Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Валер’ян Підмогильний
Розділ IV. Література XX століття

Про автора

✵ Представник «розстріляного відродження».

✵ Організатор літературного угрупування «Ланка».

✵ Розстріляний у засланні.

✵ Створює новий тип героя, схильного до самоаналізу.

✵ Наближає місто до свідомості українців.

Важливі цитати і перифрази:

✵ «ходяча енциклопедія»;

✵ «університет на дому»;

✵ «серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю та тверезістю бачення. Менше за всіх інших він упадав у лірику. Він був одним, може, єдиним справді великим українським прозаїком, - не в тому сенсі, що не писав віршів, а в тому сенсі, що його проза була справді прозою»;

✵ «він бачив її [людину], розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній і біологічній складності. Він не любив людини-янгола, бо знав, що людина є водночас і тварина. Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але в той же час був свідомий усіх її слабкостей. В цьому - європеїзм Підмогильного».

«Місто»

Перший урбаністичний роман в українській літературі

Рід: епос.

Жанр: урбаністичний роман (про місто);

Напрям: неореалізм.

Тема: зображення долі людини, яка підкорює місто; духовної і тілесної сторони особистості.

Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.

Період подій: українізація (20-30-ті рр. XX ст.).

Місце подій: Київ.

Епіграфи:

✵ «Шість прикмет має людина: трьома подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина - людина їсть та п'є; як тварина - множиться і як тварина - викидає; як янгол - вона має розум, як янгол - ходить просто і як янгол - священною мовою розмовляє» (Талмуд).

✵ «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» (А.Франс).

Важливі деталі:

✵ є автобіографічні мотиви;

✵ місто у романі - наскрізний образ;

✵ всі жінки Степана Радченка - відображення його еволюції.

Цитати про твір:

✵ «це роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця і оптимізму приреченого»;

✵ «це тріумф урбанізму у творчій методі. Уже самого цього було б досить, щоб «Місто» було однією з вершин української прози й дороговказом для її подальшого розвитку»;

✵ «занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатися романтиками їх»;

✵ «одна з вершин української прози і дороговказ для її дальшого розвитку».

Персонажі і їх характеристика:

✵ Степан Радченко - «Новітній український Растіньяк». Сільський хлопець, який приїхав до міста здобувати освіту. На початку твору герой постає таким: «На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м’які волосинки, не голені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто із селюків і дехто тепер з поетів»; «за свої 25 років він був підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем сільбюро». Радченко спочатку налаштований повернутися до села: «Культурних сил нам треба, от що», - міркував Степан, і йому приємно було, що він тільки тимчасово, на три роки, покинув свої стріхи, щоб повернутися потім при повній зброї на боротьбу». На початку твору герой не сприймає місто: «Ось вони, горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, і на їхнє місце прийдуть інші». Так Радченко розуміє, що мріє підкорити місто, поступово засвоює правила поведінки містян, змінює свою зовнішність, вподобання. Переходячи на кожен новий етап підкорення міста, Степан змінює і жінок. Персонаж неоднозначний, у ньому поєднується «і диявольське, і янгольське». Внутрішньо йде боротьба між добром і злом, духовним і тілесним. Часто він егоїстичний та самозакоханий. Спаливши весь старий одяг, він повністю втрачає зв'язок із селом. Наприкінці твору Степан підкорив місто, але втратив набагато більше: «Воно (місто) покірно лежало внизу хвилястими брилами скель...». Радченко уже відомий письменник, секретар журналу, культурний діяч, має гроші, визнання. Але він все частіше почуває себе самотнім, згадує село, свою першу дівчину Надійну. Герой розуміє, що справжнє він уже давно втратив. Чоловік підкорив місто, але так і не знайшов душевного комфорту.

✵ Надійна - село. Спочатку вона «здавалася Степанові кращою від усіх жінок. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець залишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. У ній вабила його нештучність, рідна його душа». Згодом Надійна стає кошмаром головного героя, непотребом (так само, як і село). «Його кохання виявилося фальшивим папірцем... Вона ж була від села, що зблякло в ньому, була дрібним епізодом». Дівчина неодноразово зазнає образ від Радченка, але вона виявилася сильною особистістю. Надійка стає дружиною Бориса, а Степана відкрито зневажає. Радченко наприкінці твору зрозумів, «що вона завжди присутня була в його душі, що в інших він любив тільки її, а в ній любив щось безмежно далеке, якийсь спогад. Він почував тепер, що не забував її ніколи, що шукав її весь час у нетрях міста. Вертаючись до неї, він знаходив себе». Степан розуміє, що саме ця жінка - це те справжнє, що «зникло від його хибності, що сам у засліпленні зруйнував».

✵ Мусінька або Тамара Василівна - передмістя. Старша за Степана, заміжня. Вона додала йому впевненості в собі. Спочатку герой сприймає її позитивно: «У неї була товста, округла спина - роздобріла на довільних харчах! У її умінні любити не було нічого штучного, хоча слово «любов» було її найулюбленішим жартом.

Мусінька ні про що серйозне не казала, ніколи не турбувала його своєю душею, і він мусив бути вельми вдячним їй за цю пільгу». Після того, як Степан змінює одяг, він помічає найменші недоліки цієї жінки: «Ніколи ще так прикро не впадала йому в очі щуплість її щік, недокрівність уст і розлеглість грудей, що невблаганно розливалися. Радісний жіночий усміх був гримасою на її пристаркуватім обличчі». Насправді ця жінка ніколи не була щасливою, бо свого чоловіка не кохала. Досі живе з ним лише заради сина.

✵ Зоська Голубовська - місто. Під час першої зустрічі ця дівчина показала Степанові, що до неї просто так не під ступитися. Для Радченка це стало справжнім викликом: «Він глянув на неї, вражений її задиркуватим тоном. Мале на зріст, худеньке, у плескатому капелюшкові. Вона зиркнула спідлоба на юнака, руку свою прибрала й ішла далі своїм чітким, майже військовим кроком». Зоська стала для Радченка тією стежкою, яка приведе його до міста: «Саме місткість і вабила його в ній, бо стати городянином було першим завданням його сходу. Він ходитиме з нею скрізь по театрах, кіно та вечірках, дістанеться з нею міського товариства». Досягнувши мети, Зоська стає для Степана «маленькою дрібною постаттю, похилою і скорботною, як придорожня жебрачка». Наприкінці твору нещасна дівчина, покинута Степаном, покінчила життя самогубством.

✵ Рита - відкритий стиль життя. «Вона складена була з двох тонів, без жодних переходів між ними - чорного: волосся, очі, сукня й лаковані черевики, і смуглого: обличчя, тіло рук і плеча та панчохи, і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару; жодних кучерів чи гребінців у рівній зачісці, жодних прикрас чи гаптування в рівній сукні, що від стану трохи ширшала й немов підрізана була внизу, як і пасмо над чолом. Усе чорне мінилося на ній від жвавих очей, а смугле застигло, життя було в убранні, а в тілі сон». Ця жінка - відображення внутрішнього світу того Степана Радченка, який уже підкорив місто.

✵ Вигорський - поет, друг Степана. Прототип цього героя - Є.Плужник.

✵ Михайло Світозаров - критик.Його прототип - М. Зеров.

✵ Максим - син Мусіньки і Луки.

✵ Лука Гнідий - чоловік Мусіньки.

✵ Левко - друг Степан. «Студент-сільськогосподарник. Він був лагідний і грубший, ніж дозволяв його зріст, з нього був би колись ідеальний панотець, а тепер - зразковий агроном. Учився він дуже акуратно, ходив завжди в чумарці й над усе любив полювання».

✵ Борис - товариш Степана, а згодом - чоловік Надійки.

Будова: 2 частини по 14 розділів у кожній.

Сюжетні елементи:

✵ Експозиція: приїзд Степана Радченка, Надійки і Бориса до міста на навчання.

✵ Зав’язка: життя Степана у Луки Гнідого, вступ до університету, стосунки з Надійкою.

✵ Розвиток дії: захоплення Радченка літературою, його перше оповідання «Бритва». Кохання Степана до Надійки, його зрада. Стосунки з Мусінькою, а пізніше - Зоською. Переїзд Степана у краще житло. Читання лекцій з української мови, робота редактором. Рішення бути письменником і припинення навчання в університеті. Небажання повертатися в село. Пропозиція Зосьці, завершення стосунків із нею.

✵ Кульмінація: смерть Зоськи, переосмислення Степаном свого минулого. Зустріч із Надійкою.

✵ Розв’язка: стосунки з Ритою, милування Києвом з вікон своєї нової квартири, початок роботи над романом про людей.

Зміст

Степан Радченко із односельцями Надійною і Левком пливуть на пароплаві до Києва на навчання. Надійка здається головному героєві найкращою із дівчат.

Міських жителів Степан вважає порохом, який треба стерти. Хлопець планує здобути освіту і повернутися в село, щоб зробити його кращим.

Степан оселяється у хліву крамаря Луки Гнідого. Для Раденка це стає справжнім ударом по самооцінці, але іншого виходу хлопець не бачить, тому сприймає ситуацію, як тимчасове явище. Степан допомагає крамареві по господарству. У цей час герой зустрічається із Надійкою.

Радченко шукає роботу в редакції. Перші спроби невдалі, але хлопець не здається. Він вступає до університету, отримує стипендію.

Крамар нарешті дозволяє Степанові переїхати до будинку. Хоч він мешкає в кухні, це краще, ніж місце в хліву. Саме в цей період у Радченка починаються стосунки з Мусінькою, дружиною крамаря.

Степан вирішує стати письменником. Він пише перший свій твір «Бритва». З цим творінням Радченко йде до Світозарова, але критик відмовляється навіть подивитися його витвір. Це спонукає Степана тимчасово покинути затію із письменством.

Зустріч з Надійкою, під час якої Радченко вирішує завершити ці стосунки, бо для нього вони фальшивка. Це стає першим кроком у розриві єдності героя із селом. Степан продовжує стосунки із Мусінькою. Вона розповідає, що не з власної волі стала дружиною Луки Гнідого. Чоловік її постійно ображає, але вона терпить, бо має від нього сина Максима.

Максим дізнається про стосунки матері із Степаном. Між хлопцями зчиняється бійка, а тоді син Мусіньки йде з дому. Радченко теж вирішує переїхати з дому Гнідих. Він оселяється у Вигорського.

Степан стає викладачем на курсах української мови, полишає навчання в університеті.

Вигорський таємно розсилає тексти Радченка по різних редакціях. Твори Степана друкують. Герой знайомиться із Зоською. З дівчиною Степан стає містяном, змінює свій зовнішній вигляд. Радченка поважають у письменницьких колах. Він робить пропозицію Зосьці, але згодом, відчувши власну неготовність до сімейного життя, відміняє одруження. У цей же день Степан залицяється до інших дівчат, знайомиться із актрисою Ритою.

Згодом Степан Радченко дізнається, що Зоська, не витримавши всіх останніх подій, покінчує життя самогубством. Герой переосмислює своє життя. Розуміє, що в гонитві за містом, втратив щось дуже важливе. Він підкорив місто. «Тоді, у світлі лампи над столом, писав свою повість про людей».