Ефективна підготовка до ЗНО учнів 10-11 класів
Тема 37. Василь Стус - Література XX ст.
Василь Семенович Стус (мав псевдонім Василь Петрик) - український поет з трагічною долею; літературознавець, перекладач. Належав до „шістдесятників” - покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.
Автор поетичних збірок „Зимові дерева”, „Свічав свічаді”, „Палімпсести”, „Веселий цвинтар”, „Дорога болю” та ін.
Ім'я Василя Стуса увійшло в історію як символ духовної незламності, протиставлення тоталітарному режимові, чинник національного самоусвідомлення (на прем'єрі фільму С. Параджанова „Тіні забутих предків” В. Стус встав і проголосив сміливе слово на захист невинно засуджених).
Більшу частину свого життя (прожив 47 років) поневірявся по тюрмах і таборах за нескореність і сміливі демократичні погляди.
„Поезія В. Стуса - наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу” (Ю. Шевельов).
Особливості творчості:
— „цільність і всеохопність... патріотизму” (М. Коцюбинська);
— поезія інтенсивного типу (через вимушені негативні обставини життя), присутність „само собою наповнення” (авторське); обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються великою експресивністю;
— тематика творів - здебільшого медитативні роздуми над тим, як /живе і мусить жити людина, невгасима любов до Україні, протест проти переслідувань, утисків всього українського;
— вияв екзистенціальних мотивів (осмислюються глибинні основи людського буття, причини його трагічної невлаштованості та абсурдності вираження поетової несхитності й віри);
— у перших збірках („Зимові дерева”, „Веселий цвинтар”) - осмислення болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури; заперечення духовної інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, історіософські погляди на долю України, пошук гармонії у світі, бентежний погляд на світ і на себе, поєднання шляхетних поривань душі з розчаруваннями, самовипробування й інтимність почуттів, жорстокість сьогодення, глибокі міфологічні натяки і гіркі історичні реалії; улюблений жанр - філософська чи лірична медитація (з ознаками елегії, іронічного оповідання, сатири), вірш-оповідь, ліричний образок, етюд;
— своєрідний репортаж із „цвинтаря розстріляних ілюзій” - збірка „Веселий цвинтар ”;
— образ утраченої України (і в особистому ракурсі, і в національному), мотиви туги за Україною, рідною домівкою (пізні збірки);
— змалювання картин національного занепаду;
— зовнішній світ постає у філософських роздумах про людину і світ.
Образно-смислові комплекси поезії В. Стуса:
— неологізми, напівнеологізми ( в основі — архаїчні чи маловживані словоформи);
— словотворення зі „само-” (самобіль, самозамкнений); „усе” („всепроривайся”, „усевитончуваний зойк”);
— повтор-градація, повтор-вичерпання одного або близьких за значенням слів („ти ж тіні тінь”);
— творення слів за допомогою префіксів крайньої збільшеності чи зменшеності (з метою нагнітання) („до найменшого піднігтя”);
— застосування кличної форми до абстрактних понять;
— застосування верлібру тощо.
Медитація (від лат. „роздум”) - поетичне міркування над проблемами життя і смерті, над сутністю людської душі. Палімпсест - старовинний рукопис, звичайно пергаментний, на якому витирали первісний текст, щоб написати на ньому новий. Верлібр (вільний вірш) - один із видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків. Не поділяється на строфи, рядки мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. |
„Як добре те, що смерті не боюсь я”
Філософія стоїцизму (стійкості у життєвих випробуваннях), яку сповідував В.Стус, відбита у його вірші „Як добре те, що смерті не боюсь я”, зокрема у таких словах: „смерті не боюсь я”, „не питаю, чи тяжкий мій хрест”, „перед вами, судді, не клонюся”. У цьому контексті християнське уявлення про долю як хрест, котрий несе людина, знаходить своє художнє втілення. Воно співзвучне з баченням автором власної долі, з його готовністю прийняти все, що принесе життя („не питаю, чи тяжкий мій хрест”).
А дієслівні форми „не питцю”, „не боюсь”, „не клонюся” виконують спільну функцію - заперечення страху перед смертю, випробуваннями, катами. Однак наведені вище цитати не є голою бравадою поета, адже в його душі існувала міцна національно-патріотична та морально-етична основа стоїцизму. Автор декларує впевненість, що його жертовність необхідна Україні („в смерті з рідним краєм поріднюсь”), констатує особисту моральну чистоту („не набрався скверни, прокльону, каяття”, „стражденне і незле обличчя”, „чесно гляну”), декларує позицію борця.
Для В.Стуса християнська ідея смерті-воскресіння до вічного життя набирає особистісного трактування як повернення після смерті до свого народу (мається на увазі здобуття місця в духовному просторі України). Складові одвічної антитези „життя - смерть” поет об'єднує в єдине поняття („в смерті обернуся до життя”) під спільним знаменником: смерть заради вітчизни - крок до вічного життя. Тому процитована метафора включена в контекст патріотичного звучання й асоціативно пов'язується з іншим словообразом („в смерті з рідним краєм поріднюсь”). Отже, „в смерті обернуся до життя” та „в смерті з рідним краєм поріднюсь” наближені у смисловому плані й означають: вічне життя в пам'яті народу можливе через самопожертву для нього. Така самопожертва дає право поету не тільки назвати себе сином народу, а й зіставляти свої внутрішні якості з його духовністю, яка є, на думку В.Стуса, вищим морально- етичним мірилом („чесно гляну в чесні твої вічі”).
Загалом вірш „Як добре те, що смерті не боюсь я” цілком окреслює громадянське кредо поета-борця, дає читачу уявлення про патріотичне спрямування автора.
Ідейно-художній аналіз вірша „О земле втрачена, явися!..”
У вірші „О земле втрачена, явися” Батьківщина бачиться ліричному героєві загубленим раєм, пристановищем для тіла й духу.
Внутрішня структура поетизму „земля” розбудовується при цьому за зразком „небесної оселі”, „живої води” — міфологем, які протистоять мотиву смерті, втіленому в сполученнях „пролийся мертвому мені”, „в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди”.
Поезія починається звертанням до вітчизни, оформленим в елегійно-урочистому ключі, й насичується дієсловами у формі наказового способу: „явися”, „простелися”, „поверни”, „віддай”, „вимов”. Перші строфи нагадують молитовне прохання: ліричний герой відтворює свою землю зі зболілої душі, шукаючи духовної опори в поверненні „у дні забуті” - це джерело його сили у життєвих випробуваннях.
Батьківщина бачиться селянською країною з „безберегістю полів”, „синіми нивами”, „запахом винниць”. Колір і почуття, звук і колір, світло й тінь переливаються одне в одне: „сині ниви, в сум пойняті”, „месяжний перегук джмелів”, „райдуга голосів”. Пластичні образи створюють враження легкості, мимовільності: „спадають гуси до води”, „голубів вільготні лети”, „сонця хлюпочуться в озерах”, „світання тіні пелехаті”. Звукові образи зм'якшено, приглушено: „нашепти молільниць”, „плескіт крил”, „хлюпіт хвиль”. Так створюється враження ефемерності, майже крихкості картин, що з'явились в уяві („у зболеному сні”: вони - напівзабуті, й щомиті можуть зникнути в уяві).
Лірична кульмінація вірша - спогад про кохану дружину, забарвлений м'якою еротикою: „жаром спечені уста”, „ти - і грішна, і свята”. Дружина - найболючіший момент у згадці ліричного героя про рідну землю. Лексичний мотив білого кольору („лебедина”, „пшеничні руки білі”) створює враження чистоти, оповиває жіночий образ ореолом поклоніння.
Перебуваючи в системі взаємодії, художні засоби поезії формують її ідею: у розлуці з рідною землею по-справжньому розкривається її сутність, значення в житті. У важкі хвилини вона підтримує людину ілюзією перебування поряд із нею, дає сили й натхнення не зламатися, зберегти душу вразливою на красу й тепло. Земля, де народився, і є справжнім раєм для людини, що перебуває в розлуці з нею:
О, земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурово простелися,
пролийся мертвому мені.
(Аналіз подано за посібником
А.І. Бондаренко, О.І. Бондаренко)
Тест № 23
1. До якого покоління митців належить Василь Стус?
А „Розстріляне відродження”;
Б „шістдесятників”; .
В „сімдесятників;
Г „вісімдесятників”.
2. Для творчості Василя Стуса характерні всі мотиви, крім:
А утвердження людського „Я”, бунту особистості проти системи;
Б осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків;
В мужнього страждання, нерозкаяності;
Г християнського смирення.
3. Вірш В.Стуса „Як добре те, що смерті не боюся” належить
А до громадянської лірики.
Б до філософської лірики.
В до пейзажної лірики.
Г до інтимної лірики.
4. Ліричною кульмінацією вірша „О земле втрачена, явися” є спогад про
А сина.
Б матір.
В дружину.
Г друга.
5. У новелі О. Гончара „За мить щастя” події відбуваються:
А у перше повоєнне літо;
Б у період воєнного лихоліття;
В через рік після війни;
Г в останні дні війни.
6. „Був, як усі, їхній друг і ось враз із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!” Що змінило Сашка Діденка?
А Звістка про перемогу у війні; зустріч із дружиною;
Б народження дитини;
В любов до Лариси;
Г вручення ордену „За відвагу”.
7. Що сказав священик, аби врятувати Ларису від самосуду?
А „Життя - чисте полум'я, ми живемо з невидимим сонцем усередині нас”;
Б „Людину роблять старою не зморшки, а відсутність мрії і надії”;
В „Хай живе полум'я життя!”;
Г „Любов перемагає все”;
Д „...хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною”.
8. Укажіть найбільш влучне жанрове визначення твору Л. Костенко „Маруся Чурай”.
А Драматична поема;
Б історична драма;
В історичний роман;
Г історична пісня;
Д мелодрама.
9. Яку присвяту має новела Григора Тютюнника „Три зозулі з поклоном”?
А Цвітові яблуні;
Б Любові Всевишній;
В матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 1933;
Г Григорію Сковороді;
Д Тарасу Шевченку.
10. Про якого персонажа новели Григора Тютюнника „Три зозулі з поклоном” йдеться у словах: „Мене стрічає..., радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи”?
А Михайла;
Б Марфу Яркову;
В Соню;
Г маму;
Д Карпа Яркового.
11. Установіть відповідність між рядками з поезій Василя Стуса і засобами образності, використаними в них.
1 „У цьому полі, синьому, як льон...”
2 „...ми ще повернемось, обов'язково повернемось,бодай - ногами вперед, але: не мертві,але: непереможені, але: безсмертні...”
3 „Украдене сонце зизить схарапудженим оком. Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа...”
4 „О земле втрачена, явися...”
5 „Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів”.
А симплока (поєднання анафори з епіфорою);
Б епітет, метафора, порівняння;
В епітет, порівняння;
Г риторичне звертання, епітет;
Д епітет, власне метафора.
12. Установіть відповідність між цитатами із творів Григора Тютюнника і засобами образності, ужитими в них.
1 „Спасибі, дядечку, рідненький”
2 „Сокіл був, ставний такий, смуглий...”
3 „- В сто разів кращі... милий... в тисячу!”
4 „Очі так і печуть”
А синекдоха;
Б гіпербола;
В пестливі слова;
Г епітети;
Д метафора.