Українська література підготовка до ЗНО

Літературно-громадська діяльність - Григорій Савич Сковорода - ЛІТЕРАТУРА XIV-XVIII століть

Літературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи — період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким).

Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій „Сад божественных пісень”, книга „Басни Харьковскіе”, філософські трактати та притчі.

Літературна і філософська спадщина Г. С. Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа — пізнання світу і сутності людського буття. Людина — центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе.

У трактаті „Начальная дверь ко христіанському добронравію” Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга — це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті.

Ідея „еродної праці” — праці за нахилами — має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у „еродній” діяльності і свободі.

Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу.

Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці „Жаби” автор так говорить про перевагу праці над неробством: „Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку”. Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки „Сад божественних пісень” знаходиться таке звернення до панів:

Вас Бог одарил грунтами, но вдруг

может то пропасть

А мой жребій с голяками, но Бог

мудрости дал часть!

А в філософському діалозі „Благородний Еродій” ця думка звучить так: „Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося”.

Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя — філософію з ліризмом.