Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
На допомогу школярам у вивченні української літератури - методичний посібник - Валентина Берест 2014
Прозаїчний літературний твір
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
2.1 Схема аналізу
Приступаючи до аналізу художнього твору, у першу чергу необхідно звернути увагу на історичну обстановку, ситуацію ідейної, естетичної та філософської боротьби у суспільстві в період створення даного художнього твору. Необхідно при цьому розрізняти поняття історичної та історико-літературної обстановки; в останньому випадку маються на увазі:
* боротьба літературних напрямів;
* місце даного твору в низці інших творів автора;
* місце даного твору серед творів інших авторів, написаних у цей період;
* творча історія твору;
* оцінка твору в критиці;
* особливості сприйняття даного твору сучасниками письменника;
* оцінка твору в контексті сучасного прочитання.
Далі слід звернутися до питання про ідейно-художню єдність твору, його зміст та форму (при цьому розглядається план змісту— що хотів сказати автор і план вираження — як йому вдалося це зробити).
2.2 Тематика, проблематика, ідея і пафос художнього твору
Тема — те, про що йдеться у творі; об'єкт художнього зображення; коло явищ, які привертають увагу автора в творі, те, що він намагається осмислити, до чого автор прагне викликати інтерес читачів; це ті типові явища та події реального життя, які відображені в творі.
* Чи співзвучна тема основним проблемам свого часу?
* Чи пов’язана на з темою назва і (якщо пов'язана) як?
Кожне явище життя — це окрема тема; сукупність тем — тематика твору.
Вічні теми — це ті сфери буття людини, які є спільними для всіх часів і народів і які незмінно протягом віків привертають увагу як авторів, так і читачів (наприклад: теми дитинства, підліткового віку, юності, зрілості, старості; теми моральності, гріха та праведності, любові і ненависті; теми користолюбства та безкорисливості, прагнення влади; теми війни і миру, суспільного і особистого життя тощо).
Національні теми — ті явища життя, його особливості, які характерні для певного етносу та сприймаються стороннім читачем як національна екзотика.
Історичні теми — в творах на ці теми явища життя розглядаються крізь призму історії.
Мотив у художньому творі (від італ. «привід, спонукання») - тема ліричного твору (іноді - другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.
Конфлікт (від грец. «суперечка, сутичка») - суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).
Проблема — бік життя, який є фактором неблагополуччя, протиріччя, невідповідності між існуючим і належним, бажаним і реальним; та «точка напруги», яка особливо цікавить письменника.
Тема кріпосного права — проблема внутрішньої несвободи кріпосного, проблема соціальної несправедливості.
Проблематика — сукупність проблем, тим чи іншим чином порушених у творі. Автор не може в своєму творі фіксувати увагу тільки на одному, у протилежному випадку вийде надто схематичний і однобокий твір. Проблеми можуть виникати як фактор протиріччя у будь-якій із систем відносин (наприклад, «особа — суспільство», «творець — мистецтво», «людина — історія», «людина — людина», «людина — природа»] т. п.).
Ідея — основна думка твору про предмет чи явище, в ньому описане; те головне, що хотів сказати автор з приводу проблеми; цілеспрямована авторська оцінка та інтерпретація описуваних життєвих явищ, «життєвий урок», який виникає як результат знайомства з твором та усвідомлення його. Виражається всією структурою твору.
Ідейний світ твору містить у собі художню ідею, авторське уявлення про ідеал, систему авторських оцінок.
Пафос — емоційно-оцінювальне ставлення письменника до того, про що оповідується; відзначається великою силою почуттів; емоційний тон, настрій твору (може бути у тверджувальним, заперечувальним, виправдовувальним, піднесеним).
Розрізняють пафос героїчний; драматичний, трагічний, сатиричний, комічний, романтичний та пафос сентиментальності.
2.3 Композиція і сюжет
Композиція— побудова літературного твору; найважливіший елемент художньої форми, який об'єднує частини твору в одне ціле (поняття більш широке і універсальне, ніж сюжет).
Основні елементи зовнішньої композиції:
* Частини, розділи.
* Назва твору (та його частин).
* Епіграф — цитата, яка передує творові; ставиться безпосередньо перед текстом та тісно з ним пов'язана, допомагає розкрити художній задум автора;
* Пролог—своєрідний вступ до твору, у якому йдеться про події минулого; він емоційно налаштовує читача на сприйняття.
* Епілог — заключна частина твору, у якій окреслюється спрямування подальшого розвитку подій та доль героїв; це коротка оповідь про те, що сталося з діючими особами твору після закінчення основної сюжетної дії.
У творі можуть бути відсутні окремі елементи сюжету; іноді складно розрізнити ці елементи; буває, зустрічається декілька сюжетів в одному творі, інакше — сюжетних ліній.
Додаткові (несюжетні) засоби зовнішньої композиції:
* Ліричні (інакше — авторські) відступи — форми розкриття та передачі почуттів і думок письменника з приводу зображеного; відбивають ставлення автора до персонажів, до зображуваного життя.
* Ввідні (вставні) епізоди — епізоди, не пов'язані безпосередньо з сюжетом твору;
* Звернення до читача.
* Описи — зображення зовнішнього світу (пейзаж, інтер'єр).
Їх основна функція — розширити рамки зображуваного, дати можливість авторові висловити свої думки та почуття з приводу різних явищ життя, не пов'язаних прямо із сюжетом.
Складові частини композиції:
- портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);
- монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);
- сюжет (система подій у творі);
- пейзаж (опис природи);
- інтер'єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);
- екстер'єр (поза приміщенням);
- авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);
-заголовок;
- присвята;
- епіграф;
- вставні епізоди.
Композиційні прийоми:
* Повтор — часто виступає як лейтмотив твору.
* Протиставлення (образів, сюжетних положень, оцінок) — надає творові наочності, чітко виявляє авторську позицію.
* Кумуляція — накопичення епізодів, умовно пов'язаних між собою.
* Посилення (зростання властивостей аж до крещендо) — повтор однопланових деталей і образів, кожний наступний із яких перевищує попередній.
* Монтаж — розміщення поряд образів, епізодів, які самі собою не несуть важливої інформації, але, сусідуючи, утворюють нову смислову єдність.
Сюжет — те, що відбувається у творі, і те, як воно відбувається (у прямій послідовності); система основних подій, вчинків і конфліктів; динамічний бік твору. Є формою відтворення, відновлення суспільно-соціальних і особистих конфліктів.
Фабула — схема сюжету або «випрямлений» сюжет; у ній, наприклад, події викладаються у реальній хронологічній послідовності, а не так, як це викладено в сюжеті. Фабула різних творів може повторюватися, тоді як сюжет є індивідуальним.
Рушійна сила сюжету — конфлікт.
Конфлікт — зіткнення характерів та обставин, поглядів та принципів життя, яке покладено в основу дії: конфлікт може відбуватися між особою та суспільством, між персонажами, у свідомості героя; бути явним чи прихованим, зовнішнім чи внутрішнім.
Елементи сюжету, які відображають ступені розвитку конфлікту:
Експозиція — введення в дію; зображення умов та обставин, які передували безпосередньому початку дій (може бути розгорнутою і навпаки, цілісною і "розірваною"; може розмішатися не тільки на початку, але і в середині, кінці твору); знайомить з персонажами твору, обстановкою, часом та обставинами дії;
Зав'язка — початок руху сюжету; та подія, з якої починається конфлікт, розвиваються наступні події;
Розвиток дії —система подій, які витікають із зав'язки; у ході розвитку дії, як правило, конфлікт загострюється, а протиріччя виявляються все ясніше і гостріше;
Кульмінація — момент найвищої напруги дії, вершина конфлікту; кульмінація показує основну проблему твору та характери героїв гранично ясно; після неї дія послаблюється;
Розв'язка — вирішення зображуваного конфлікту або показ можливих шляхів його вирішення; заключний момент у розвитку дії художнього твору. Як правило, в ній або вирішується конфлікт, або демонструється його принципова невирішуваність.
Позасюжетні елементи:
- вставні епізоди (не пов'язані з основним ходом подій у творі);
- авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображеного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);
- ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображеному схвильованості, задушевності тощо);
- публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);
- філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного);
історичні відступи (розповіді про події минулого);
- художнє обрамлення (сцени, котрими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);
- присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);
- епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів);
заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).
2.4 Епос
Епос - один із трьох родів літератури (поряд із лірикою і драмою), у творах якого життєвий зміст розкривається у формі авторської розповіді про людей і події.
Епічний твір (від грец. «розповідь, слово») - художній твір, у якому зміст розкривається у формі авторської розповіді про події зовнішнього світу, основним предметом художнього відтворення є соціальне буття людей у його найрізноманітніших проявах і причинно-наслідкових зв'язках.
Новела - один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю у викладі, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв'язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної побудови.
Оповідання - невеликий епічний твір про одну чи декілька подій з життя персонажа, відіграють важливу роль у його долі. Для оповідання характерні відсутність широкої мотивації подій, стислість або відсутність описів, представлення персонажів переважно у сформованому вигляді.
Повість - розповідний прозовий твір, більший за обсягом від оповідання, менший від роману, що має однолінійний сюжет, головних і другорядних персонажів.
Роман - великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
За змістом роман може бути:
- соціальний;
- соціально-побутовий;
- історичний;
- психологічний;
- філософський;
- сатиричний;
- пригодницький;
- біографічний;
- фантастичний (науково-фантастичний і фентезі);
- автобіографічний;
- готичний;
- химерний;
- детективний.
Жанрові різновиди роману:
- роман виховання (присвячений проблемі формування особистості)
- роман із ключем (персонажу відповідає конкретний прототип у житті);
- роман-подорож (різновид пригодницького чи сенсаційного романів, сюжет якого побудований на розповіді про подорож);
- роман у новелах (не має цілісної композиції, складається з кількох автономних новел, об'єднаних спільною ідеєю або темою);
- роман-епопея (розповідь про масштабні події всенародного значення, створення сильних характерів);
- роман хроніка;
- роман у листах;
- роман-ріка.
- роман-балада - жанровий різновид роману, який містить ознаки балади (зокрема, домінування мотиву кохання жінки з демонічним єством у чоловічій подобі тощо).
2.5 Комічне
Комічне (від грец. «смішний, веселий») - це естетична категорія, яка поєднує в собі смішне в житті та способи його відображення в художній творчості; це життєва суперечність, що стає у мистецтві об'єктом емоційно й естетично забарвленої критики - осміяння.
(Суперечності, що породжують комізм, різноманітні: невідповідність потворного прекрасному, мети - засобам, форми - змістові, дій - обставинам, внутрішньої порожнечі - привабливій зовнішності і т.д.)
Основні форми комічного:
Фарс - обмеження смішного лише зовнішніми діями, зовнішньою потворністю (будь-яка незграбність, смішні звички, недоліки у зовнішності, недоладні пригоди тощо).
Дотеп - влучний, стислий, часто афористичний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком. Комічне в дотепі ґрунтується на несподіваності паралелі образу, переосмисленні вислову тощо.
Основні типи комічного:
Гумор (від лат. «волога, рідина», тобто смішне до сліз) - вид комічного, коли про серйозне говориться із посмішкою, коли доброзичливому осміянню піддаються вади в характері, поведінці, зовнішньому вигляді людей, беззлобно-добродушне, жартівливе зображення смішних явищ (наприклад, Г. Квітка-Основ'яненко «Сватання на Гончарівці», І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»).
Сатира (від лат. «суміш, усяка всячина») - спосіб художнього відображення явищ дійсності, який знаходить вияв у різкому висміюванні негативного в суспільному житті й людських характерах; непримиренне, гнівне осміяння всього потворного (наприклад, І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я», Г. Квітка-Основ'яненко «Конотопська відьма»).
Гротеск - вищий ступінь комічного, художній прийом у мистецтві, заснований на нарочисто карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи страшного з комічним, смішним.
Найпоширеніші види гумору і сатири:
- жарт (доброзичливий сміх);
- іронія (приховане глузування);
- сарказм (гнівне, дошкульне висміювання чогось).
Основні засоби створення комічних ситуацій та образів:
- бурлеск;
- травестія;
- пародіювання - висміювання або дискредитування когось через наслідування;
- гротеск;
- каламбур (від франц. «гра слів») - дуже стислий твір, побудований на комічному використанні багатозначності якогось слова чи вислову або звукової подібності слів;
- шарж - зображення кого-небудь у навмисне спотвореному чи смішному вигляді.
2.6 Трагічне
Трагічне - зображення у художньому творі нещастя, страждання, безвихідного становища або загибелі людини.
Стародавня Греція
Причина трагічного - втручання фатуму у долі людей, які не могли цьому протистояти.
Епоха Відродження
Причина трагічного - невідповідність, суперечність між прагненнями героя і несприятливими суспільними обставинами.
Класицизм
Трагічне як наслідок конфлікту між почуттями героя та його обов'язками перед державою, народом.
Реалізм
Причина трагічного - несприятливі суспільні умови, реакційність громади тощо.
Романтизм, модернізм
Причина трагічного - невміння людини згармонізувати різні грані своєї душі, рівні буття.
2.7 Героїчне
Героїчне - найвище піднесення людського духу, відданість загальнолюдським ідеалам добра і справедливості, що виявляється у саможертовній боротьбі за їхню перемогу.
2.8 Драма
Найхарактерніші жанри драми:
Трагедія - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине (І. Карпенко-Карий «Сава Чалий»),
Комедія - драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні суспільні й побутові явища, негативні риси людей (М. Кропивницький «Пошились у дурні»).
Власне драма - драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв'язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне (Т. Шевченко «Назар Стодоля», І. Франко «Украдене щастя»).
Жанрові різновиди драматичних творів
Мелодрама - повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих; незвичайна доля позитивних персонажів, виняткові почуття і страждання викликають розчулення, щаслива кінцівка - почуття радості (М. Кропивницький «Дай серцю волю...»).
Водевіль - невелика, часто одноактна весела п'єса, в основу якої покладено анекдотичні» і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями; характерні опозиція, динамічний сюжет, дотепність, гострота реплік.
Трагікомедія - драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії (І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»).
Містерія - масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд.
Драма-феєрія - драматичний твір з казково-фантастичним сюжетом і персонажами (Леся Українка «Лісова пісня»).
Особливості композиції драматичних творів
Основу драматичних творів становлять монологи, діалоги, полілоги (тобто репліки) персонажів і авторські ремарки.
Репліка - кожне окреме висловлювання персонажа п'єси
Ремарка - авторське пояснення для режисера й акторів, у якому описано обстановку на сцені , зовнішність героїв, їхні дії, жести, інтонації тощо.
Особливості п'єси:
- композиція: дії поділяються на яви (сцени, картини);
- портрети, пейзажі, авторські відступи, інтер'єри, екстер'єри відсутні або винесені в ремарки;
- розміщення розв'язки ближче до кінця драми.
Конфлікт - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, характерів і обставин, яке покладено в основу дії: конфлікт може відбуватися між особою та суспільством, між персонажами, у свідомості героя; може бути явним чи прихованим, зовнішнім чи внутрішнім.
Прототип (прообраз) - реально існуюча конкретна особа, життя, характер, діяльність якої покладені письменником в основу створеного ним художнього образу.
Художня типізація - художнє узагальнення певних життєвих явищ у конкретних, індивідуальних образах і картинах. Відбираючи істотне, суттєве, властиве багатьом людям і явищам, письменник за допомогою образної уяви і художнього вимислу втілює це типове в індивідуальному образі.
Тип - це яскравий художній образ - персонаж, який концентрує в собі риси характеру, і мислення певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним.
