Хрестоматія для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

КАВКАЗ - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII - НА ПОЧАТКУ XIX ст. - 6-9 класи

Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто дасть главъ моЂй воду,

И очесЂмь моимь источникь слЂзь,

И плачуся и день, и нощь, о побиЂнныхъ...

Иеремии. Глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день Божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

Не нам на прю з Тобою стати!

Не нам діла Твої судить!

Нам тілько плакать, плакать,

плакать,

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сльозами.

Кати знущаються над нами,

А правда наша п'яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

Ляжеш, Боже, утомлений?

І нам даси жити!

Ми віруєм

Твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! встане воля!

І Тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки,

Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерних гарячих сльоз!

А батькових старих, кровавих,

Не ріки — море розлилось,

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава!

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє;

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас!.. На те письменні ми,

Читаєм Божії глаголи!..

І од глибо[ко]ї тюрми

Та до високого престола —

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, сам Бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом ви нам

Платить за сонце не повинні!

Та й тілько ж то! Ми не погане,

Ми настоящі християне,

Ми малим ситі!.. А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як на те —

Одна Сибір неісходима,

А тюрмі а люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

У нас Святую Біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі.

От бачите, які у нас

Сидять на небі! Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщенні,

У нас навчіться!.. В нас дери,

Дери та дай,

І просто в Рай,

Хоч і рідню всю забери!

У нас! чого то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм. Продаєм

Або у карти програєм

Людей... не негрів... а таких,

Таки хрещених... но простих.

Ми не гішпани; крий нас,

Боже, Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону!..

По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

Та й лупите по закону

Дочці на кожушок,

Байстрюкові на придане,

Жінці на патинки.

Собі ж на те, що не знають

Ні діти, ні жінка!

За кого ж Ти розіп'явся,

Христе, Сине Божий?

За нас добрих, чи за слово

Істини... чи, може,

Щоб ми з Тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мірри дим,

І перед обра[зо]м Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити,

просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!

Просвітились! та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати

Сліпим, бачиш, дітям!..

Все покажем! тілько дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми муровати,

Кайдани кувати,

Як і носить!., і як плести

Кнути узловаті —

Всьому навчим; тілько дайте

Свої сині гори

Остатнії... бо вже взяли І поле, і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий!

Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну.

Довелось запить

З московської чаші московську

отруту!

О, друже мій добрий!

друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками

понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними

сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму, — нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою —

Мої думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш...

І могили, степи, море,

І мене згадаєш.