Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014
Прислів'я і приказки
Народний епос
Усна народна творчість
Всі публікації щодо:
Фольклор
Прислів’я і приказки належать до найдавніших фольклорних жанрів; є своєрідним способом синтезу народної мудрості, скарбницею народної етики, педагогіки, психології, філософії. Вони увібрали в себе тисячолітній досвід людства, несуть потужний виховний заряд.
Подивімось у словник
Прислів’я - це жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнювального характеру, що являє собою стислий образний вислів у формі логічно завершеного судження з висновком, складається з двох частин і зазвичай вживається в переносному значенні. Приказка - жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку і вживається в переносному значенні (М. Дмитренко).
Чіткої межі між прислів’ями і приказками немає. Проте між ними все-таки можна помітити деякі відмінності. На думку дослідниці Ірини Руснак, вони полягають у тому, що: 1) прислів’я «має повчальний зміст або містить переконливий доказ певної думки, найчастіше функціонує як двочленне судження»; приказка - «одночленна за будовою і лише натякає на повний висновок»; 2) приказка «вказує на основну лаконічну ознаку, переважно одну рису дійової особи», в прислів’ях «наявні і вказівки на її дію, і її характеристика».
Поміркуймо з науковцями
Збирання і дослідження українських прислів’їв і приказок розпочалося давно. Першу в українській фольклористиці збірку (рукописну) приказок і прислів’їв (близько 2000) уклав самобутній поет другої половини XVII - початку XVIII століття Климентій Зіновіїв. Збірку він назвав «Приповісті посполиті». Першою друкованою збіркою стали «Малороссийские пословицы и поговорки, собранные В. Н. С.» - книга, яка з’явилася 1834 року в Харкові з допомогою письменника Г. Квітки-Основ’яненка і вміщувала 607 творів. Явищем, яке вплинуло на розвиток пареміографії не лише в Україні, а й у всьому слов’янському світі, стало видання укладеної Мартином Номисом (М. Симонов) збірки «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1854, Петербург). Номис уперше в українській пареміографії застосував тематичний принцип систематизації матеріалу.
Найбільшу кількість прислів’їв і приказок зібрав і опублікував Іван Франко: протягом 1901-1910 років він видав шість книг «Етнографічного збірника», помістивши туди тридцять одну тисячу дев’яносто одне прислів’я.
Прислів’я і приказки мали спочатку конкретне значення, адже виникали в усному спілкуванні людей різних станів, професій; під час спостереження за природою тощо. Згодом вони набували форми образних висловів.
У прислів’ях і приказках міститься споконвічна мудрість народу, його етичні норми, традиції, звичаї, тобто ці паремії є своєрідним «мистецтвом пам’яті». Фольклористи твердять, що для кращого запам’ятовування прислів’я і приказки римували.
Зміст прислів’їв і приказок: 1) констатація якогось факту; 2) схвалення чи засудження людини, дії, вчинку; 3) застереження від нерозумного вчинку; 4) висміювання певної вади людського характеру, вдач та ін. Тому й тематика їхня обсяжна:
- праця, досвід, розум, наука, знання:
Щира праця мозолена.
На дерево дивись, як родить, а на людину - як робить.
Бджола мала, а й та працює.
Ранні пташки росу п’ють, а пізні - слізки ллють.
Щастя без розуму - торбина дірява.
Око бачить далеко, а розум ще дальше.
Людей питай, а свій розум май.
Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.
Що в молодості навчишся, то на старість знайдеш.
Шануй учителя як родителя.
Учений іде, а неук слідом спотикається.
Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.
- природа і господарська діяльність:
Мороз не велик, а стоять не велить.
Грім гримить - хліб буде родить.
Посій в пору, будеш мати зерна гору.
Раді люди літу, а бджоли цвіту.
Літо на зиму робить.
Всякий двір хазяйським оком держиться.
На чорній землі білий хліб родить.
- сімейно-побутові стосунки:
Кохання не запобіжиш зарання.
Душа душу чує, а серце вість подає.
Силою не буть милою.
Не з багатством жить, а з людиною.
Вибирай жінку на цілий вік.
Батьки глядять дочку до вінця, а чоловік жінку до кінця.
Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
Учи дітей не страшкою, а ласкою.
Дядько - не батько, а тітка - не мати.
- дружба, гостинність:
Для приятеля нового не пускайся старого.
З ким поведешся, того й наберешся.
З добрим дружись, а лихих стережись.
Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати, - хоч зимуй!
- здоров’я, хворість, старість, смерть:
Найбільше багатство - здоров’я.
Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють.
Проти віку нема ліку.
Двічі молодим не бути.
Старість - не радість, а вмирать не хочеться.
Смерть та родини не ждуть доброї години.
- моральні якості людини (сила, хоробрість, доброта, честь, совість, сором, нещирість, нахабство, ледарство тощо):
Сміливим відвага володіє.
Не той сильний, що камінь верне, - а той, що серце в собі вдержить.
Чесному всюди честь, хоч і під лавкою.
Чужого не візьму, а за своє постою.
Береженого всякий береже, не береженого лихо стереже.
Злий чоловік зліший вовка.
Святий та тихий, а сумління злодійське.
Розкрити суть прислів’я/приказки - це означає зрозуміти особливості їхнього вживання, зрозуміти переносні значення, джерела походження тощо.
Наприклад, прислів’я «Не плюй у криницю, бо прийдеш по водицю» («Не брудни криниці, бо схочеш водиці», «Не зарікайся з тої криниці воду пити», «Не плюй у криницю, бо колись поп’єш водицю») уживається як застереження від сварки з людьми, від необдуманої поведінки.
З-поміж композиційних прийомів, наявних у структурі прислів’я, можна виокремити
- зіставлення;
- контрастність;
- антитеза.
Авторка посібника «Український фольклор» Ірина Руснак виділяє такі основні ознаки прислів’їв і приказок: лаконічність і простота, глибока змістовність і чіткість судження, ясність висловленої думки, використання узагальнень аж до перенесення одного явища на інше, часто не подібне до попереднього.
Прислів’я і приказки - універсальні твори фольклору, окраса мови. Вживання їх дозволяє вихопити найсуттєвіше, підкреслити найголовніше.