Аналіз художнього твору - Марко В.П. 2015

Віра Вовк: дивний талант
Художній світ лірики та ліро-епосу

Всі публікації щодо:
Вовк Віра

Усе свідоме життя — в еміграції, переважно в Бразилії. Але завжди вона думала про Україну. У щоденнику записала: «Якби я вмерла, я просила б Бога, щоб Ти, моя далека, безмежна, недосяжна Країно, була мені небом». У вірші «Бажання» окреслює ідеал домашнього затишку:

Щоб нас зустрічав вдома той погляд з ікон,

Тихе світло червоної лампадки,

Спокій святих і порядок вишивок.

Водночас у звичайних речах вловлювала джерело суперечностей і можливих конфліктів:

Ніхто не знає, чому

Посіяні тайні скарби

В убогому квітнику.

У ліриці активізує символічний і архетипний рівні слів, що надає її творам психологічної та філософської глибини («Баляда про маску на карнавалі», «Чорні акації»). Це створює умови для різних інтерпретацій її творів. В. Вовк — автор прозових творів, перекладач, літературознавець, професор кількох університетів Бразилії. Найпершим завданням вважає поширення в світі відомостей про Україну.

Вічна містерія кохання

«БАЛАДА ПРО ДІВЧИНУ, ЩО БУЛА ОСІНЬ»

Аналіз і особливості розкодування й інтерпретації твору мають об’єктивні і суб’єктивні основи. Об’єктивні йдуть від певної традиції, правил, методології; суб’єктивні — від можливостей дослідника, його мети і смаків. Художні твори також дають підстави для різних тлумачень.

У «Баладі...» зустріч чоловіка з незнайомою дівчиною відчутно романтизується, а ситуація поступово

набуває ознак чарівного світу. Відбувається ця зустріч «серед кладки», під якою «дзвоном гула ріка». Образ кладки — символ долі: на ній не розминутися двом. І від неї, кладки, дівчина повела чоловіка «крізь пекло кленів» . Образ «дівчини, що була осінь», заявлений у назві й закріплений у завершальних рядках балади, має незвичайну семантику. У свідомості українців дівчина традиційно асоціюється з весною, а в баладі Віри Вовк — з осінню. Це можна пояснити тим, що в контексті твору слово осінь наповнюється смислом, протилежним традиційному. На першому плані — асоціації, пов’язані з кольором осінніх кленів, які з підсвідомості поетеси викликали образ пекла («крізь пекло кленів»).

У свідомості українців пекло — символ покари, страждання, вічної муки. Цілком очевидно, що таке тлумачення образу пекла не вписується в авторську концепцію. Захоплення чоловіка незвичайною незнайомкою настільки пристрасне, всевладне, що він забув про синка, котрий уже сам струже сопілку; забув про власну хату, яка співає; забув про шибки, що «сміються очима любої жінки». Чи могло те шаленство бути пеклом для чоловіка? Отож і тут відбувається семантичне диво: слово «пекло» здобуває протилежне значення (ненав’язлива антифраза) — рай. Рай для двох. Однак ні синок, ні люба жінка, ні хата — символ надійності й затишку — не цілком забуті чоловіком, а причаїлися в його підсвідомості й не допустили до артикуляційного рівня наратора / чоловіка повного раю, тому слово «рай» спіткнулося на межі домашніх оберегів — і для виходу з колізії схопило, здавалось би, надійну маску — пекло. Уважний читач спроможний розпізнати під тією маскою справжній зміст — рай. Так складно співвідносяться рівні свідомості суб’єктів / об’єктів (автора й персонажів) у викладовій і жанровій формах балади.

Істотні у творі Віри Вовк також композиція та образи дівчини й чоловіка. Вдаючись до монтажу двох інформативних «ліній», вона творить колоритний образ незвичайної героїні. Одна «лінія» — «авторське» слово про дівчину, якою захопився чоловік, зустрівши її біля кладки. Ця «лінія» містить і ефектний пуант-кінцівку («пекло кленів»). Завдяки оригінальним деталям портрет дівчини поступово тепліє, переходячи від «замороженого терну» очей до «розтуленої шипшини» на щічці й «липового меду» зіниць. В останньому семантичному центрі активізуються і колір, і смак меду: від кольору (липовий) прокладається місток до «пекла кленів», а від солодощів — до зваби («повела»).

Другу інформативну «лінію» утворюють слова чоловіка, звернені до дівчини. За кількістю тексту вони превалюють над «словами автора», що відповідає особливостям психології жінки — вона чекає вербального вираження почуття. Паузи в мовленні чоловіка, створювані «словами автора», дають змогу майже фізично відчути його схвильованість, внутрішньо мотивуючи зовнішній жест «пішов», позначений у тексті словом «повела». Це засвідчує активність жіночого начала в цьому одноголосому діалозі-поєдинку, в якому дівчина не промовила жодного слова («Вона мовчала»).

Ключем до смислу мовлення чоловіка є його останнє запитання: «Хто ти, таємна дівчино?». Прагнення збагнути незнайомку спонукають думку чоловіка перестрибувати з одного здогаду на інший: вона — з чужого села; відьма, що зашіптує павуків; багата, схожа на панну, бо, мабуть, не вміє «тіпати льон», а лише на короваях переплітає «зозулині крила».

Романтично піднесена аура балади сфокусована навколо двох ідеалів, що характеризують два світи («боки» ріки»). На одному березі річки — патріархальний світ чоловіка, де «хата співає / І шибки сміються очима любої жінки», а по той бік — таємничий, загадковий світ дівчини, де «згоряє синє каміння / Між островами дерев осетрових». За концепцією авторки, ідеал світу дівчини бере гору над ідеалом (ідилією) світу чоловіка, адже той кинувся у «пекло кленів». Як наслідок — новий стан взаємин двох із «кладки», означений словом «повела», обертається драмою двох із «хати». Але ця ситуація виходить за межі сюжету «Балада про дівчину...» Віри Вовк.

За міметичної інтерпретації балади ліричні персонажі наративно відсторонені від особистого досвіду авторки. Розігрується коротка, але така, що справляє сильне враження, історія чоловіка й дівчини — спрацьовує епічний ефект у ліричному чи ліро-епічному (за жанром) просторі, розкривається міметичний код балади.

Інтерпретація гендерного та психоаналітичного підходів до тексту спонукає бачити в центрі твору не образ чоловіка й дівчини, а свідомість авторки, власне жіночий тип свідомості з драмами самоідентифікації. Жінка уявно дивиться на себе очима чоловіка, тобто уявна чоловіча свідомість є дзеркалом для жіночої сутності. За законами цієї сутності, жінка хоче привернути увагу чоловіка, звабити його. Це дає підстави для міркувань, що Віра Вовк подала у своїй баладі гру жіночої уяви про безмежну владу над чоловіком, від якої його не рятують ні сімейні обов’язки, ні застереження про можливі небезпеки, бо над усіма тими застереженнями — прекрасне видиво Раю, який обіцяє Жінка. За такого підходу образи чоловіка й дівчини — фантоми, символи, в які сублімувалась еротична енергія авторки. Правда цих візій вражає, і вони сприймаються як реальні в художньому сенсі, на чому ґрунтується міметичний варіант інтерпретації; за гендерного, психоаналітичного підходу, драма двох переростає у містерію кохання — захопливу й вічну.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.