Аналіз художніх творів з української літератури - В. А. Мелешко 2014

Прислів'я і приказки
Народний епос
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Фольклор

Прислів’я і приказки належать до найдавніших фольклорних жанрів; є своєрідним способом синтезу народної мудрості, скарбницею народної етики, педагогіки, психології, філософії. Вони увібрали в себе тисячолітній досвід людства, несуть потужний виховний заряд.

Подивімось у словник

Прислів’я - це жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнювального характеру, що являє собою стислий образний вислів у формі логічно завершеного судження з висновком, складається з двох частин і зазвичай вживається в переносному значенні. Приказка - жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку і вживається в переносному значенні (М. Дмитренко).

Чіткої межі між прислів’ями і приказками немає. Проте між ними все-таки можна помітити деякі відмінності. На думку дослідниці Ірини Руснак, вони полягають у тому, що: 1) прислів’я «має повчальний зміст або містить переконливий доказ певної думки, найчастіше функціонує як двочленне судження»; приказка - «одночленна за будовою і лише натякає на повний висновок»; 2) приказка «вказує на основну лаконічну ознаку, переважно одну рису дійової особи», в прислів’ях «наявні і вказівки на її дію, і її характеристика».

Поміркуймо з науковцями

Збирання і дослідження українських прислів’їв і приказок розпочалося давно. Першу в українській фольклористиці збірку (рукописну) приказок і прислів’їв (близько 2000) уклав самобутній поет другої половини XVII - початку XVIII століття Климентій Зіновіїв. Збірку він назвав «Приповісті посполиті». Першою друкованою збіркою стали «Малороссийские пословицы и поговорки, собранные В. Н. С.» - книга, яка з’явилася 1834 року в Харкові з допомогою письменника Г. Квітки-Основ’яненка і вміщувала 607 творів. Явищем, яке вплинуло на розвиток пареміографії не лише в Україні, а й у всьому слов’янському світі, стало видання укладеної Мартином Номисом (М. Симонов) збірки «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1854, Петербург). Номис уперше в українській пареміографії застосував тематичний принцип систематизації матеріалу.

Найбільшу кількість прислів’їв і приказок зібрав і опублікував Іван Франко: протягом 1901-1910 років він видав шість книг «Етнографічного збірника», помістивши туди тридцять одну тисячу дев’яносто одне прислів’я.

Прислів’я і приказки мали спочатку конкретне значення, адже виникали в усному спілкуванні людей різних станів, професій; під час спостереження за природою тощо. Згодом вони набували форми образних висловів.

У прислів’ях і приказках міститься споконвічна мудрість народу, його етичні норми, традиції, звичаї, тобто ці паремії є своєрідним «мистецтвом пам’яті». Фольклористи твердять, що для кращого запам’ятовування прислів’я і приказки римували.

Зміст прислів’їв і приказок: 1) констатація якогось факту; 2) схвалення чи засудження людини, дії, вчинку; 3) застереження від нерозумного вчинку; 4) висміювання певної вади людського характеру, вдач та ін. Тому й тематика їхня обсяжна:

- праця, досвід, розум, наука, знання:

Щира праця мозолена.

На дерево дивись, як родить, а на людину - як робить.

Бджола мала, а й та працює.

Ранні пташки росу п’ють, а пізні - слізки ллють.

Щастя без розуму - торбина дірява.

Око бачить далеко, а розум ще дальше.

Людей питай, а свій розум май.

Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.

Що в молодості навчишся, то на старість знайдеш.

Шануй учителя як родителя.

Учений іде, а неук слідом спотикається.

Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.

- природа і господарська діяльність:

Мороз не велик, а стоять не велить.

Грім гримить - хліб буде родить.

Посій в пору, будеш мати зерна гору.

Раді люди літу, а бджоли цвіту.

Літо на зиму робить.

Всякий двір хазяйським оком держиться.

На чорній землі білий хліб родить.

- сімейно-побутові стосунки:

Кохання не запобіжиш зарання.

Душа душу чує, а серце вість подає.

Силою не буть милою.

Не з багатством жить, а з людиною.

Вибирай жінку на цілий вік.

Батьки глядять дочку до вінця, а чоловік жінку до кінця.

Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Дядько - не батько, а тітка - не мати.

- дружба, гостинність:

Для приятеля нового не пускайся старого.

З ким поведешся, того й наберешся.

З добрим дружись, а лихих стережись.

Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати, - хоч зимуй!

- здоров’я, хворість, старість, смерть:

Найбільше багатство - здоров’я.

Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють.

Проти віку нема ліку.

Двічі молодим не бути.

Старість - не радість, а вмирать не хочеться.

Смерть та родини не ждуть доброї години.

- моральні якості людини (сила, хоробрість, доброта, честь, совість, сором, нещирість, нахабство, ледарство тощо):

Сміливим відвага володіє.

Не той сильний, що камінь верне, - а той, що серце в собі вдержить.

Чесному всюди честь, хоч і під лавкою.

Чужого не візьму, а за своє постою.

Береженого всякий береже, не береженого лихо стереже.

Злий чоловік зліший вовка.

Святий та тихий, а сумління злодійське.

Розкрити суть прислів’я/приказки - це означає зрозуміти особливості їхнього вживання, зрозуміти переносні значення, джерела походження тощо.

Наприклад, прислів’я «Не плюй у криницю, бо прийдеш по водицю» («Не брудни криниці, бо схочеш водиці», «Не зарікайся з тої криниці воду пити», «Не плюй у криницю, бо колись поп’єш водицю») уживається як застереження від сварки з людьми, від необдуманої поведінки.

З-поміж композиційних прийомів, наявних у структурі прислів’я, можна виокремити

- зіставлення;

- контрастність;

- антитеза.

Авторка посібника «Український фольклор» Ірина Руснак виділяє такі основні ознаки прислів’їв і приказок: лаконічність і простота, глибока змістовність і чіткість судження, ясність висловленої думки, використання узагальнень аж до перенесення одного явища на інше, часто не подібне до попереднього.

Прислів’я і приказки - універсальні твори фольклору, окраса мови. Вживання їх дозволяє вихопити найсуттєвіше, підкреслити найголовніше.