Українська література 100 тем

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

√ На виформування сучасної української літератури і утворення нової Генерації митців „постчорнобильської епохи” вплинула ціла низка подій, що відбувалися і продовжують відбуватися в суспільстві:

1986 р. — Аварія на ЧАЕС і наслідки цієї катастрофи.

1991 р. — Здобуття незалежності і початок розвитку нової суверенної держави.

2004 р. — Помаранчева революція, вибори Президента тощо.

2013 р. — Революція гідності (Європейська революція).

2014 р. — Воєнна агресія з боку сусідньої держави — Росії і воєнні дії на території України.

! Мистецтво мало бути виведене за межі ідеології, політики і втручань держави у творчість, визволене з „лабет” другорядних ролей в історії і нагороджене першорядними.

√ Характерні риси сучасного літературного процесу:

• аполітичність мистецтва;

• розвиток українського слова постав у взаємозв'язку з розвитком нації;

• якісний крок від соцреалізму до нової естетики моделювання і відображення дійсності;

• питання повноцінного існування нації і свободи індивідуальності постало під знаком оклику;

• селянська тематика як акумулятор української духовності привернула увагу митців слова;

• оновлення форм художнього мислення;

• функціонування кількох типів дискурсу: модерного, неомодерного, заповідально-селянського, постмодерного.

! Постмодерний дискурс(з'явився у 80-90-х рр. XX ст.) характеризується екзистенцією, рефлексією, відкритістю, грою, цитуваннями, ремінісценціями, алюзіями з творів світової літератури:

• стирання меж між „материковою” і діаспорною літературою;

• видання творів письменників-емігрантів: У. Самчук, Т. Осьмачка, В. Барка, І. Багряний, Є. Маланюк, О. Теліга, Юрій Клен, Б. Бойчук, Ю. Тарнавський, М. Орест;

• „реанімація” заборонених тоталітарним радянським режимом творів, що відображали власний погляд на історію України: Твори М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Аркаса, Д. Яворницького; Лесі Українки, М. Хвильового, В. Винниченка, М. Драй-Хмари, В. Підмогильного, Г. Косинки;

• „дискусія” між митцями молодого і старшого поколінь;

• критика „шароварництва” в літературі, пародії на класичні твори тощо.

√ Ознаки сучасної поезії:

• посилення інтелектуальності в поезії, вивершеності форми;

• багатство тематики, стильових і жанрових знахідок;

• більш інтенсивний метафоричний орнаменталізм, менш інтенсивне саморозгортання інтелектуального сюжету (у порівнянні з прозою);

• поліфонічність.

√ Представники сучасної поезії належать до кількох поколінь:

• „шістдесятники”: Л. Костенко, І. Драч, Б. Олійник та ін.;

• „київська школа” поетів: В. Голобородько, В. Рубан, М. Воробйов, В. Кордун та ін.;

• поети-дисиденти: Т. Мельничук, С. Сапеляк, І. Калинець та ін.;

• „вісімдесятники”: В. Герасим'юк, І. Малкович, О. Забужко, О. Пахльовська та ін.;

• „дев'яностники”: Р. Скиба, С. Жадан, І. Андрусяк, В. Неборак, В. Махно, П. Вольвач та ін.

√ Ознаки сучасної прози:

• пошуки нових ідей, мотивів, багатство жанрів;

• виформування прози постмодерністів, відхід від патетики і ліро-романтики: В. Яворівський, О. Ільченко, Є. Гуцало;

• звернення до історичної тематики: Р. Іваничук „Орда” (1992), Ю. Мушкетик „На брата брат” (1996), Ліна Костенко „Берестечко” (1999) та ін.

! Існує дві школи прозаїків:

• „київсько-житомирська” (О. Забужко, В. Медвідь, Б. Жолдак та ін.): герой творів — інтелігент, витончений інтелектуал; переважають екзистенційні мотиви;

• „львівсько-франківська” (Ю. Іздрик, Ю. Андрухович, Т. Прохасько та ін.): герой творів — міський житель, що вийшов з сільського оточення і страждає на комплекс меншовартості.

√ Ознаки сучасної драматургії:

• відхід від традиційних шаблонів, модерне моделювання дійсності;

• інтелектуальність;

• вчинки героїв поєднуються з моральністю, філософією, поезією;

• з'являються імена-символи, імена-абстракції;

• твір будується за колажним принципом;

• камерність переважає.

√ Представники сучасної драматургії:

• Ярослав Стельмах: „Стережися лева”, „Синій автомобіль”, „Шкільна драма”, „Привіт, синичко”.

• Василь Босович: „Ісус — Син Божий”.