Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Ліна Костенко
Розділ IV. Література XX століття

Про автора

✵ Шістдесятниця.

✵ Її творчість 16 років була під забороною, тому вона пише, але нічого не публікує.

✵ Отримала багато найвищих нагород у сфері творчості.

✵ Добровільно відмовилася від звання Героя України.

Важливі цитати та перифрази:

✵ «цариця поезії в Україні»;

✵ «поетеса гострої думки і палкого темпераменту»;

✵ «цитадель духу»;

✵ «її поезія - бунт особистості, повстання духу»;

✵ «поетів такого масштабу, такого дарування народжується мало - один-два на століття. Вона наближена до Істини. У неї абсолютний слух до голосу віків»;

✵ «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське»;

✵ «Ліна Костенко - це позиція. Національна. Горда. З глибинним почуттям людської гідності. Поетеса у повсякчасному внутрішньому діалозі з історією, сьогоднішнім днем і днем майбутнім. Ліна Костенко нагадує нею ж витворений образ «пілігрима віків», який подорожує дорогами історії, прямуючи до свого Слова. А це чи не єдиний спосіб переживання свободи».

«Страшні слова, коли вони мовчать...»

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш, вірш-медитація.

Вид лірики: філософська.

Напрям: модернізм.

Мотив: роздуми про значення слова в житті людини, про суть мистецтва.

Художні засоби:

Риторичний оклик: а ти їх маєш вимовити вперше!

Епітет: страшні слова; безсмертний дотик.

Персоніфікація: слова мовчать; слова причаїлись.

Порівняння: поезія - неповторність, дотик до душі.

Метафора: хтось ними (словами) плакав, мучився, болів.

Антитеза: краса й потворність; асфальти й спориші.

Анафора: коли...

«Маруся Чурай»

Рід: ліро-епос.

Жанр: історичний роман у віршах.

Напрям: неоромантизм.

Тема: розповідь про нещасливе кохання Марусі та Грицька; зображення картин життя України XVII століття.

Ідея: утвердження найкращих рис українського жіноцтва; захоплення силою духу і незнищенністю українців; значення митця в історії і долі народу.

Період подій: доба Хмельниччини (XVII століття).

Місце подій: Полтава, Київ.

Історія написання: Ліна Костенко взяла за основу сюжету вірша «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Важливі деталі:

✵ дві сюжетні лінії: кохання Марусі та Грицька; історичні події XVII століття;

✵ дві кульмінації;

✵ події не в хронологічному порядку.

Цитати про твір:

✵ «це народне життя в строкатому його повнокров’ї. Побут, звичаї й вірування, військове спорядження, флора та фауна - усе явлене, усе рухається, переливається, дихає. Потужність духовного космосу віє від сторінок цієї книжки»;

✵ «Маруся Чурай» нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається «сам із себе» за законами внутрішньої необхідності й зовнішньої доцільності»;

✵ «кристал, у якому безліч граней»;

✵ «духовна енциклопедія українського народу XVII ст».

Головні персонажі і їх характеристика:

✵ Маруся Чурай - дівчина із Полтави, яка надихає своєю творчістю козаків. «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа. Коли в похід виходила Батава, - її піснями плакала Полтава». Вона дуже духовна, тому мало хто її розуміє. Дівчина часто страждає від чужих заздрощів, несправедливих розмов. Маруся має гарну зовнішність, тому користується популярністю серед чоловіків. Натомість дівчина вірна своєму єдиному - Грицеві.

✵ Гордій Чурай - батько Марусі. Він всім серцем любив свою Батьківщину, був чесним і хоробрим. Козак, який брав участь не в одній битві проти польської шляхти. Потрапив до ворогів у полон, а згодом його стратили. Гордія дуже поважали не лише козаки, а й прості люди.

✵ Ганна Чураїха - мати Марусі, дружина Гордія.

✵ Грицько Бобренко - коханий Марусі. Завдяки впливу родини дівчини теж мав багато духовних цінностей. Але іноді виховання його корисливої матері давало про себе знати: «він мріяв не тією міркою, в житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому». Саме це змусило хлопця обрати не кохану, а багату дівчину. «Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані».

✵ Ориха Бобренчиха - мати Грицька. Позбавлена всього духовного, живе лише матеріальним: «воювала за курку, за телицю, за межу». Саме вона й спонукала сина обрати багату наречену.

✵ Галя Вишняківна - дівчина із заможної родини. «Такі пухкі у Галі рученята, коса білява, куца і товста. Як реп'яшки, зелені оченята і пишно закопилені вуста. Глуха до пісні, завжди щось спотворить. Все вишиває прошви подушок. Ще як мовчить, - нічого. Заговорить, - гостренькі зуби - чисто ховрашок».

✵ Вишняк - батько Галі. «Як він уміє красно говорить! Які у нього займища і луки! Вся Україна полум’ям горить, він і на цьому теж нагріє руки».

✵ Іван Іскра - козак, полковий обозний. Один із небагатьох, хто розуміє значення творчості та митця для суспільства. Через це іноді почуває себе самотнім, бо мало людей могли зрозуміти його. Рятує Марусю від страти, бо неймовірно її кохає.

✵ Мартин Пушкар - полтавський полковник. «Ще не старий. І славу мав, і силу. Про нього потім думу іскладуть. Мине сім літ - і голову цю сиву Виговському на списі подадуть».

✵ Лесько Черкес - козак, який теж кохає Марусю.

✵ Семен Горбань - війт (суддя).

✵ Богдан Хмельницький - гетьман, своїм універсалом рятує Марусю від страти.

✵ Мандрівний дяк.

Будова: 9 розділів, кожен має назву.

Сюжетні елементи:

✵ Кульмінація і: суд над Марусею і вирок.

✵ Зав’язка: спогади Марусі про стосунки з Грицьком і дитинство.

✵ Розвиток дії: проща Марусі.

✵ Кульмінація 2: облога Полтави.

✵ Розв’язка: зняття облоги, Маруся проводжає полк, що співає її пісні.

Зміст

«Якби знайшлась неопалима книга».

Літо, 1658 рік. Полтава згоріла дощенту. Серед попелища загубилася книга, у якій ідеться про справу Марусі Чурай.

Йде суд над дівчиною. Марусю звинувачують у тому, що вона нібито отруїла Грицька Бобренка за зраду.

У суді мати дівчини, війт Семен Горбань, полковник Мартин Пушкар, мати Грицька, Галя Вишняківна, свідки та пів-Полтави. Спочатку виступає стара Бобренчиха. Вона стверджує, що отруїла Грицька Маруся. Далі слово надають свідкам.

Параска Демиха, кума Бобренків, розповідає, що одного вечора бачила, як Грицько повертався від Чураїв сам не свій. Через кілька хвилин жінка почула плач Бобренчихи і кинулася до їх двору. Там побачила, як Гриць, весь в конвульсіях, помирає. Що вони не робили, а врятувати хлопця не вдалося.

Наступним виступає Фесько Дозорний. Одного разу чоловік чув розмову Марусі та Грицька, який розповідав дівчині про своє одруження з Галею. Після цього Маруся хотіла втопитися, але в останній момент її врятував Іван Іскра.

Слово надають Галі Вишняківні. Дівчина підтверджує, що вони з Грицьком справді планували побратися. Галя знала, що він кохав Марусю, але зробити з цим нічого не могла.

Наступним говорить Семен Капканчик, друг Грицька. Він стверджує, що спочатку Гриць дуже любив Марусю, а потім у нього з’явилися почуття до іншої. Хлопець довго роздумував, кого обрати, але все-таки зупинився на багатій Галі.

Далі свідки розповідають історію кохання Марусі й Грицька. Слово надавали і матері дівчини: «Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна». На захист Марусі виступають ще Іван Іскра і Лесько Черкес.

Маруся Чурай, слухаючи всі слова свідків, просто мовчить. Люди вимагають у неї або зізнатися, або сказати що-небудь для свого виправдання. Дівчина непохитна, бо відчуває свою провину, готова прийняти будь-яке покарання, бо життя без коханого для неї - мука.

Марусі Чурай оголошують вирок: страта.

«Полтавський полк виходить на зорі».

З’являється гінець, який попереджає людей, що до кордонів наближаються вороги, потрібно збирати полки і вирушати на підмогу. Зранку полтавський полк йде боронити волю свого народу.

«Сповідь».

Марусю на з дні відправляють до темниці, щоб та мала змогу покаятися. Перед читачем постає низка спогадів дівчини. Вона згадує дитинство, батьків, Гриця і його родинні стосунки. Далі Маруся повертається до свого кохання і встановлює причину, чому все так сталося: «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі». Мається на увазі духовна нерівність. Найбільш болючим для Марусі є спогад про Маковія. Тоді дівчина поверталася с церкви, а за нею йшла Галя Вишняківна, яка насміхалася із Марусі.

У роздумах Маруся не помічає, як плине час. їй приносять згорточок від матері: білий одяг і пироги з яблуками.

«Гінець до гетьмана».

Іван Іскра мчить до Богдана Хмельницького, аби сповістити про несправедливий суд. Він розказує гетьманові, хто така Маруся і хто її батько, оповідає всю історію про вбивство Грицька. Хмельницький уже наступного дня надає Іванові універсал про виправдання Марусі. Гетьман враховує все: і неймовірні пісні дівчини, і подвиги її батька.

«Страта».

Маруся готова йти на страту. Ще трохи, і її життя обірветься. Коли дівчину виводять на площу, люди по-різному реагують: хтось називає Марусю відьмою, а хтось щиро співчуває. Немає серед натовпу лише матері дівчини, бо жінка не хоче бачити смерть власної дитини. Перед стратою на площу вривається Іван Іскра, який показує універсал від Богдана Хмельницького. Дівчина не дуже радіє цій новині, бо вона не хоче жити далі.

«Проща».

Стара Чураїха помирає через півтора тижня. Маруся, змучена і знедолена, вирушає на прощу до Києва. По дорозі вона зустрічає мандрівного дяка-філософа, з яким продовжує свою подорож. Він розповідає дівчині про Северина Наливайка, Ярему Вишневецького, Якова Остряницю (козаки).

Маруся з дяком зустрічають різних людей, милуються неймовірною природою. Дівчина осмислює історію України.

Одного разу вдалині Маруся спостерігає натовп ледве живих людей із свічками в руках. Вони розповідають, що змушені покинути рідне село, бо там їм немає чого їсти. Люди тікають від голодної смерті, шукаючи кращої долі.

У Києво-Печерській лаврі у Марусі виникає багато запитань: чим ці тіла відрізняються від тих, які тікають від голодної смерті? Хіба ці святі мучилися більше, ніж ті нещасні селяни? Чому Бог так поділив? Помолившись, Маруся повертається в Полтаву.

«Дідова балка».

Іван Іскра відвідує старого запорожця, якого колись визволили із двадцятилітньої турецької неволі. Дід займається різьбярством. Іван попереджає його про наступ ворогів і радить тікати, але запорожець не збирається покидати рідну домівку: «уже не раз зустрічав ворогів і цих переживу».

«Облога Полтави».

Місто вже четвертий тиждень у польській облозі, але козаки мужньо тримають оборону. Іван Іскра йде до Марусі і пропонує їй одружитися. Дівчина відмовляється.

«Весна, і смерть, і світле воскресіння».

Полтаву таки вдалося визволити, місто повертається до звичного життя.

Маруся хворіє на сухоти (туберкульоз). Вона відчуває, що смерть не за горами. Виснажена хворобою і самотністю, смиренно чекає свого кінця. За вікном Маруся чує, як молоді хлопці співають її пісні, а дівчата - «Ой не ходи, Грицю».