Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас
Українська література підготовка до ЗНО
Інтимна лірика Кобзаря - Тарас Григорович Шевченко - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 40-60-х років ХІХ століття
Земний світ для великого Кобзаря — це світ „широкий та веселий, ясний та глибокий”. І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть:
Єсть серце єдине, серденько дівоче,
Що плаче, сміється, і мре, й оживає,
Святим духом серед ночі
Понад ним витає.
Все життя поет згадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, „чужу чорнобриву”, згадував щастя вже від того, „як побачить диво — твою красоту”. У найжорстокіших умовах царської солдатчини він писав:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх.
Пташиний спів вивів у долину „з біленької хати” дівчину в „білій свитині” до молодого козака. Кохання козака і дівчини таке ж чисте та незаймане, як білий цвіт калини. Кохання — ось де земний рай. „Якого ж ми раю у Бога благаєм?” — запитує поет („Зацвіла в долині...”). Адже без кохання людина не може жити, без кохання „літа тії молодії марне пронеслись”, без кохання „не живем, а тілько ходим та згадуєм тії годи, як жили колись” („І широкую долину...”). Поет розумі?, що без милого страшна жіноча недоля:
Ой мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.
(„Не тополю високую...”)
Мальовничі картини української природи служать Шевченкові тлом, що надає почуттям і стосункам закоханих особливої краси, задушевності, зворушливості:
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Пташечка зраділа
І защебетала.
Інтимна лірика взагалі посідає важливе місце в житті поета після заслання. Шевченко мріяв створити сім’ю, покладав надії на шлюб з Лікерою Полусмаковою, а коли мрія не здійснилась, його охопило почуття безнадії та самотності:
Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись...
(„Минули літа молодії...”)
Але які сердечні слова знайшов поет для опису сімейного щастя:
А я буду груші рвати,
Діткам подавати...
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
Тойді, серце, як бралися,
Сі древа садив я...
Щасливий я! —
І я, друже, З тобою щаслива!
(„Подражаніє”)
Отже, зворушлива сила інтимної лірики великого Кобзаря й досі бентежить душі багатьох поколінь.