Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літератури - Іван Безпечний 1984
Поема
Ліроепічні твори
Поетична стилістика й її завдання
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
1. Нечасто зустрічаються в чистому виді епічна і лірична поема. Найчастіше вона буває в їх проміжній формі, що в ній поєднуються епічні і ліричні елементи у своєрідному ліроепічному плетиві. Започаткував ліроепічну поему Байрон своїм «Чайльд-Гарольдом». В ній поет ділиться своїми враженнями з подорожі по Португалії, Іспанії, Греції та інших країнах. Його описи людей і подій епічні, але рівночасно насичені лірикою; він перериває розповідь авторськими відступами, вільно переходить з сучасного в минуле й майбутнє, що й становить притаманні риси будови романтичної поеми. Слідами Байрона пішло чимало європейських і слов’янських авторів поем. Багато ліроепічних, байронічних поем пише й Шевченко, як, наприклад: «Катерина», «Гайдамаки», «Мар’яна-черниця», «Сова», «Єретик», «Невольник», «Наймичка», «Відьма», «Княжна», «Москалева криниця», «Варнак», «Титарівна», «Марина» та інші.
За тематикою в ранній період творчості Шевченко створив два різновиди поем: соціально-побутову («Катерина», «Мар’яна-черниця») та історичну («Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки»). Найвидатнішими серед усіх поем є «Катерина» й «Гайдамаки».
2. В «Катерині» Шевченко змалював з незвичайним співчуттям селянську дівчину — що, зганьблена і покинута московським офіцером, іде на Московщину шукати батька своєї дитини. Катерина довго мандрувала в непогоду та розпитувала, чи не бачили її Івана. Нарешті, знайшла, але офіцер грубо її відштовхує й відмовляється від сина. У розпуці Катерина покинула серед дороги дитину й утопилася. Синок її, Івась, виріс, і пішов водити сліпого діда-кобзаря.
Тема поеми в літературі першої половини XIX ст. не була новою. Дівчина-покритка є героїнею багатьох тогочасних поем. Але Шевченко розробляє цю тему цілком оригінально. Він показує, що покритка є наслідком соціального і національного гніту та безправ’я кріпаків в Україні. Типовим представником цього гніту і безправ’я в поемі виступає московський офіцер, бездушний, жорстокий, егоїстичний. До такого висновку ще ніколи не доходили попередники Шевченка.
Катерина — це правдивий образ української дівчини-покритки, що зігрітий ліричним теплом і незвичайним співчуттям автора. Він разом з своєю Катериною ллє гіркі сльози, разом з нею переживає всю недолю, страждає, мучиться і обурюється, що бачимо хоч би з таких ліричних рядків поеми:
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Шевченко часто звертається у своїх поемах до образа матері-покритки, який, на думку літературознавця Чижевського, «без сумніву символізує долю України, обманеної та одуреної «москалем», що кидає сина; син — сучасне Шевченкові покоління, що має помститися за матір».
3. Вершиною творчості Шевченка в ранній період є його найвидатніша історична поема «Гайдамаки». Щодо визначення жанру «Гайдамаків», то серед літературознавців ще й досі немає однозгідності. Дехто називає їх романтичною поемою історико-революційного змісту або ліро-епічною романтичною поемою, дехто — епопеєю, історико-революційним романом у віршах. А на увагу незвичайну музикальність зичною ораторією. Сам Шевченко тільки поемою. Та є поетичні твори, кілька жанрових значень, а тому немає потреби точно дотримуватися одного якогось визначення; саме до таких творів належать «Гайдамаки».
У поемі дано широку картину селянського повстання 1768 р. на Правобережній Україні проти польських панів, відомого під назвою Коліївщини.
Сюжет розгортається двома лініями, які тісно переплітаються. Одна сюжетна лінія — це підготовка, наростання і розвиток гайдамацького повстання. Кульмінація цього повстання змальована в кінцевому розділі поеми «Гонта в Умані»; друга лінія — життя Яреми, любов до Оксани і участь його в повстанні. Поет то зображає особисте життя Яреми, то переходить до опису історичних подій. Одне з одним неподільно пов’язане. Переживання Яреми ускладнюються історичними подіями. Дві сюжетні лінії одна одну доповнюють.
Шевченко зложив у своїх «Гайдамаках» данину байронівському впливові щодо зображення повстанця Яреми-Галайди і керівників повстанського руху — Залізняка, Гонти. Це яскраві романтично-героїчні образи поеми. Коли до битви «задзвонили у всі дзвони по всій Україні», коли настав день помсти, «коли гайдамаки «пекло запалили» і «по пеклу гуляють»«, то одним з найвідчайніших серед них стає Ярема: Поет гіперболізує сили і ненависть Яреми: «А Ярема — страшно глянуть — по три, по чотири так і кладе». Довідавшись, що «титаря пси замордували й викрали дочку Оксану», Ярема спочатку втрачає притомність, а потім у битві він «мов скажений, мертвих ріже, мертвих віша, палить». Така гіперболічність підсилює героїчний характер поеми. А до цього постать мужнього Яреми зображується на фоні грізної природи:
Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка
Хмару роздирає.
Іде собі наш Ярема...
Максим Залізняк — історична постать. Образ Залізняка відповідає героїчному характерові поеми: він хоробрий, безстрашний, стійкий, нещадний до ворогів, відважний і відданий народові. Це образ селянського ватажка. Романтичний образ Гонти змальовано так само героїчними рисами. Найповніше розкривається характер Гонти з показу епізоду помсти Гонти над шляхтою в Умані та змалюванні легендарної картини про страту ним своїх дітей заради загального блага. Таких картин мало зустрічається у всесвітній літературі.
У поемі багато ліричних відступів. Поет розповідає про історичну подію не холодним, спокійним, епічним тоном, а часто висловлює свій гнів і радість. Тому поема но-
сить ліроепічний характер, ніби її розповідає сам учасник подій. Автор звертається до гайдамаків, як до своїх рідних і найближчих людей:
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля!
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Розповівши про героїчну сторінку історії свого народу, Шевченко як патріот описує могили загиблих у боях борців:
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла
Довго, довго кров степами
Текла, червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Показуючи героїчний виступ народу проти польських панів, Шевченко славить цю історичну подію, і це заражає жадобою боротьби і прагнення до героїчних подвигів нащадків колишніх гайдамаків. У цьому сила поеми.
Крім соціально-побутових поем та історичних, Шевченко дав ще політичні поеми («Сон», «Кавказ»), політично-філософські поеми на теми з світової стародавньої історії («Неофіти») та біблії («Марія»).
Після «Енеїди» Котляревського продовжувалися пошуки в галузі української поеми, але процес її ставлення завершився тільки в творчості Шевченка.
Романтичні поеми писав також П. Куліш («Настуся», «Маруся Богуславка», «Ульяна Клюшниця») та інші.
4. В новішій українській літературі зразком романтичної поеми є Франкова поема «Мойсей». Це найвизначніша і найскладніша з усіх його поем. Тема її біблійна: Мойсей як провідник, пророк і народ.
З поеми ми довідуємося, що Мойсей «наче буря вирвав свій люд із неволі в Міцраїм» і сорок літ вів його до обіцяної землі, але вже на межі цієї землі втратив вплив і значення серед свого люду: молоде покоління не йме йому віри. Верховодять ними уже Авірон і Датан, а не Мойсей. На принаду нової землі відповідають: «нам і тут не погано». На згадку про Божий наказ зневажливо вигукують: «Замовчи ти помано!». Цей конфлікт поглиблюється в поемі, що бачимо в діалогах Мойсея з Датаном і Авіроном. Вірячи у непомильність своїх переконань і потребу дальшого походу, Мойсей намагається довести, що коли Бог перевів їх через такі тяжкі іспити, то хіба для сповнення якогось великого призначення. Закликає свій люд схаменутися, не зрадити свого покликання. Та ні напімнення, ні погрози нікого вже не переконують. Він говорить казку про дерева, що якраз не подобається юрбі, а його погрози Авіронові, — що його поглине земля, — приводять до протилежних наслідків, яких собі не бажав Мойсей. Тільки на хвилинку юрба злякалася, але, побачивши, що пророцтво і погроза не здійснюються, Авірон розсміявся: «А з сміхом тим в парі По народі йшов клекіт глухий, Як у градовій хмарі». Але Мойсей не зважає на глум і насмішки й далі ще грозить Датанові, другому символові зневіреної юрби, такою самою карою, чим викликав ще більше обурення з боку юрби, бо вона проганяє його. Тепер Мойсей віддається почуванням серця і йде молитися на гору; тільки Єгови шукає його серце. На самоті він бореться з сумнівами і докорами, що налягли на його душу. Не може зрозуміти Мойсей, де причина його життєвої невдачі, адже він керувався ніби тим, що наказував йому Єгова. Чи не сам він, як провідник, причиною того, що його прогнали? Чи не відійшов він від заповітів Єгови? Чи справляв він їх, як мусів? Відкіля така кара спала на нього? До Мойсея сходить Азазель, «темний демон пустині», що намагається кинути ще більше сумнівів у серце пророка, захитати остаточно віру в його провідництво:
Може, голос, що вів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твій внутрішній, власний?
(Азазель)
Так підкопує й розхитує демон пустелі віру в Бога і в певність своєї місії провідника. Доведений до краю болями і криком серця та натугою почуття, Мойсей упав зомлілий на землю. Приходить знову спокуса Азазелева в подобі голосу матері, що пестить його і промовляє до нього
за свідомі й несвідомі ходи та чинники історії, що їх ніякий Єгова, ніяка доктрина не можуть знати, на прикладі каменя, що зіпхнутий із кручі «валиться від скали до скали, з яру в яр». «Сам розбивається на часті, Там з собою ще камінь порве, Щоб з ним нижче упасти». Далі голос розповідає йому казку про сліпого Оріона, що марно мандрував до сонця, щоб повернути зір. І коли нарешті голос малює йому справжню картину обіцяної землі з її війнами і руїнами, до якої він майже все своє життя йшов, уявляючи її собі як рай, він вигукнув з розчарування і зневірою: «Одурив нас Єгова!» Чекав він, що в громі й бурі з’явиться Єгова, проте діється навпаки. Єгова з’являється тоді, коли після бурі настав теплий легіт. «В тому леготі теплім була Таємнича мова Єгови, що відчув її серцем Мойсей». Єгова розкриває Мойсееві, що раю на землі немає і не може бути, бо він неможливий, та що головне завдання людства не в тому, щоб прагнути лише до матеріального добробуту, який ніколи не може дати повного задоволення і заспокоєння, а в тому — щоб прагнути постійно до духовної культури, яка вище стоїть понад матеріальні добра:
Хто вас хлібом накормить, той враз
З хлібом піде до гною,
А хто духа накормить у вас,
Той зіллється зо мною.
Ось де ваш обітований край
Безграничний, блистячий
І до нього ти людям моїм
Був проводир незрячий.
Хто здобуде всі скарби землі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духа загубить.
(Слова Єгови)
«Скарби духа», духовна культура — це єдине і найвище добро. Той, хто дає духовні скарби, той зливається з Єговою, й таким леґендарним провідником мусів бути Мойсей. А Мойсей, який вів своїх людей до обіцяного краю, змальовував їм цей край, як рай, що тече молоком і медом, то в цьому вся його трагедія «він був проводир незрячий». Поступ іде далі й далі, народ не може стояти на місці.
Дальший крок на цьому шляху зроблять нові покоління з новим вождем — Єгошую. І хоч Мойсей умирає на порозі обіцяного краю, але й на його смерті виростає також завзяття до дальшого походу на шляху поступу.
«Покоління підіймаються і падають, провідники спиняються на роздоріжжях, помиляються, гинуть у сумнівах, але маси йдуть своєю незмінною, неминучою стежкою до кращої, все таки будучини» — такий висновок робить з поеми Зеров.
Чи мав на думці Франко себе й український народ у цій поемі, як думають деякі критики? Безперечно, можна віднайти чимало подібних ліричних почувань Мойсеевих і почувань Франкових, а також подібних моментів з життя жидівського народу і народу українського, хоч ціла провідна ідея поеми не дозволяє нам ототожнювати Франка з Мойсеєм і вважати, що Франко мав на думці себе й український народ намалювати в поемі. Адже основна ідея поеми — це ідея національного визволення українського народу, про що й пише поет у пролозі. На прикладі біблійного пророка Мойсея поет дає науку, що народ, який прагне волі, мусить шукати найвищого задоволення не в матеріальному добробуті, а в розвитку своїх духовних сил, він мусить передусім стати вільним духовно, мусить зненавидіти неволю, мусить не боятись тих, на кого має йти; народ мусить не зневірюватись, що його й Бог веде до його мети — волі.
Франко побудував свою поему з перевагою способу «вільної» романтичної композиції: з описами чергуються ліричні монологи й діалоги, ліричний пейзаж; наявна фантастика (Азазель, темний демон пустелі), зображувані біблійні події часом вихром несуться у швидкій зміні місця і часу. Тропи поеми романтично забарвлені, вони часто мають символічний характер. Маємо в поемі й романтичний тип героїв — їх взято з біблійної леґенди про Мойсея.
Крім поеми «Мойсей», що є вершиною поетичної творчості Франка, написав він ще такі великі поеми: «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський» і багато ін. Значного розвитку ліроепічна поема набула також у творчості Л. Українки («Роберт Брюс», «Давня казка», «Ізольда Білорука»), Сосюри («Мазепа»), Рильського («Марина»), Бажана («Сліпці»), Юрія Клена («Попіл імперій» — поема-епопея) та ін.
5. Поеми за розміром можуть бути невеликі, як «Ізольда Білорука» Лесі Українки, і великі, як «Марина» Рильського. Коли в поемі охоплюється широку ґалерею образів-персонажів у складних взаємовідносинах між ними і в неподільному зв’язку з суспільними подіями, тоді твір переходить межі виду поеми і стає романом у віршах. Прикладом такого твору може бути «Маруся Чурай» Л. Костенко — історичний роман з визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького.
