Порівняльне літературознавство - Василь Будний 2008

Передісторія літературної компаративістики
Еволюційні етапи порівняльного літературознавства

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Упродовж свого розвитку в добу романтизму і позитивізму, структуралізму і постструктуралізму порівняльне літературознавство збагатилося цінним методологічним досвідом і поступово завоювало університетські кафедри у Європі й на інших континентах. Сьогодні в цій науковій галузі співпрацюють і змагаються між собою різноспрямовані дослідницькі стратегії — від класичної контактології і структуральної типології до інтертекстуальних та міждисциплінарних студій.

Вважають, що порівняльне літературознавство як окрема галузь склалося в другій половині XIX ст., хоча зародкові елементи зіставних спостережень можна простежити ще з Античності (якщо не з часів руйнування Вавилонської вежі!). Це могло бути порівняння побуту і звичаїв різних народів, способу їх життя. Так, давньогрецький історик Геродот, порівнюючи греків і єгиптян, відзначав у своїй «Історії», що в Єгипті на відміну від Греції жінки торгують на ринку, а чоловіки вдома тчуть. Греки під час ткання штовхають човник угору, а єгиптяни — вниз. Греки пишуть літери й цифри зліва направо, а єгиптяни — справа наліво, до того ж у них існують дві форми письма: священне й загальнодоступне.

Важливим здобутком античної естетики (Платон, Арістотель) стала теорія літературних родів і жанрів, вибудувана на зіставленні генетичних, структурних і функціональних ознак різних типів поетичного мовлення.

Помітний поштовх до розвитку порівняльних студій дала епоха Відродження, коли зріс інтерес до античної культури, посилився інтерес до космополітичних тенденцій, розгорнулася «суперечка між стародавніми і новочасними», під час якої опоненти з'ясовували взаємини між античною спадщиною і новою літературою. Тодішні автори порівнювали твори грецьких і латинських авторів, віддаючи перевагу латинським, і зіставляли з творами античних письменників твори Данте, Петрарки та інших сучасників. У своїх «Пробах» («Essays» 1580-1592) французький філософ Мішель Монтень виклав у новаторському есеїстичному стилі читацькі враження і роздуми, відзначивши переваги чіткого й піднесеного вірша Верґілія над «легковажним» віршем Торквато Тассо

Передумови для виникнення порівняльного літературознавства треба шукати не стільки в літературі, скільки за її межами: в процесі виникнення націй і зародження національної самосвідомості. Факторами, що відіграли важливу роль в оформленні компаративістики в самостійну науку, дослідники передісторії літературної компаративістики вважають націоналізм і космополітизм — характерні явища європейського суспільного життя епохи Класицизму і Просвітництва¹. Скажімо, в Україні висловлювалися думки про запровадження в літературу загальнозрозумілої, живої й мальовничої народної мови (О. Лобисевич, Я. Маркович); зауважене було й невичерпне джерело оригінальних сюжетів, здатних розбудити'в серцях співвітчизників високі громадянські почування: треба з чуждих народов о храбрості, мужестві взискивать образцов. Посмотри приліжно на предков своїх².

Арно Каплер аналізує праці тогочасних європейських учених, у яких містяться вимоги створити національну, вільну від усякого іноземного впливу літературу. В німецькій критиці XVIII ст. націоналістично налаштовані автори використовували такий спосіб, як «метафоризація імен». Клопштока, скажімо, часто називали «німецьким Гомером», Віланда — «Лукрецієм». З критикою таких порівнянь виступив Й. Ґ. Гердер у своїй праці «Про нову німецьку літературу. Фрагменти» (1767). Ставити на один рівень Гомера і Бодмера, якого в той час називали «Гомером Швейцарії», Гердер вважав помилкою і обґрунтовував свою думку всебічним аналізом творчості античного і новочасного поетів.

Тоді ж з'явилися перші розвідки з історії європейської літератури узагальненого плану, наприклад, широку панораму західної поезії подав у своїй праці «Про досконалість італійської поезії» (1706) італійський учений Лодовико Антоніо Мураторі. У «Філософських листах» Вольтера (1733) бачимо порівняльну характеристику англійської і французької літератур: автор віддає належне англійській толерантності й водночас протиставляє елегантності французької літератури «варварськість» англійської; він відзначає силу Шекспірового таланту, та все ж називає його п'єси «потворними фарсами» — це геній могутній, але, мовляв, шалений, несамовитий, до якого майже не можна застосувати естетичні критерії.

Порівняльний елемент, зокрема зіставлення різних видів мистецтва, містять філософсько-естетичні трактати Дідро, Лессінґа, Канта. Характерний приклад — праця Лессінґа «Лаокоон» (1766), у якій викладено міркування про відмінність між поетичним та образотворчим мистецтвом: перше існує в категорії часу, і його компоненти розташовуються послідовно один після одного, а друге існує в просторових вимірах, і його компоненти розташовуються один коло одного.

Провісником прийдешнього романтичного захоплення національно-культурною своєрідністю «епох та народів» і порівняльно-історичного вивчення національних літератур став німецький письменник і філософ Йоганн Ґотфрід Гердер (1744-1803). Його часто називають «першим літературознавцем», бо у своїх працях «Про нову німецьку літературу. Фрагменти» (1767), «Виписки з листування про Оссіана і пісні стародавніх народів» (1773) він відкинув теорію наслідування античних взірців, обстоюючи свободу поетичної творчості, унікальність «національного духу» (Volksgeist) кожного народу, своєрідність його культури, зв'язок новочасного письменства з національним фольклором. Учений вимагав розглядати чужі народи, їхню літературу лише з урахуванням специфіки їх національного розвитку. У збірці «Народні пісні» (1778-1779; друге видання — «Голоси народів у піснях», 1807) Гердер опублікував пісенні твори різних народів, зокрема слов'янських, і дав захоплену оцінку уснопоетичній творчості українців.

Так динамічний комплекс внутрішньо- і позалітературних чинників призвів до руйнування у XVIII ст. універсальної класицистичної поетики, виникнення відцентрових тенденцій і зацікавлення етнічними і видовими відмінностями духовної культури, що й створило, на думку Клавдіо Пльєна, можливості для зародження порівняльного літературознавства.

Див., напр.: Kappler, A. Der literarische Vergleich. Beiträge zu einer Vorgeschichte der Komparatistik. — Bern; Frankfurt am Main: Peter Lang, 1976.

² Іоанн. Дедикація [до «Героїчних стихів о воєнних дійствіях войск запорозьких»] // Українська література XVIII століття. — К., 1983. — С. 85.