Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Самчук Улас

Аналіз статті У. Самчука „Нарід чи чернь?”

Проблемні ситуації в роботі з публіцистичними творами на уроках літератури

Л. Фурсова,

учитель-методист,

заслужений учитель України

Дніпропетровська обл.

Мета: знати періоди публіцистичної діяльності У. Самчука, основні теми його статей публіцистичного характеру; проаналізувати зміст статті „Нарід чи чернь?”; розвивати усне мовлення, логічне мислення, уміння співпрацювати з однокласниками; виховувати почуття національної свідомості.

Обладнання: портрет У. Самчука, картки для анкетування, словники до уроку.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Епіграф: „Надходить час, коли ми мусимо стати громадянами, членами суспільства, членами нації, повірити в себе як живу дійсність”.

У. Самчук

Хід уроку

I. Вступне слово вчителя

Сьогодні телебачення, радіо, Інтернет взяли в своєрідний полон сучасну людину. Вже на другий план відсунуті журнали і газети, які ще кілька років тому були основним джерелом інформації. Зовсім недавно люди довіряли друкованому слову більше, ніж лікареві чи судді. Зараз ситуація дещо змінилася, але все одно ми знаємо багатьох своїх знайомих чи рідних, які прагнуть отримати інформацію саме з друкованих джерел. Ми ж прилипаємо до екранів моніторів чи телевізорів, дізнаючись про останні події, слухаючи висновки авторитетних людей.

У будь-якому разі всі згадані засоби подання інформації ми називаємо мас-медіа. Останнім часом навіть у ВНЗ на окремих факультетах введені навчання з обслуговування мас-медіа.

II. Актуалізація опорних знань

— Пригадайте, публіцистику яких авторів ми з вами вивчали раніше?

(Літературно-критичні й публіцистичні статті Івана Франка, памфлети Миколи Хвильового.)

— Що таке публіцистика?

(Публіцистика — твори на суспільно важливі, гострі й актуальні теми.)

III. Мотивація навчальної діяльності

Перш ніж ми визначимося з темою і завданнями нашого сьогоднішнього уроку, проведемо анкетування. На запитання треба давати стислі відповіді — „так” або „ні”.

Анкета

1. Мені подобається більше слухати українські пісні.

2. Я б змінив країну, де мешкаю нині, якби мені запропонували кращі умови для життя.

3. Я читаю твори українських письменників, творчість яких не вивчається в школі.

4. Поза школою я переважно розмовляю українською мовою.

5. Для мене немає більш вартісних чи менш вартісних націй.

6. Я читаю видання газет (журналів) українською мовою.

7. Мене цікавить історія України.

8. На мою думку, я є національно свідомим громадянином.

Поки підбивається підсумок анкетування, учням повідомляється тема уроку, епіграф.

— Чому саме ці рядки ми вирішили взяти епіграфом, ви скажете пізніше, коли ми опрацюємо матеріал уроку.

Чим ми плануємо займатися на уроці? {Визначення завдань.)

IV. Вивчення нового матеріалу

Дослідники вважають, що публіцистичну діяльність Уласа Самчука можна умовно поділити на три періоди.

(На дошці таблиця, діти заповнюють останню колонку на власний розсуд.)


Період

Хронологічні рамки

Особливості (статті,тематика)

І період

1938—1944рр. Репортерська, редакційна робота


II період

1945—1948 рр. Ідеологічно-програмова публіцистика МУРІвського періоду


III період

1948— до кінця життя. Публіцистика канадського періоду (загалом понад 112 дописів і статей)



Індивідуальні повідомлення учнів про діяльність Уласа Самчука як публіциста в кожний з визначених періодів.

І період. Публіцистичну діяльність Самчук розпочав з 1938 року. Він був референтом пропаганди Українського національного об'єднання в Карпатській Україні. У цей час він працював у газетах „Нова свобода”, „Волинь”, друкував репортажі у французькій пресі. Ним написано 15 репортажів, що були своєрідною хронікою доби Карпатської України.

Воєнну творчість складають передові статті, репортажі, фейлетони, літературно-критичні матеріали, статті з питань мистецтва.

Результатом поїздки на Східну Україну став репортаж „Крізь бурю і сніг”. Побачене письменник виразив одним словом — спустошеність. Спустошені села, міста, душі людей.

У цей період опубліковані статті „Слово письменника”, „Шевченко”, „Так було — так буде”, „Товариш Ніна” та інші.

II період. До репортажів можна зарахувати щоденникові записи, зроблені в 1945 році в Німеччині й видані в 1954 році в Буенос-Айресі окремою книжкою під назвою „П'ять по дванадцятій: Записки на бігу”. Композиційно це п'ять окремих розділів, сюжетно — історія втікачів від „радянського раю”, куди їх силоміць хотіли вивезти „визволителі” Європи, враження від побаченого в останні воєнні та перші повоєнні дні в Німеччині.

Було написано 8 статей, у яких — підсумки роботи МУРу, пропаганда і заклики до єдності, визначення основних засад діяльності об'єднання, засудження ідеологічної нетерпимості.

ІІІ період. Написано ряд статей, присвячених проблемам розвитку української літератури: „Секти-партії чи суспільство-нація”, „Про прозу взагалі і прозу зокрема”, „Творчість і стилі”.

Письменник відвідує міста Канади та США, виступає перед українськими громадами. Лише у 50-х роках, за свідченням самого автора, було подолано понад 20 000 миль доріг, підготовлено понад 100 доповідей, написано понад ЗО статей.

Є також твори, які стоять на межі мемуарної й публіцистичної літератури. Це книги „На білому коні”, „На коні вороному”, „Планета Ді-Пі”.

Літературний диктант

1. З якого року почав Самчук свою діяльність як публіцист? (1938)

2. Як він назвав репортаж про побачене під час поїздки в Східну Україну? („Крізь бурю і сніг”)

3. Яку посаду письменник обіймав в Українському національному об'єднанні в Карпатській Україні? (Референт)

4. Під якою назвою видані щоденникові записи, зроблені в 1945 році в Німеччині й видані в 1954 в Буенос-Айресі?

(„П'ять по дванадцятій: Записки на бігу”)

5. У скількох статтях Самчуком проаналізовано і сплановано роботу МУРу? (У 8 статтях)

6. Назвіть книги, які стоять на межі мемуарної й публіцистичної літератури. („На білому коні”, „На коні вороному”, „Планета Ді-Пі”)

(Поки перевіряється літературний диктант, учні, які мали завдання вдома прочитати статті У.Самчука і підготувати повідомлення на 2-3 хвилини, виступають перед однокласниками, діляться своїми враженнями.)

Наводимо статті повністю, зважаючи на те, що не всі хрестоматії їх містять. Уявлення про публіцистичну творчість У. Самчука буде однобічним, якщо проаналізувати лише одну його статтю.

Крути

Морози місяця січня, а особливо східній великий фронт наших днів, переносять нас, українців, думкою на двадцять п'ять років назад до тих днів і тих часів, коли 1918 року, після проголошення незалежності нашої молодої республіки, ми були змушені з місця йти на фронт, щоб оборонити все те, що кожна людина Європи вважає для себе найціннішим.

З півночі сунув на нас ворог. Це був той саме ворог, з яким точиться боротьба й сьогодні. Це був московсько-жидівський большевизм, який з північних рівнин та снігів ніс Європі змору найогиднішої ідеології марксизму, а Україні ніс поневолення і довготривалу, болючу кризу. До боротьби з тією навалою встала молода Українська Держава. І що найважніше — її першими бойовими кагортами була молодь.

І це символічно.

Це були початки, це був світанок того буревійного, того вагітного величезними і складними подіями часу, коли цілий схід Європи, ніби величезний сфінкс, підносив свою голову і обертався в інший бік, приймав нові інші положення. Поволі, з болем у кривавих змаганнях народжувався там новий порядок річей, який, без сумніву, вплинув на повоєнний розвиток нашого континенту в його цілому. Тоді ж розгортав свій кривавий прапор большевизм. Тоді ж з'явилися всі його атрибути — чека, голод, колективізація. Тоді ж Європа вперше була загрожена прямим ударом Москви, і то червоної, большевицької. І цей стан річей викликав у Європі довготривалу боротьбу, ряд політичних і господарських криз...

Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, щоб там умерти, була першою молодцю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою. Розуміється, вона боролась і вона падала під кулями ворога не тільки в ім'я оборони проти большевизму. її ідеал був — своя державність, своє суверенне життя, своя духовність. Вона йшла у бій з піснею „Ще не вмерла”, одначе у звуках цієї пісні звучав також один мотив, який став зрозумілим щойно пізніше... Мотив спротиву марксизму, мотив молодого, амбітного й гордого народу, який був і є глибоко переконаний, що тільки його суверенність на землях предків дасть повну і трівку запоруку, що большевизм, як такий, буде стертий з поверхні нашої плянети... І не вина тієї молоді, що голосу її пісні в той час світ не почув. Не вина тієї молоді, що світ так каригідно злегковажив великим шляхетним поривом Української Держави. І коли вже конечно дошукуватись якоїсь вини, то вона була хіба в тому, що та молодь, як і цілий народ, що її видав, не були підготовлені до взятого на себе завдання. Це був порив душі й серця, зов національного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти льогіки, проти всіх сил світу вписати на сторінки історії щось таке, що в прийдучому дасть зачіпну точку для нової більш організованої та більш досконалої боротьби.

Наша молодь рік річно згадує цей очайдушний мент в історії українського народу. Цілком слушно. Порив і-кров, якими було позначено змагання під Кругами 1918 року, мають у собі великанське багатство шляхетного, формуючого і творчого ідеалізму. Поняття героїзму і жертвенності у нас не нове, але цей конкретний і наглядний момент освятив те поняття живою, чистою кров'ю живих людей... Слово Крути — стало дуже переконливим, бо на його зміст зложилися не самі звуки, а чин і кров. Воно врізьбилось у наше народне єство, у наш дух і нашу плоть. Воно бо повстало з того найсвятішого, що має кожна жива істота з життя... У даному випадку з українського життя.

Одначе, ствердивши це і поставивши крапку, було б далеко недоцільним. Як живий, повний кипучої енергії народ ми йдемо вперед. Вперед у всіх наших СТРЕМЛІННЯХ та ПОТРЕБАХ. Стоїмо в розгарі найбільшого в історії світу змагання. Всі суходоли нашої планети в поході... Всі моря й океани засипані бойовими механізмами. У цій боротьбі дуже яскравим моментом є те, що у світі матиме перевагу лише той, хто матиме найміцніший характер і наймогутнішу технічну підготованість. Думати сьогодні категоріями Крут це значить думати символічно. А життя вимагає від кожного конкретного і реального думання. Живемо у часі, коли людина мусить узгіднити особистий героїзм з особистим знанням. Сьогодні вже стало законом, що мало щось хотіти, треба одразу щось і знати. І справа в тому, що пізнання мають бути не як колись якимсь словесним теоретичним баластом, а мають вони бути необхідним додатком до кожного нашого чину. Без певних знань, без певного підготування, без певного і дуже уважного школення людина нашого часу стає безвартісною, будь вона безмежно вольова і безконечно героїчна.

Ці такі прості, наскрізь прозаїчні заповіді нашого часу змушують нас і на свято Крут дивитись під кутом, що нам сьогодні є міродайним. Молодь наша хай дивиться на Крути і хай бачить у них те, що треба. Але одночасно хай не заплющує очей на ті хиби і ті недотягиення, які цехують той великий історичний мент. Молодь мусить розуміти, що історія кожної хвилини може подарувати нам нові Крути і було б дуже недоцільним, коли б своєрідна гола героїка без знань, без підготовки, без творчого і послідовного організованого первня перейшла у нашу традицію. Нас, розуміється, зараз спитають, а що ж треба робити, щоб того минути. Ми вже не раз на це питання відповідали: удосконалюватись! Безліч є на це можливостей. Передовсім озброїтись знанням техніки, знаннями того всього, що в сумі дає цілість життя. Будувати цінності. Займати всі місця, де раніш нас не було. Дуже багатьох збиває це з пантелику... Але треба знати, що народ є тоді міцний і тоді готовий на все, коли в його руках знаходиться все — від селянської чепіги до тяжкої індустрії. (...)

Хай будуть Крути! Честь тим, що їх нам дали. Схилім голови перед їх пам'яттю. Вказуймо нашим дітям на могили, які повстали з Крут. Одначе завжди, скрізь, день у день, годину в ГОДИНУ, безупинно і вперто твердьмо, що другі Крути мають застати вже нас іншими. Іншими/духом, психологією. Іншими життєвими успосібленнями, іншими матеріальними і технічними можливостями. Хай пісня крутянців і далі звучить бойово, але разом хай наше міцне тіло і наш дух гартуються щодня великою напруженою працею над засвоєнням та завоюванням всіх тих необхідних додатків, які в сумі дають людині в руки так конечно і так необхідне життєве, всебічне озброєння. Наш тяжкий воєнний час дає нам незабутні приклади, а вели-канська організація, якою є бойова сила Німеччини, дає наглядні лекції. Читаймо їх. Вчімось їх. Думаймо над ними... Це і ще багато іншого ще наглядніше уяскравить героїку наших Крут. Але Крут вже таких, які поставить перед нами історія в нових боях з большевизмом, який би він не був...

(Газета „Волинь”(Рівне). — 1942. — ч. 7. —25січня).

Так було — так буде

Два й піврічна війна наложила свою печатку на все, що нас оточує... У людини створилась специфічна воєнна психіка, яка дає можливість і в час найбільшого напруження життєвого нерву заховувати певну рівновагу духа.

Нужда, позбавлення численних життєвих вигод, каліцтва, хвороби і смерть — всі ці явища на кожному кроці змушують людину ще більше і цупкіше триматися життя. Видержати, не піднести догори рук, не здатися і не впасти — це перші і дуже конечні вимоги, які ставимо перед собою і які за всяку ціну дотримувати мусимо. Не треба ставити питання чому. Щоб бути, щоб жити, щоб працювати і щоб творити нові життєві форми... Щоб утримувати свою живу, творчу силу серед живих і творчих сил інших, щоб не піддатись і щоб колись по віках нам не сказали, що якраз ми були тими слабшими, яких історія зіпхнула під свої колеса і розтоптала.

Цей основний, великий, мудрий егоїзм є ніщо інше, як той сік рослини, який ту рослину кормить та надає їй живучості. Людина має велике Боже і своє право користати з кожного природного дару без огляду на те, чи це кому подобається чи ні. Так було, так є, і так безумовно буде.

Ми, українці, не є тут винятком. Навпаки, ми є яскравий приклад того, як родяться, як формуються і як творяться народи. Історія, яку звемо своєю, кожною своєю сторінкою підтверджує нам одну дуже важливу істину: ще ніколи не сталося так, щоб хтось нас скреслив... А було для цього багато нагод. Пролітали над нашою землею історичні буревії. Знаємо Ченгіз-Ханів і Батиїв. Знаємо і помсту Петра та Катерини. Знаємо безодню глупоти коронованих володарів Російської імперії і нарешті диспотію скретинізованого марксизму. І з кожним цим ударом ми як цілість, як народ все глибше і все тривкіше вростали у твердь планети і все яскравіше виявили гостроту своєї духовності.

Правда. Було це заплачено. Дорого і солоно. Ніхто не скаже, що ми боргуємо історії. Ріки власної крові обливали нашу святу землю — і тепер, чуючи кожним атомом нашої душі її запах, ми любимо, ми горимо, ми хочемо.

Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Це є зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: Будьте!

Війна, яку переживаємо, і всі пляни з нею зв'язані — в основному нічого для нас не міняють. Можливо міняють зовнішні ознаки, чи навіть форми. Але основна суть лишається та сама. Та сама наша життєва сила, те саме хотіння. Ми ніколи не тратили переконання, що буде змінена бодай одна літера того закону, на підставі якого ми жили до цього часу. Рівно ж ми переконані, що ніхто не буде вимагати від нас, щоб ми самих себе виріклися. У цьому напрямку робились спроби... І то поважні. Не раз ми згадуємо того чи іншого Валуєва. У наших вухах звучать ті слова: „Не било, нєт і бить не может!”. Але ми великодушно, з почуттям могутньої гідності сміємося над всіма Валуєвими. Мерзенні черви куцозорої політики, які вже давно згнили і місце їх рештків ніхто нам тепер не покаже. Натомість народ України був, є і вічно буде! Так!

І безперечно так... Історія вписує нову сторінку. На мапі Європи закреслюється новий простір з назвою Україна. Песимісти вбачають в тому новий зміст, нове призначення. Але ні один песиміст не заперечить нам, що над цим простором пройшли віки, що тут було життя і лилась кров. Песимісти не заперечать нам нашої душі, яка формувалась віками і яка діяла, діє, і діяти буде! Песимісти протягом двох років не переродять нас, а що найголовніше — не винищать тих міліонів і міліонів дуже цупких по суті духом людей, які, коли треба, влізуть і під землю, щоб тільки не бути зметеним з поверхні плянети.

В останню свою промову вождь німецького народу Адольф Гітлер вставляє таку думку: „Бо поза нами лежить рік не тільки найбільших боїв світової історії, але також найтвердішої проби нашого народу. Те, що німець не боїться людської грози, він у своїй історії не раз доказав. Але цим разом мусів він перейти не тільки силу ворожої зброї і величезного, здавалося б невичерпального потоку крові найпримітивніших національностей, але крім того, також ще найжорстокішу твердість природи”...

Цікаві своєю суттю слова. Вони дають Німецькому Народові поняття, що на теренах, де живе Український Народ, діються події, які мають велике значення для формування нового світу. Наш народ, можливо, не є так перецивілізований, одначе то є сила, яка у великій мірі завдячує розмахові і потузі подій Сходу Європи. Зброя кована червоними володарями цієї землі — є у великій своїй частині зброєю української землі і Українського Народу. І не все одно, проти кого вона направлена. У даний мент вона направлена проти цивілізованого Заходу, але був час, коли об неї ламали собі зуби орди Ченгіз-Ханів.

Ми одначе далекі від того, щоб сугерувати собі не існуючі речі. Знаємо, що Україна в даний мент не грає ролі рішаючої. Особливо на фронті. Але ми одночасно не потребуємо заперечувати, що від нашого наставления, від нашого хотіння і нашої волі у великій мірі залежить доля Європи. Так само, як було це недавно в СССР. Хай нам не кажуть, що голод, який червона Москва вчинила на наших землях в роках 1932—1933 не заважив на долі тієї держави. Заважив і ще важить зараз. Нехай нам не кажуть, що колективізація і все, що з нею було зв'язане, отак даремно обійшлося Сталінові та його сатрапи. Наївні так можуть думати, але крім наївних є ще один, дуже переконливий факт, як мобілізація величезної частини сили українською народу, яка у своїй суті була направлена проти СССР, і зараз це дає себе відчути.

Ні. Не все одно як і коли треба прислухатися до думки українського народу. Не все одно, як хто з ним поводиться. Не все одно бути з ним у приязні, чи оголосити йому війну. Бо Український Народ, як і всі решта народів нашого континенту, має свою гордість, має свої життєві потреби. І горе тим, які хочуть їх так чи інакше заперечити. Це приносило лише одне: довготривалу кризу, жертви, безплідну боротьбу. Найкраще говорить про це історія імперії Романових. Ті було впевнили себе, що Україна — це тільки Малоросія. Помилились. Україна — це жива, діюча дійсність, яка домагалася права і яке їй по тупоті завжди відмовлялося.

А без того права не може бути здоровою ціла Європа. Все одно, як людське тіло без відповідних вітамінів. Так було, так є і так буде...

(Газета „Волинь” (Рівне). - 1942. - ч. 23 (51). -22 березня).

Великий резонанс мала стаття „Нарід чи чернь?”, надрукована в газеті „Українське слово” 9 листопада 1941 року.

(Статтю читає вчитель або раніше підготовлений учень. Для зручності в подальшій роботі пропонуємо розбити її на абзаци й пронумерувати.)

Нарід чи чернь?

1. При першому погляді на дійсність це питання не дає нам покою. Воно врізається в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі, на базарі, у трамваї... На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?... Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось.

2. Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незастережно заслуговує на назву нарід. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних первнів (елементів): людську гідність і національну свідомість. Що це таке людська гідність? Чи це щось лодібне на мішок картоплі, чи на порвані чоботи? Не всім ясно. Що таке — національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Також не кожному вміщується в голові.

3. При певних обставинах нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не нове. Воно вже з прадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які живуть споконвіку своїм первісним життям. Є суспільність, що складається з раси кулі. Ілотів чи чорношкірих рабів. І нам, європейцям, це явище свідчить лише проте, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в стані тих виставлених на поталу випадковості людських істот. Наша душа приготовлена для сприйняття лише таких суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність.

4. Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя.

5. Большевизм багато говорив про свідомість. Але його свідомість зводилась не до людської свідомості, а, як тоді говорилося, до свідомості класової, чи соціальної. А це є далеко не те саме. Основою життя є не клас, а людина. Той чи інший поділ людей не повинен заміняти основного. Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині.

6. Подібне явище помічаємо щодо національної свідомості. Багатьом ця справа видається туманною. Що за національна свідомість? Чи це, скажемо, те саме, що мішок картоплі? І їсти того не можна, і діди наші цілком вільно жили, бувши національними туманами, то чому ж не можемо лишитись і ми такими? Не торкати національної свідомості, не відшліфовувати себе, бути національною протоплазмою — ось ідеал національно несвідомого осібняка.

7. Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуджує себе на небуття. Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість. Денаціоналізація — це те саме, що коли б хтось порядну з моральними основами жінку силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

8. І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, — російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися. Останні роки панування большевизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам наше відношення до чужого, до того, що нам вороже.

9. Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це — безлика, без'язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду — саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва 1941 року!

10. Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище — перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.

— Ви, звичайно, вдома ознайомилися зі змістом статті. Уявіть, що ви ще її не читали. Про що говорить її назва? Прочитайте у ваших словниках до уроку, що означають слова „нарід” і „чернь”. Чому автор використовує слово саме застарілої форми „нарід”, а не „народ”, адже в словнику зазначено, що це однакові за значенням слова?

— Яка проблема звучить уже в назві статті?


Нарід

Чернь

Нація

Організована, свідома, вигранена збірна одиниця

Маса

Юрба без'язиких і безликих постатей


(„Хто ми?” Тобто це питання до кожного з нас: ми повинні самі замислитися, ким ми є.)

Учні можуть самостійно сформулювати проблемне питання, яке і створює проблемну ситуацію. Зробити це не важко, адже воно випливає з назви статті.

— Знайдіть у тексті статті слова, якими автор переформулював назву?

(„Нація чи маса?”)

— Отже, працюємо над першим абзацом тексту.

Нарід і чернь — фактично слова-антоніми. Випишемо з тексту інші антонімічні слова і вирази.

— До кого звертається письменник у своєму творі?

(До кожного з нас).

— Давайте визначимося, ким вважаємо ми себе.

Це нам підкажуть результати анкетування (повідомляються результати анкетування).

Автор запитує: ми, українці, народ чи маса? І сам дає на це питання відповідь. А може, і не дає. З цим ми маємо розібратися і визначитися.

Давайте пригадаємо, яке завдання публіцистики.

(Завдання публіцистики — агітація, активний вплив на читача і слухача).

— Які особливості публіцистичного стилю мовлення?

(Особливості публіцистичного стилю: точність висловлювання; логічність доводів з відкритим вираженням експресії та емоційного забарвлення окремих фраз).

— Яка мета публіцистичних творів?

(Мета публіцистичних творів: з'ясування певних суспільно-політичних питань; переконання читачів та слухачів у правильності висунутих думок; активність впливу цих думок).

— У публіцистичному стилі широко використовуються: суспільно-політична лексика, політичні гасла, заклики, урочисті фрази, риторичні запитання, засоби сатири й гумору. Доведіть, що перед нами текст публіцистичного стилю.

Читаємо другий абзац.

— Самчук використовує словосполучення „людський матеріал”. Хіба можна так говорити?

„Людський” — це той, що стосується людей. А матеріал — слово, що, як правило, характеризує неживе. Чому ж тоді він поєднує ці два слова в одне словосполучення? (Люди перестали бути живим, вони, справді, матеріал).

— Далі гірше: людиноподібні істоти. Чи не занадто грубо? Чому про нас, людей, так написано? Пригадайте Запорожця („Україна в огні” О. Довженка): він запрягав людей у ярма. Навіщо він це робив? (...Щоб люди розізлилися і захотіли протестувати, боротися).

— Чому так грубо про людей пише Самчук? (Щоб вони теж подивилися на себе збоку і усвідомили, нарешті, правду: таки істоти).

— У цьому абзаці письменник виділяє також два словосполучення — „людська гідність” і „національна свідомість”. У ваших словниках є значення слів „людський”, „гідність”, „нація”, „національний”, „свідомий”.

Робота в парах

Спілкуючись із сусідом по парті, сформулюйте, що означають словосполучення „людська гідність”, „національна свідомість”.

(За хвилину діти читають значення цих словосполучень).

Третій абзац

— Чим ми відрізняємося від ілотів (безправна поневолена людина, у Давньому Єгипті — власність держави) і чорношкірих рабів?

(„Наша душа приготовлена для сприйняття лише таких суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність”).

Четвертий абзац

— Основна заповідь — почувати себе людиною. Що це, на вашу думку, означає?

— Чи почуваєтеся людьми ви в такому розумінні слова?

П'ятий абзац

— Як зрозуміти словосполучення „класова свідомість”, яку формував у людині, на думку автора, большевизм?

— Чи погоджуєтеся ви з тим, що „не важно, до якого класу належить порядна творча, свідома людина”?

Шостий абзац

— Доберіть синонім до слова „туманна”, перефор-мулюйте друге речення.

— Поясніть, як ви розумієте смисл останнього речення абзацу. Що таке „національна протоплазма”?

Сьомий абзац

— У попередньому абзаці автор пише про ідеал національно несвідомого осібняка. Що являє собою цей ідеал?

(Зовсім не торкатися навіть питання про національну свідомість. Цього питання не існує взагалі).

— У наступній підтемі письменник дає власну оцінку такому ідеалу. Яку?

(„Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення ідеал”).

— Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Чи маєте іншу думку? Чому той, хто не буде національно свідомим, вестиме свою націю до знищення, а отже, і до самознищення?

— Зачитайте фразу, яка є, на ваш погляд, тут ключовою?

(„Денаціоналізація — це те саме, що коли б хтось порядну з моральними основами жінку силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером”).

Восьмий абзац

— Перманентне намагання — безперервне, постійне намагання. Доведіть доречність повтору слова „втручалися” в трьох наступних реченнях. Наведіть приклади подібних втручань влади в нашу мову, побут, господарство.

— Обґрунтуйте використання повтору „наших” у реченні „І тоді ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися”.

Дев'ятий абзац

— На поставлене в заголовку статті питання „Нарід чи чернь?” автор дає відповідь саме в цій частині тексту. Яка ця відповідь. Зачитайте.

(„Це — чернь, це безлика, без'язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду — саме велике порожнє місце”).

— Про який час писав Самчук?

(Про 1941 рік).

— А якби під статтею не було вказано дати, як би ви визначили час її написання? Чи не вважали б ви, що ці рядки (дев'ятий абзац) написані кілька днів тому? Чому ви можете зробити такий висновок?

Десятий абзац

— Яку фігуру мови ви бачите в трьох перших реченнях?

(Анафора).

— Є кілька видів анафор. З якою ви зустрічаєтеся саме тут?

(Це анафора стилістична. Повтор одних і тих самих синтаксичних конструкцій).

— З якого метою письменник застосовує цю фігуру?

— У шостому і сьомому реченнях також є анафори. Які саме?

(Це лексичні анафори — повтор одних і тих же слів: не все одно).

— Чи є надія на те, що ми можемо стати народом?

(Так. Якщо нам не все одно, тобто не байдуже, якщо ми не є національними нігілістами).

— Останні слова статті — „невиразна, сіра маса, вічно принижена, без всяких ідеалів чернь”. Цей художній засіб називається літотою — образний вираз, який містить у собі непомірне применшення розміру, сили, значення і т. д. якого-небудь предмета. Чому ж письменник так боляче знущається над нами — невже ми й справді такі — сірі й принижені, без права голосу й ідеалів?

(Він чинить як лікар: треба зробити пацієнтові боляче, дати неприємні на смак ліки, щоб хворий одужав. Так і ми: ми повинні розізлитися на себе, щоб щось змінити в своїй національній свідомості).

Вважаємо за необхідне розробити словник до уроку. Оскільки пропонується філологічний вид аналізу, то робота з визначенням понять і тлумачень окремих слів і словосполучень є обов'язковою. Подаємо слова не в алфавітному порядку, а в тій послідовності, у якій вони опрацьовуються.

Словник до уроку

Референт — 1. Особа, яка складає або читає де-небудь реферат. 2. Службова особа, яка є доповідачем або консультантом із певних питань.

Нарід — заст. Те саме, що народ.

Народ — 1. Форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем'я). 2. Певна кількість людей, які мають що-небудь спільне.

Чернь — 1. Простий народ, низи суспільства. 2. Духовно обмежене середовище, маса, верства і т. ін., позбавлена високих помислів і бажань.

Гідність — 1. Сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості. 2. Усвідомлення людиною своєї громадянської ваги, громадянського обов'язку.

Людський — 1. Прикм. до люди. Належний людям. Притаманний людині.

Свідомість — 1. Псих. Процес відображення дійсності мозком людини, який схоплює всі форми психічної діяльності людини й зумовлює цілеспрямовану діяльність людини. 2. Сприйняття, розуміння навколишнього, властиві людині; розум. Здатність осмислено сприймати навколишнє. 3. Ясне розуміння, усвідомлення чого-небудь. Думка про що-небудь, відчуття чогось.

Нація — 1. Конкретно-історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, певними рисами культури і характеру. 2. Держава, країна. 3. перен., ірон. Про яку-небудь групу людей.

Національний. — 1. Стос, до нації, національності, пов'язаний з їхньою суспільно-політичною діяльністю. 2. Власт. певній нації, національності; який відображає їхній характер, особливості. Те, що виражає характерні особливості якої-небудь нації.

Протоплазма — вміст клітини живого організму, жива речовина, в якій здійснюються всі життєві процеси.

Денаціоналізація — втрата національних особливостей (мови, культури і т. ін.)

Перманентний — який триває безперервно; постійний.

Отже, Улас Самчук дав відповідь на питання: „нарід чи чернь?” А як ви самі вважаєте? Хто ви особисто — нарід чи чернь? Ким хотілося б бути?

V. Застосування вивченого

У одній із статей Улас Самчук написав рядки, які ми взяли епіграфом нашого уроку: „Надходить час, коли ми мусимо стати громадянами, членами суспільства, членами нації, повірити в себе як живу дійсність”. Чи можна вважати їх темою щойно вивченої статті? Чому?

VI. Підбиття підсумків. Оцінювання

Упродовж уроку враховувалися дані участі кожного учня на уроці в спеціальну відомість за такою системою оцінювання:

— анкетування — 2 бали;

— індивідуальні повідомлення учнів про діяльність Уласа Самчука як публіциста — до 7 балів;

— літературний диктант — до 6 балів;

— повідомлення про самостійно прочитані статті — до 7 балів;

— робота з текстом аналізованої статті — до 9 балів;

— перевірка літературних диктантів, підбиття підсумків анкетування — 1 бал.

VII. Домашнє завдання

Група А — написати твір-роздум на тему „Я — нарід чи чернь?”

Група Б — написати відгук про вивчену статтю.

За бажанням — уявне інтерв'ю з Уласом Самчуком „З чим я погоджуюсь і проти чого виступаю” (за публіцистичними творами письменника).

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. — 1440 с.

2. Пєнтилюк М. І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій гуманіт. профілю. — К.: Вежа, 1994. — 240 с

3. Фасоля А. Стаття Уласа Самчука „Нарід чи чернь?” // Дивослово. — 2006. — №2.

4. Фасоля А. М. Великий учитель свого народу. Вивчення творчості Уласа Самчука в середній школі (7-8; 10-11 класи): Посібник для вчителів, учнів, студентів. —Тернопіль: Навчаль”на книга — Богдан, 2000. — 96 с



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.