Українська література підготовка до ЗНО

Інтимна лірика Кобзаря - Тарас Григорович Шевченко - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 40-60-х років ХІХ століття

Земний світ для великого Кобзаря — це світ „широкий та веселий, ясний та глибокий”. І цей світ неможливий без кохання. Духовному ідеалові поета відповідає вірне, щире кохання. Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, над яким невласна навіть смерть:

Єсть серце єдине, серденько дівоче,

Що плаче, сміється, і мре, й оживає,

Святим духом серед ночі

Понад ним витає.

Все життя поет згадував своє перше кохання, Оксану Коваленко, „чужу чорнобриву”, згадував щастя вже від того, „як побачить диво — твою красоту”. У найжорстокіших умовах царської солдатчини він писав:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх.

Пташиний спів вивів у долину „з біленької хати” дівчину в „білій свитині” до молодого козака. Кохання козака і дівчини таке ж чисте та незаймане, як білий цвіт калини. Кохання — ось де земний рай. „Якого ж ми раю у Бога благаєм?” — запитує поет („Зацвіла в долині...”). Адже без кохання людина не може жити, без кохання „літа тії молодії марне пронеслись”, без кохання „не живем, а тілько ходим та згадуєм тії годи, як жили колись” („І широкую долину...”). Поет розумі?, що без милого страшна жіноча недоля:

Ой мамо,

Страшно дівувати,

Увесь вік свій дівувати,

Ні з ким не кохатись.

(„Не тополю високую...”)

Мальовничі картини української природи служать Шевченкові тлом, що надає почуттям і стосункам закоханих особливої краси, задушевності, зворушливості:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Пташечка зраділа

І защебетала.

Інтимна лірика взагалі посідає важливе місце в житті поета після заслання. Шевченко мріяв створити сім’ю, покладав надії на шлюб з Лікерою Полусмаковою, а коли мрія не здійснилась, його охопило почуття безнадії та самотності:

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись...

(„Минули літа молодії...”)

Але які сердечні слова знайшов поет для опису сімейного щастя:

А я буду груші рвати,

Діткам подавати...

З дружиною єдиною

Тихо розмовляти.

Тойді, серце, як бралися,

Сі древа садив я...

Щасливий я! —

І я, друже, З тобою щаслива!

(„Подражаніє”)

Отже, зворушлива сила інтимної лірики великого Кобзаря й досі бентежить душі багатьох поколінь.