Аналіз художнього твору - Марко В.П. 2015

Поетичні горизонти Івана Драча
Художній світ лірики та ліро-епосу

Всі публікації щодо:
Драч Іван

Днем народження І. Драча-поета можна вважати 16 липня 1961 року, коли «Літературна газета» з ініціативи головного редактора П. Загребельного надрукувала поему «Ніж у сонці». Через рік вийшла перша збірка віршів «Соняшник» з передмовою Л. Новиченка. Це була істотна підтримка «новобранця поезії».

І. Драч був не просто найголовнішим серед шістдесятників, а й найоригінальнішим. Він ставив поруч земне й космічне («Балада про випрані штани»), реалістичне й фантастичне («Крила»). Його лірика містила значний епічний матеріал, він активізував у літературі жанри балади й поеми, зокрема драматичної.

У зрілому віці приходить до простоти. У книзі «Вогонь з попелу» є рядки, які вражають глибиною думки — чи в формі поетичної публіцистики:

О краю пещених імперій

О вічний раю глупоти.

Бодай на білому папері

Тебе зумію розп'ясти! —

чи в формі щемливого слова:

Лишилася печаль мені на дні —

І п'ю печаль в лихій самотині

Поетичне слово І. Драча вмістило величезний обшир думок, переживань, тривог і прагнень, зберігаючи свіжість сприймання світу і здатність до оновлення.

Світло ідеалу

«ДІВИЧ-СНІГИ»

Допитливе око, сміливість асоціацій, взятих за основу образної системи твору, романтична піднесеність основних концептів, щирість мовлення, яке переростає то у сповідь перед красою і моральною чистотою, то в молитву-каяття перед «снігом соборним», «цим дивовижжям з неба» і «білим світом», який потрібен долі, що нагадують вічну істину «треба чисто йти», яка розкодованою означає: «треба праведно жити» — такими гранями виблискує слово І. Драча-поета у вірші « Дівич-сніги», що органічно поєднав традиції і новаторство.

Уже назвою твору автор акцентує ідеальні уявлення народної етики про дівочу честь, моральні основи родини, високий кодекс поведінки людини в будні і свята. Він створив образ сучасника, здатного піддаватися впливу краси, звіряти з нею свою життєву практику. На перший погляд, монолог про найголовніше є несподіваним і випадковим у вірші. Насправді ліричний герой був готовий до цієї розмови, а сніг став тільки приводом до неї, про що свідчить динаміка вражень і думок поета. Першим поштовхом до активізації його внутрішнього світу став сніг. Він викликав емоційний вигук-захоплення: «Які дівич-сніги навколо залягли!». Далі пейзажних замальовок снігу небагато: «графіка вишень» на фоні снігу, «чистінь сипуча», «сніг підпалили... пашисті снігурі», «Дивись, які сніги!». Автор розширив панораму зимового краєвиду, переводячи «око камери» вверх («Яка сизінь вгорі!») і в глибину засніженого простору («просторінь яка за... снігурами», «вітру тиха рінь... за борами»). Це надає картинам масштабності і створює передумови для реалізації нової якості: «сніги соборні», «білий світ».

У свідомості ліричного героя поступово активізується перша частина оригінальної метафори «дівич-сніги» у широкому плані морального ідеалу. Перший ступінь на шляху переосмислення центрального образу — страх перед можливістю поруйнувати красу. Це художнє рішення І. Драча психологічно виважене. Кожна формула страху сповнена гуманістичної інтенцїї ліричного героя:

Як я боюсь ходити по снігу!

Як тягне кожен крок — в цю глибочінь тугу

Ступаю боязко — в оцю чистінь сипучу,

Переступаю так, мов з хмари йду на тучу.

Я жити так боюсь у цім чистописанні.

Я стишую свій крок, бо кожен крок — останній!

Ця моторош снігів геть облягла навколо.

У цих рядках зміст рухається від виразу «боюсь ходити» до фрази «жити... боюсь», де слова «ходити» і «жити» стали стильовими синонімами. З цієї зміни починаються моральний самоаналіз ліричного героя, його молитва-сповідь перед світлом ідеалу. «Дівич-чистота» спонукає його на те, що було, поставити «печатку», тобто відмовитися від попередніх принципів і способу життя, і з цих снігів пречистих розпочати новий період буднів і свят.

У духовну атмосферу вірша вписується звертання до снігу множити свою присутність у світі, а отже, й ту «дівич-чистоту», яка «лихе все відсторонює»:

Сип, білий, біловий, білоиіелесний,

Сип, біловійнику мій перелесний!

Без цих снігів, зізнається ліричний герой, — «дивовижжя з неба», — ясних, немов «душа у пісні», заснуть надійні обереги ідеалів моралі — тривога, совість, нуртова іронія. Завершується вірш двома підсумковими рядками:

Як треба чисто йти — не збитися з ноги.

Такі незаймані, такі дівич-сніги...

Краса розкішних снігів так вплинула на автора, що він став приміряти до неї свою життєву практику і свої моральні принципи. Як наслідок, виник напружений внутрішній монолог, з елементами уявного діалогу-пошуку, зародки якого закладені в образі дівич-снігів. Кульмінаційними є ознаки снігів, що стали основою об’єднання естетичних («перлисті та первісні») та етичних («душа у пісні») інтенцій автора. На цій основі виник моральний висновок: «...треба чисто йти — не збитися б з ноги», чесно, праведно жити — не допускати недобрих дій. Останній рядок вірша перегукується з першим, тільки слово «які» замінено словом «такі». Початок першого рядка «які дівич-сніги...» запрограмований на спілкування зі світом, на його осмислення. Кінцевий рядок «Такі незаймані, такі дівич-сніги...» зорієнтований на збагачення роздумами, на правду, яку автор здобув у діалозі з собою про гідності й хиби людини.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.