ЗНО - Література XX ст.

Підготовка до ЗНО та ДПА з української літератури

ЗНО - Література XX ст.

Період

Течія

Представники

Кінець XIX - початок XX ст., XX ст.

модернізм


Течії:

неоромантизм (новоромантизм)

О. Кобилянська (психологічна проза), Леся Українка, А. Тесленко, Марко Черемшина, Олександр Олесь, М. Вороний та ін.

♦ символізм

Б. Лепкий, О. Слісаренко, Т. Осьмачка (рання поезія), М. Євшан,

М. Сріблянський, Г. Чупринка,

П. Тичина, М. Вороний та ін. _

• імпресіонізм

М. Коцюбинський, Г. Журба, Г. Михайличенко, Г. Косинка, Є. Плужник, М. Черемшина, О. Кобилянська (частково), М. Хвильовий та ін.

• експресіонізм

В. Стефаник, О. Турянський (повість „Поза межами болю”), М. Куліш („97”), проза М. Хвильового, Ю. Липи, Т. Осьмачки та ін.

• неореалізм

В. Винниченко, В. Підмогильний,

Б. Антоненко-Давидович, Григорій Тютюнник та ін.

• неокласицизм

„П’ятірне гроно” неокласиків:

М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Освальд Бургардт (Юрій Клен),

М. Рильський. Поети „празької школи” та ін.

• футуризм

М. Семенко, Я. Савченко, В. Поліщук та ін.

Модерністські течії в українській літературі Неоромантизм (від грецьк. „новий”, фр. „романтичний”) - стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою „новоромантизмом”. Генетично пов’язана з романтизмом.

Характерні риси:

- прагнення розірвати ідеал з дійсністю;

- уславлення індивідуальної й суспільної свободи;

- піднесення постаті визначного героя, йога порив у майбутнє;

- відкинувши раціоцентризм, неоромантики, на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання;

- у центрі - яскрава неповторна особистість, а не маса;

- герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

- зовнішні події (також і соціальні) відступають на задній план;

- неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

- відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Символіз. (від фр. „умовний знак”, „прикмета”, „ознака”) - стильова тенденція модернізму, що виникла у Франції в 70-х роках XIX ст., в українській літературі поширилася на початку XX ст. Головним художнім засобом є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ - поза межами чуттєвого сприймання, дає право тлумачити його по-своєму).

Характерні риси:

- протест проти консервативної і регламентованої суспільної моралі;

- естетизм (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);

- культ екзотичних і заборонених тем;

- хвороблива увага до позасвідомого;

- спроби вирватися за рамки повсякденного, прив’язаного до матеріальності буття, зазирнути до „світу в собі”.

Український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.

Імпресіоніз. (від фр. „враження”) - стильова тенденція модернізму, заснована на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.

Характерні риси:

- зображується не сам предмет, а враження від нього („Бачити, відчувати, виражати - в цьому все мистецтво”);

- орієнтир на почуття, а не на розум;

- відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;

- часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

- герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме „пасивною” здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

- найпоширеніший жанр імпресіонізму - новела.

Український імпресіонізм мав лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом./p>

Експресіоніз. (від фр. „вираження”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується передачею загостреного суб’єктивного світобачення митця напругою його переживань та емоцій, бурхливою реакцією на антигуманні суспільні явища.

Характерні риси:

- зацікавленість глибинними психічними процесами;

- заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

- оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як наприклад глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

- суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

Неореаліз. (від грецьк. „новий”, „речовий”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується (порівняно із класицизмом) глибоким психологізмом і ліризмом, філософським осмисленням життя, поєднанням з документальною достовірністю зображення.

Характерні риси:

- поглиблений психологізм у творах;

- заглиблення у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільною оточення;

- внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;

- зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об’єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.

Неокласициз. (від грецьк. „новий”, „зразковий”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується поверненням до вічних законів мистецтва, орієнтиром на кращі здобутки античності, інтелектуалізм, використанням зразків античної культури і культури епохи Відродження, естетизмом, аристократизмом духу, гармонією між розумом і почуттями, несприйняттям радянської дійсності (комуністичної ідеології - всього, що призвело до падіння рівня духовності).

Характерні риси:

- використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;

- принцип неокласиків: „На теми, що нові, античний вірш складаймо”;

- проголошення гасел „чистого” мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;

- оспівування земних насолод;

- прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;

- надання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці;

- характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

. Футуриз. (від англ. „майбутній”) - формалістичний напрям у літературі, що виник як різновид італійського авангардизму. Принципи: „Ліквідація мистецтва є наше мистецтво”; „Набутки розуму, а не душі та серця”, заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю. Мають місце ознаки тоталітаризму (у цьому - антимодернізм).

Характерні риси:

- заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей);

- прагнення до новацій, бунтівливості, порушення традицій;

- культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста);

- переплетіння документального матеріалу з фантастикою;

- у поезії — руйнування загальноприйнятих норм мови, використання „слів на свободі”.





Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.