Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Микола Хвильовий
Розділ IV. Література XX століття

Про автора

✵ Справжнє прізвище - Фітільов.

✵ Засновник ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).

✵ Представник покоління «розстріляного відродження».

✵ Його вважають основоположником української прози XX століття.

✵ Започаткував романтику вітаїзму - концепція позитивного життя, українського відродження.

✵ Ініціював літературну дискусію 1925 - 1928 рр. статтями «Геть від Москви!», «Дайош психологічну Європу!».

✵ За свою діяльність зазнав переслідувань влади.

✵ Покінчив життя самогубством на знак протесту проти арешту свого друга Михайла Ялового. Залишив посмертну записку: «Арешт Ялового - це розстріл цілої генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію».

✵ Його твори були забороненими на території України аж до останніх років існування тоталітарного режиму.

✵ Важливі цитати і перифрази:

✵ «революціонер з голови до п’ят»;

✵ «основоположник справжньої української прози»;

✵ «шукання Хвильового почалися там, де урвалися шукання Коцюбинського»;

✵ «наділений чутливою інтуїцією письменник гарячково шукає виходу з катастрофічної ситуації, породженої наростаючою силою репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри й підозри в суспільстві. Шукає й не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, у яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись ідеалам революції»;

✵ «у хаосі трагічних катаклізмів нашої історії не загубився його мужній і чистий голос. Він долинає до нас з надзвичайного минулого, у якому цей «м’ятежний комунар» і романтик вимірював свою сірооку «м’ятежну наречену».

✵ «сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює й полонить».

«Я (Романтика)»

Рід: епос.

Жанр: психологічна новела;

Напрям: імпресіонізм.

Тема: зображення роздвоєності душі героя, протистояння добра і зла, картин громадянської війни, революції.

Ідея: засудження революційного фанатизму, показ фатальної невідповідності між ідеалами революції і шляхами їх досягнення. Суспільство, побудоване на людських невинних жертвах, не може бути справедливим.

Період подій: революція 20-х років XX ст.

Місце подій: будинок розстріляного шляхтича.

Присвята: «Цвітові яблуні» (імпресіоністична новела Коцюбинського про роздвоєння душі).

Символи:

✵ Я(Романтика) - роздвоєність душі, фанатизм.

✵ Доктор Тагабат, Дегенерат, Андрюша - різні сторони людського Я.

✵ Загірна комуна - ідеальне, справедливе суспільство.

✵ Мати - любов, жертовність.

✵ Ігрек, Зет - безликість людини у тоталітарному суспільстві.

✵ Полин - вічність.

✵ М’ята - забуття.

Важливі деталі:

✵ розповідь від І особи (Я);

✵ картини-марення поєднано з картинами моторошної реальності;

✵ у 2008 р. знято короткометражний фільм за мотивами новели.

Цитати про твір:

✵ «у новелі закодовано вибір, що невблаганно поставав перед кожним українським комуністом, вибір між вірністю фанатичній догмі й синівською любов’ю до України»;

✵ «я вірю в «загірну комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти» (М.Хвильовий).

Головні персонажі і їх характеристика:

✵ Я - роздвоєна особистість, в душі якої йде невпинна боротьба між добром і злом: «Я - чекіст, але я і людина». Головний у чорному трибуналі комуни (приймають рішення і розстрілюють людей): «нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії». Я-чекіст втілює насильство, революційні обов’язки. Я-людина - символ моральних цінностей. На жаль, наприкінці твору зло в душі героя бере верх, він остаточно втрачає себе і розстрілює власну матір.

✵ Дегенерат - «вірний вартовий із дегенеративною будовою черепа. Трохи безумні очі, низький лоб, чорне волосся, приплюснутий ніс. Мені він завше нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки». Дегенерат - «вірний пес революції». Він уособлює жорстокість, бездумність. Розстрілюючи людей, у нього в душі немає ніякої жалості.

✵ Доктор Тагабат - «з широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і каменем замість серця. Він мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт». Завжди все чітко розраховує відповідно до законів революційної дійсності.

✵ Андрюша - «невеселий комунар, коли треба енергійно розписатися під темною постановою - «розстрілять», завше мнеться, завше розписується так: не ім’я та прізвище ставить, а зовсім не зрозумілий, як ієрогліф, хвостик». Не розуміє і не хоче погоджуватися із революційною жорстокістю, але має слабку волю, і тому мовчить. Став чекістом не за власним бажанням.

✵ Мати - символ зрадженої України, доброти і милосердя. «Втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати - наївність, тиха жура і добрість безмежна».

Будова: ліричний заспів і з частини.

Сюжетні елементи:

✵ Пролог: розповідь про революційні події, опис стосунків «Я» з матір’ю.

✵ Експозиція: палац на горі, де засідає чорний трибунал комуни, опис його членів.

✵ Зав’язка: роздуми «Я» про минуле й сучасність, про себе як про чекіста і як людину.

✵ Розвиток дії: низка смертних вироків невинним людям: крамар ікс, теософи ігрек і зет, версальці.

✵ Кульмінація: з-поміж версальців (черниць), яких привели до «чорного трибуналу», «Я» впізнає свою матір, але все одно виносить страшний вирок: «Розстрілять».

✵ Розв’язка: «Я» розстрілює матір.

Зміст

«Я» марить: перед ним постає образ матері, яка повідомляє синові: «М’ята вмирає в тузі. Надходить гроза». В очах мами виступають сльози. Вона називає сина «м’ятежним», а він кладе голову їй на груди.

«Я» у постійній напрузі: у його душі борються я-чекіст і я-людина.

«Я» разом з колегами працюють у будинку розстріляного шляхтича. Там багато красивих картин. Чекісти розглядають справи зрадників. Серед них - чоловік ікс. Вони, особливо не читаючи в чому схибила ця людина, ставлять вирок: «Розстрілять». Таких іксів - сотні, а може, й тисячі.

До кабінету «Я» приводять двох людей. На цей раз - ігрик і зет (чоловік і жінка). Вони намагаються вимолити пощади, але комунари лише висміюють їх. Вирок залишається незмінним: «Розстрілять».

Андрюша просить звільнити його, щоб він міг піти на фронт. Але «Я» разом із доктором Тагабатом висміюють хлопця, звинувачують, що той вирішив перекинути на них «цю чорну справу» і відмовляють йому.

До кімнати приводять групу черниць (версальці), які нібито протестували проти революції. Серед них - мати «Я». Доктор Тагабат, знаючи про це, жорстоко насміхається. «Я» обурюється, зупиняє колегу і наказує відвести черниць у в’язницю до ухвали рішення.

«Я» намагається зайняти себе хоч чимось, аби тільки не думати про матір. Паралельно комунари повідомляють, що наближається наступ, їм потрібно відступати. Черниць виводять разом з усіма.

Раніше Андрюша пропонував «Я» випустити його матір. Проте чекіст різко відповів, що ніколи цього не допустить, адже він вірний революції.

Усі прямують до лісу. «Я» повідомляють, що місце для розстрілу черниць обрали, але його матір відвели трохи вбік. «Я» може сам вирішити її долю.

Чути постріли. Черниці вже покинули цей світ.

Прямуючи до матері, «Я» марить. Він згадує запах м’яти, як мати його голубила і називала «м'ятежним сином». Тим часом «Я» підходить до мами, кладе ЇЇ голову собі на груди і вистрілює їй у скроню...

Марення продовжуються. «Я» відходить від мами, але згодом розуміє, що все це - жорстока реальність. «Я здригнувся і побіг до трупа матері. Я став перед ним на коліна й пильно вдивлявся в обличчя, але воно було мертве. По щоці текла темним струменем кров».

«Я» чує звуки пострілів, піднімається з колін і йде до колег. Він зупиняється серед степу: «Там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни».