Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Григір Тютюнник
Розділ IV. Література XX століття

Про автора

✵ Належить до покоління шістдесятників.

✵ Посмертно його нагороджено премією ім. Тараса Шевченка.

✵ Секретом творчості вважає «повну душу болю».

✵ Покінчив життя самогубством.

✵ Важливі цитати та перифрази:

✵ «майстер художньої деталі»;

✵ «його новели й повісті суворі, витримані у вищих вимогах правди життєвої, автор не заграє зі світом, з героями й з істиною, письмо його точне, вивірене, ощадливе, часто новели нагадують гравюри на сталі»;

✵ «живописець правди - так можна б визначити і творчі принципи письменника, і весь лад його душі, а відтак і його стиль, позначений справді яскравою індивідуальністю»;

✵ «мало - бачити. Мало - розуміти. Треба любити. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові» (Гр. Тютюнник).

«Три зозулі з поклоном»

Рід: епос.

Жанр: новела.

Напрям: модернізм.

Тема: розповідь про складність людських стосунків в історії про нещасливе кохання.

Ідея: возвеличення кохання як високої цінності, яка вивищує людину над буденністю.

Присвята: «Любові Всевишній присвячується».

Назва: три зозулі з поклоном у народі означає прохання забути і не кохати.

Історія написання: поштовхом стала пісня сліпого бандуриста «Летіла зозуля через мою хату». В основі твору - історія батька, якого радянська влада відправила на заслання до Сибіру і звідти він уже не повернувся. Письменник згадує його дуже рідко, лише в колі найближчих людей. Написати про нього він дуже довго не наважується.

Важливі деталі:

✵ автобіографічна основа;

✵ багато художніх деталей;

✵ є обрамлення: на початку і наприкінці твору враження і думки сина-оповідача, основна частина - розповідь про батька;

✵ любовний трикутник: Михайло - Соня - Марфа;

✵ символ: три зозулі - три долі, любовний трикутник;

✵ любов у новелі є багатогранним образом;

✵ є елементи притчі: повчальний зміст, прихований висновок;

✵ майже всі події висвітлено через листування між героями.

Персонажі і їх характеристика:

✵ Оповідач - Григір Тютюнник, студент. Схожий на батька.

✵ Михайло - батько письменника, засланий до Сибіру. Одружений із Софією, але має особливий зв’язок із Марфою Ярковою. Він завжди мав чудовий вигляд, у нього був «пекучий» погляд.

✵ Соня - дружина Михайла, мати оповідача. Дуже кохає чоловіка, не дозволяє собі засуджувати ні його, ні Марфи. Мудра і милосердна.

✵ Марфа Яркова - дружина Карпа, але закохана у Михайла, старшого на 14 років. Невисока й тендітна.

✵ Карпо - чоловік Марфи. Дуже любить їсти. Зовні товстий, із рудим волоссям.

✵ Дядько Левко - поштар, який приносить такі довгоочікувані листи від Михайла. Дуже худий і високий.

Сюжетні елементи:

✵ Пролог-обрамлення: студент повертається додому в новому костюмі.

✵ Зав’язка: розповідь матері про кохання батька до Марфи.

✵ Розвиток дії: історія про те, як Марфа відчуває прихід листів від Михайла.

✵ Кульмінація: прохання Михайла до Софії, щоб та передала Марфі «три зозулі з поклоном».

✵ Розв’язка-обрамлення: відповідь татової сосни на запитання сина.

Зміст

Оповідач, молодий хлопець-студент, повертається додому із навчання. На ньому - новий дешевий костюм, кошти на який він заробив, розвантажуючи вагони з друзями. По дорозі додому він бачить хату Марфи Яркової. На порозі сидить жінка із сивим волоссям. Вона проводжає хлопця поглядом і щось постійно шепоче.

Студент наближається до великої сосни. В селі її називають «та, що твій тато садив». Хлопець повертає до батьківського дому. Там його радо зустрічає мати Софія. Син запитує у неї, чому Марфа так на нього дивиться. Жінка довго мовчить, а тоді відповідає: «Вона любила твого тата Михайла, а ти на нього дуже схожий».

Мати розповідає, що Марфа завжди першою відчувала, коли приходив лист від Михайла. Жінка тоді полишала всі справи, і бігла на пошту. Дядько Левко зжалювався над Марфою і давав потримати листа. Вона брала його до рук, тулила до серця і постійно щось нашіптувала. Тоді мовчки повертала листа поштареві, дякуючи йому карбованцем.

Студент запитує у матері, як же Марфа могла це відчувати? А Софія відповідає, що пояснення вона так і не знайшла. Натомість жінка розповідає, що ніколи ніяк на це не реагувала, бо «серце в усіх людей неоднакове».

Марфа була молодшою за Михайла на 14 років.

Тато оповідача завжди мав чудовий вигляд, а ще у нього був якийсь особливий погляд. Софія говорить, що в останню їхню зустріч Михайло був іншим. Він нічого не говорив, а лише голубив дружину.

Далі Софія розповідає, що родина Яркових, Марфа і її чоловік Карпо, раніше були для них дуже близькими. Вони товаришували, щовечора проводили час разом, багато співали. Лише Карпо не підтримував ці розваги, бо вся його увага була лише на їжі. Марфа, дивлячись на свого чоловіка, важко зітхала і переводила погляд на Михайла, але той навіть не дивився на неї.

Софія розповідає, що в останньому листі батько писав про свою раптову сивину, про те, що все частіше йому сниться робота і його сосна. Чоловік писав, що їх добре годують, і навіть одяг досить непоганий. Михайло просив не судити його, бо брехати він не може: «Останнім часом мені здається, що поруч ходе Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму». Свій останній лист до дружини Михайло завершив словами: «Обіймаю тебе і несу колиску з сином, доки й житиму».

Оповідач сам себе запитує: як батько і Марфа так чули один одного? Чому вони не одружилися? «Тоді б не було тебе», - шумить стара татова сосна.