Кавказ.
Цитати про твір:
✵ «огниста інвектива проти темного царства»;
✵ «це не просто жалібна симфонія в пам'ять загиблого друга, але й поема надії і гімн непереможній волі»;
✵ «ця поема валить, трощить, палить, убиває іронією, морозить правдою, сліпить блискавками порівнянь».
Сюжетні елементи:
✵ Експозиція: зображення Кавказьких гір; розповідь про Прометея.
✵ Зав’язка: роздуми про жорстокість імперії, засудження бездіяльності поневолених народів.
✵ Кульмінація: монолог-звернення колонізатора: «Чом ви нам за сонце платити не повинні?».
✵ Розв’язка: згадка про загиблого друга Якова де Бальмена.
«Сон»
Перший сатиричний твір в українській літературі, де жорстоко засуджено владу
Рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема.
Напрям: реалізм.
Підзаголовок: комедія.
Тема: зображення реальної суті Російської імперії.
Ідея: засудження самодержавства, кріпосництва; висміювання вірнопідданства й аморальності земляків, які перейшли служити на бік імперії; заперечення гноблення.
Новаторство: перший сатиричний твір, у якому так жорстоко та зло розкритиковано владу.
Місце: Україна, Сибір, Петербург.
Епіграф: «Дух истины, его же мір не может мріяти, яко не видит го, ниже знает его» (книга Іоанна).
Назва символічна: кріпосництво - жахливий сон, від якого уже час прокинутися.
Важливі деталі:
✵ прийом подорожі вві сні;
✵ контрасти: гарна українська природа - тяжка доля українців; життя простих людей - панів;
Цитати про твір:
✵ «сміливий маніфест слова проти темного царства»;
✵ «це сцена генерального мордобитія».
Персонажі:
✵ Ліричний герой - чоловік, якому наснився сон.
✵ Цар і цариця.
✵ Пани.
✵ Земляки-перевертні.
✵ Цар волі - Бог.
Сюжетні елементи:
✵ Експозиція: роздуми поета над долею людини, зображення соціальних і моральних проблем країни.
✵ Зав’язка: ліричний герой оп’янів, заснув і вві сні летить.
✵ Розвиток дії: зображення покріпаченої України; Сибіру, де серед злодіїв є невинні; Петербурга та життя панів.
✵ Кульмінація: «сцена генерального мордобитія».
✵ Розв’язка: пробудження ліричного героя після сну.
Зміст:
✵ Пролог: філософські роздуми автора про долю людини.
✵ Україна. Спочатку гарний пейзаж України: «Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зострічає...». А потім ліричний герой бачить страшні картини життя Українців: «латану свитину з каліки знімають»; «он розпинають вдову за подушне, а сина кують»; «під тином опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне».
✵ Сибір. Каторга. Серед злодіїв та вбиць - «цар волі» - революціонер, покараний за спротив цареві: «мов із тісної домовини на той останній Страшний суд мертвці за правдою встають... ні, то люди, живі люди, в кайдани залиті»; «а меж ними, запеклими, в кайдани убраний цар всесвітній! Цар волі...не плаче, не стогне. Раз добром нагріте серце вік не прохолоне».
✵ Петербург. Далі ліричний герой бачить багате місто, у якому живуть пани, «нагодовані, обуті». Він потрапляє у розкішний царський палац, де на вході зустрічає українця-перевертня, який служить цареві.
Тут подано карикатурний опис цариці: «мов опеньок засушений, тонка, довгонога». Також автор висміює підлабузництво чиновників.
У цій частині бачимо «сцену генерального мордобитія» (І.Франко): «дивлюся, цар підходить до найстаршого...та в пику його як затопить! Облизався неборака; та меншого в пузо - аж загуло! А той собі ще меншого туза межи плечі; той меншого...». Це ілюструє всю сутність правлячої верхівки Російської імперії.
Далі ліричний герой опиняється на набережній Неви, де бачить пам’ятник Петру І, поставлений Катериною II. Це будить роздуми про страшну історію України: «це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову сиротину».
Згодом ліричний герой чує голос гетьмана Павла Полуботка: «о царю поганий..., що ти зробив з козаками? Болота засипав благородними костями; поставив столицю на їх трупах катованих! І в темній темниці мене, вольного гетьмана, голодом замучив у кайданах...».
Також герой твору бачить земляків, які переїхали жити до Петербурга: «по-московськи так і ріжуть, сміються і лають батьків своїх...»; «плач, Украйно, бездітна вдовице!». Наприкінці поеми автор висміює катів свого народу. Царя спочатку порівнює із ведмедем, а згодом - із кошеням.
✵ Ліричний герой перелякався і прокинувся: «отаке-то приснилося диво. Чудне якесь!».
«І мертвим, і живим, і ненародженим...»
Рід: лірика.
Вид лірики: патріотична (громадянська).
Жанр: послання.
Напрям: реалізм.
Мотив: критика української еліти, яка зневажає свій народ, його історію і традиції; заклик до об’єднання задля відродження нації.
Епіграф: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть» (послання Іоанна).
Символ: мати - Україна.
Будова:
✵ Епіграф.
✵ Вступ: заклик інтелігенції полюбити свій народ і не бути байдужими до долі України.
✵ Критика тогочасної української еліти.
✵ Монолог автора.
✵ Кінцівка: заклик інтелігенції до об’єднання заради відродження нації.
Ключові цитати з твору:
✵ «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя».
✵ «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діть розпинають».
✵ «Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайте бо хто матір забуває, того Бог карає».
✵ «В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля».
✵ «Нема на світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся чужину шукати доброго добра».
✵ «Одцурається брат брата і дитини мати».
✵ «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата, - нехай усміхнеться, заплакана мати».
«Заповіт»
Рід: лірика.
Вид лірики: патріотична (громадянська).
Жанр: ліричний вірш.
Напрям: реалізм.
Мотив: заклик до повалення кріпаччини та розбудови нового суспільства.
Історія написання: у 1845 році Т. Шевченко захворів на запалення легенів. У ті часи хвороба була смертельною, тому письменник вирішив написати прощального вірша. Спочатку він не мав заголовка, згодом його називали «Завіщаніє», «Думка». Лише після смерті Шевченка поезія дістала назву Заповіт.
Художні засоби:
Епітет: степу широкого; Вкраїні милій; лани широкополі; Дніпро ревучий; синєє море; кров ворожу; вражою злою кров’ю; сем’ї великій, вольній, новій; незлим тихим словом;
Метафора: понесе з України у синєє море кров ворожу; пеолину до самого Бога; кайдани порвіте; кров’ю волю окропіте.
Анафора: як...