Ефективна підготовка до ЗНО учнів 10-11 класів

Тема 37. Василь Стус - Література XX ст.

Василь Семенович Стус (мав псевдонім Василь Петрик) - український поет з трагічною долею; літературознавець, перекладач. Належав до „шістдесятників” - покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.

Автор поетичних збірок „Зимові дерева”, „Свічав свічаді”, „Палімпсести”, „Веселий цвинтар”, „Дорога болю” та ін.

Ім'я Василя Стуса увійшло в історію як символ духовної незламності, протиставлення тоталітарному режимові, чинник національного самоусвідомлення (на прем'єрі фільму С. Параджанова „Тіні забутих предків” В. Стус встав і проголосив сміливе слово на захист невинно засуджених).

Більшу частину свого життя (прожив 47 років) поневірявся по тюрмах і таборах за нескореність і сміливі демократичні погляди.

„Поезія В. Стуса - наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу” (Ю. Шевельов).

Особливості творчості:

— „цільність і всеохопність... патріотизму” (М. Коцюбинська);

— поезія інтенсивного типу (через вимушені негативні обставини життя), присутність „само собою наповнення” (авторське); обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються великою експресивністю;

— тематика творів - здебільшого медитативні роздуми над тим, як /живе і мусить жити людина, невгасима любов до Україні, протест проти переслідувань, утисків всього українського;

— вияв екзистенціальних мотивів (осмислюються глибинні основи людського буття, причини його трагічної невлаштованості та абсурдності вираження поетової несхитності й віри);

— у перших збірках („Зимові дерева”, „Веселий цвинтар”) - осмислення болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури; заперечення духовної інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, історіософські погляди на долю України, пошук гармонії у світі, бентежний погляд на світ і на себе, поєднання шляхетних поривань душі з розчаруваннями, самовипробування й інтимність почуттів, жорстокість сьогодення, глибокі міфологічні натяки і гіркі історичні реалії; улюблений жанр - філософська чи лірична медитація (з ознаками елегії, іронічного оповідання, сатири), вірш-оповідь, ліричний образок, етюд;

— своєрідний репортаж із „цвинтаря розстріляних ілюзій” - збірка „Веселий цвинтар ”;

— образ утраченої України (і в особистому ракурсі, і в національному), мотиви туги за Україною, рідною домівкою (пізні збірки);

— змалювання картин національного занепаду;

— зовнішній світ постає у філософських роздумах про людину і світ.

Образно-смислові комплекси поезії В. Стуса:

— неологізми, напівнеологізми ( в основі — архаїчні чи маловживані словоформи);

— словотворення зі „само-” (самобіль, самозамкнений); „усе” („всепроривайся”, „усевитончуваний зойк”);

— повтор-градація, повтор-вичерпання одного або близьких за значенням слів („ти ж тіні тінь”);

— творення слів за допомогою префіксів крайньої збільшеності чи зменшеності (з метою нагнітання) („до найменшого піднігтя”);

— застосування кличної форми до абстрактних понять;

— застосування верлібру тощо.

„Як добре те, що смерті не боюсь я”

Філософія стоїцизму (стійкості у життєвих випробуваннях), яку сповідував В.Стус, відбита у його вірші „Як добре те, що смерті не боюсь я”, зокрема у таких словах: „смерті не боюсь я”, „не питаю, чи тяжкий мій хрест”, „перед вами, судді, не клонюся”. У цьому контексті християнське уявлення про долю як хрест, котрий несе людина, знаходить своє художнє втілення. Воно співзвучне з баченням автором власної долі, з його готовністю прийняти все, що принесе життя („не питаю, чи тяжкий мій хрест”).

А дієслівні форми „не питцю”, „не боюсь”, „не клонюся” виконують спільну функцію - заперечення страху перед смертю, випробуваннями, катами. Однак наведені вище цитати не є голою бравадою поета, адже в його душі існувала міцна національно-патріотична та морально-етична основа стоїцизму. Автор декларує впевненість, що його жертовність необхідна Україні („в смерті з рідним краєм поріднюсь”), констатує особисту моральну чистоту („не набрався скверни, прокльону, каяття”, „стражденне і незле обличчя”, „чесно гляну”), декларує позицію борця.

Для В.Стуса християнська ідея смерті-воскресіння до вічного життя набирає особистісного трактування як повернення після смерті до свого народу (мається на увазі здобуття місця в духовному просторі України). Складові одвічної антитези „життя - смерть” поет об'єднує в єдине поняття („в смерті обернуся до життя”) під спільним знаменником: смерть заради вітчизни - крок до вічного життя. Тому процитована метафора включена в контекст патріотичного звучання й асоціативно пов'язується з іншим словообразом („в смерті з рідним краєм поріднюсь”). Отже, „в смерті обернуся до життя” та „в смерті з рідним краєм поріднюсь” наближені у смисловому плані й означають: вічне життя в пам'яті народу можливе через самопожертву для нього. Така самопожертва дає право поету не тільки назвати себе сином народу, а й зіставляти свої внутрішні якості з його духовністю, яка є, на думку В.Стуса, вищим морально- етичним мірилом („чесно гляну в чесні твої вічі”).

Загалом вірш „Як добре те, що смерті не боюсь я” цілком окреслює громадянське кредо поета-борця, дає читачу уявлення про патріотичне спрямування автора.

Ідейно-художній аналіз вірша „О земле втрачена, явися!..”

У вірші „О земле втрачена, явися” Батьківщина бачиться ліричному героєві загубленим раєм, пристановищем для тіла й духу.

Внутрішня структура поетизму „земля” розбудовується при цьому за зразком „небесної оселі”, „живої води” — міфологем, які протистоять мотиву смерті, втіленому в сполученнях „пролийся мертвому мені”, „в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди”.

Поезія починається звертанням до вітчизни, оформленим в елегійно-урочистому ключі, й насичується дієсловами у формі наказового способу: „явися”, „простелися”, „поверни”, „віддай”, „вимов”. Перші строфи нагадують молитовне прохання: ліричний герой відтворює свою землю зі зболілої душі, шукаючи духовної опори в поверненні „у дні забуті” - це джерело його сили у життєвих випробуваннях.

Батьківщина бачиться селянською країною з „безберегістю полів”, „синіми нивами”, „запахом винниць”. Колір і почуття, звук і колір, світло й тінь переливаються одне в одне: „сині ниви, в сум пойняті”, „месяжний перегук джмелів”, „райдуга голосів”. Пластичні образи створюють враження легкості, мимовільності: „спадають гуси до води”, „голубів вільготні лети”, „сонця хлюпочуться в озерах”, „світання тіні пелехаті”. Звукові образи зм'якшено, приглушено: „нашепти молільниць”, „плескіт крил”, „хлюпіт хвиль”. Так створюється враження ефемерності, майже крихкості картин, що з'явились в уяві („у зболеному сні”: вони - напівзабуті, й щомиті можуть зникнути в уяві).

Лірична кульмінація вірша - спогад про кохану дружину, забарвлений м'якою еротикою: „жаром спечені уста”, „ти - і грішна, і свята”. Дружина - найболючіший момент у згадці ліричного героя про рідну землю. Лексичний мотив білого кольору („лебедина”, „пшеничні руки білі”) створює враження чистоти, оповиває жіночий образ ореолом поклоніння.

Перебуваючи в системі взаємодії, художні засоби поезії формують її ідею: у розлуці з рідною землею по-справжньому розкривається її сутність, значення в житті. У важкі хвилини вона підтримує людину ілюзією перебування поряд із нею, дає сили й натхнення не зламатися, зберегти душу вразливою на красу й тепло. Земля, де народився, і є справжнім раєм для людини, що перебуває в розлуці з нею:

О, земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні

і лазурово простелися,

пролийся мертвому мені.

(Аналіз подано за посібником

А.І. Бондаренко, О.І. Бондаренко)

Тест № 23

1. До якого покоління митців належить Василь Стус?

А „Розстріляне відродження”;

Б „шістдесятників”; .

В „сімдесятників;

Г „вісімдесятників”.

2. Для творчості Василя Стуса характерні всі мотиви, крім:

А утвердження людського „Я”, бунту особистості проти системи;

Б осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків;

В мужнього страждання, нерозкаяності;

Г християнського смирення.

3. Вірш В.Стуса „Як добре те, що смерті не боюся” належить

А до громадянської лірики.

Б до філософської лірики.

В до пейзажної лірики.

Г до інтимної лірики.

4. Ліричною кульмінацією вірша „О земле втрачена, явися” є спогад про

А сина.

Б матір.

В дружину.

Г друга.

5. У новелі О. Гончара „За мить щастя” події відбуваються:

А у перше повоєнне літо;

Б у період воєнного лихоліття;

В через рік після війни;

Г в останні дні війни.

6. „Був, як усі, їхній друг і ось враз із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!” Що змінило Сашка Діденка?

А Звістка про перемогу у війні; зустріч із дружиною;

Б народження дитини;

В любов до Лариси;

Г вручення ордену „За відвагу”.

7. Що сказав священик, аби врятувати Ларису від самосуду?

А „Життя - чисте полум'я, ми живемо з невидимим сонцем усередині нас”;

Б „Людину роблять старою не зморшки, а відсутність мрії і надії”;

В „Хай живе полум'я життя!”;

Г „Любов перемагає все”;

Д „...хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною”.

8. Укажіть найбільш влучне жанрове визначення твору Л. Костенко „Маруся Чурай”.

А Драматична поема;

Б історична драма;

В історичний роман;

Г історична пісня;

Д мелодрама.

9. Яку присвяту має новела Григора Тютюнника „Три зозулі з поклоном”?

А Цвітові яблуні;

Б Любові Всевишній;

В матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 1933;

Г Григорію Сковороді;

Д Тарасу Шевченку.

10. Про якого персонажа новели Григора Тютюнника „Три зозулі з поклоном” йдеться у словах: „Мене стрічає..., радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи”?

А Михайла;

Б Марфу Яркову;

В Соню;

Г маму;

Д Карпа Яркового.

11. Установіть відповідність між рядками з поезій Василя Стуса і засобами образності, використаними в них.

1 „У цьому полі, синьому, як льон...”

2 „...ми ще повернемось, обов'язково повернемось,бодай - ногами вперед, але: не мертві,але: непереможені, але: безсмертні...”

3 „Украдене сонце зизить схарапудженим оком. Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа...”

4 „О земле втрачена, явися...”

5 „Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів”.

А симплока (поєднання анафори з епіфорою);

Б епітет, метафора, порівняння;

В епітет, порівняння;

Г риторичне звертання, епітет;

Д епітет, власне метафора.

12. Установіть відповідність між цитатами із творів Григора Тютюнника і засобами образності, ужитими в них.

1 „Спасибі, дядечку, рідненький”

2 „Сокіл був, ставний такий, смуглий...”

3 „- В сто разів кращі... милий... в тисячу!”

4 „Очі так і печуть”

А синекдоха;

Б гіпербола;

В пестливі слова;

Г епітети;

Д метафора.