Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Леонід Мосендз
Поезія другої «Хвилі»: Празька поетична школа
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Мосендз Леонід

image3

Вірші Л. Мосендз розпочав писати ще до прибуття до Чехословаччини — наприкінці 10-х років XX ст. У Подєбрадах він їх регулярно публікує, пробує сили в прозі. Найраннішою поезією митця є «Бог жебраків, покірності й насилля», датована вона 1919 роком. Єдина збірка поезій Л. Мосендза «Зодіак» вийшла 1941 р. у Празі. Пізніше було надруковано поеми «Канітферштан» (в Австрії) та «Волинський рік» (Мюнхен, 1948), — остання вийшла у світ ще за життя поета. У 1927 році почалася тісна співпраця Л. Мосендза з донцовським «Літературно-науковим вісником» (згодом — «Вісником»), яка тривала до 1939 року.

Є. Маланюк не вважав Л. Мосендза поетом з покликання, називаючи його справжнім фахом прикладні науки. На думку Ю. Шереха, у поезії Л. Мосендза спостерігаємо стрункість математичних і хімічних формул, музику їх логічності та довершеності, чітку періодичність розташування хімічних елементів. Це дозволяє літературознавцям зробити висновок про те, що стильовою

домінантою поезії Л. Мосендза був неокласицизм як мистецтво, що ґрунтується на раціоналістичному світосприйманні. І. Набитович стверджує: «Як і в неокласиків, у Л. Мосендза поетична творчість — це не натхнення, не безконтрольний політ нічим не керованої фантазії. Поезія для них усіх — це копітка праця, шліфування, різьблення вірша, намагання досягнути його довершеності» [Див.: 41]. Простота, чіткість і ясність викладу, струнка архітектоніка твору, пропорційність його частин як для неокласиків, так і для Мосендза — це результат наукових студій над світовою поезією минулого і сучасності. Проте одночасно слід зазначити, що Мосендзовій поезії притаманні ще й неоромантичні елементи, зокрема: прославляння чину, боротьби як однієї з головних тем, уславлення й виховання вольового, діяльного первня у національно свідомій людині, яка прагне визволення.

Мосендзова праця у поезії, твердить І. Набитович, — це «- шукання математичної гармонії в струнких катренах, секстинах та октавах, прагнення класичні поетичні строфи наповнити красою і довершеністю математичного аналізу, інтегралів, поєднати поетичне слово з математичною доцільністю. Переконаність у спільності досконалої поезії та інтегральної точності, алгебраїчної окресленості, визначеності біологічних процесів та процесу поетичної творчості, — все це притаманне його поезії» [Див.: 41].

Характерною рисою стилю Л. Мосендза Я. Славутич вважає насичене шукання синтезу Західної Європи з Україною, як особливим виявом краю Європи [Див.: 55]. Щось достойне лицаря було в Мосендзовім аристократизмі, що виявився ще більшою мірою в його прозових творах (оповіданнях з книжки «Помста», повісті «Засів» і романі «Останній пророк»).

Поетична збірка «Зодіак», яка побачила світ у видавництві «Колос» у Празі (1941), підвела підсумок поетичної творчості Л. Мосендза 1921 — 1936 років. Даючи узагальнений погляд на місце Л. Мосендза у Празькій школі, Микола Ільницький зазначає, що «джерелом його поетичних асоціацій були, як ми називаємо їх, позитивні науки — фізика, хімія, математика, з якими він був зв’язаний, як учений...» [Див.: 41].

Крім «Зодіака», інших поетичних збірок Л. Мосендза не існує («Юнацька весна», яка побачила світ у Львові 1934 року — це вінок сонетів, який увійшов до збірки «Зодіак»). У творчості Леоніда Мосендза знаходимо розмаїту палітру мотивів.

Відкривається збірка «Зодіак» циклом «Волинський рік», що датується 1921 — 1922 роками — останніми місяцями, тижнями, проведеними поетом на рідній землі. Через півтора десятиліття цикл дасть назву поемі, у якій Л. Мосендз знову повернеться до спогадів про дитячі роки, проведені на Волині. У циклі звучать мотиви туги за нездійсненним. У вірші «Волинський рік», що дав назву циклові, змальовано елегійний осінній пейзаж, у якому «тхне пусткою з сумного поля, а вітер співає гімни осені». Однак у ліричного героя ці акорди зміцнюють бажання, розіп’явши крила Здогнати простір у погоні, шпурнути час у хижий вир і на останнім переломі піднестись до осінніх зір.

Ліричний герой медитує на тему єдності людини і природи. Поезії циклу — це милування пейзажами Волині, філософські роздуми над суттю буття, тяглістю роду, благословення «черги вмирання і життя». Такі ж мотиви бринять у поезії «Як уздриш, серденько». Поет використав старе волинське повір’я, за яким не можна, побачивши весною журавлиний ключ, казати: «Ось журавлі з вирію», бо тоді цілий рік у душі озиватиметься туга за нездійсненним. Мінорна тональність поезій, журливий настрій ліричного героя пов’язані із передчуттям змін у природі й у власному житті. Ці ліричні ноти звучатимуть і в деяких віршах інших, пізніших циклів. Так, «Сніг шепотить» (циклу «Криниця ніжності») — елегійна поезія, де ліричний герой веде діалог зі старим столітнім парком, який починає пробуджуватися із зимового сну.

В останній поезії циклу «Волинський рік» — «Він ще у гробі» — звучить ідея одвічних метаморфоз у природі, перевтілень живої та неживої матерії. Початково цей вірш мав назву — «Панові», отже, присвячений грецькому богові пастухів, лісів і полів. У цьому творі дивовижне переплетіння християнських елементів із оживленою природою, грецькою міфологією:

гай, ніби мертвий Христос,

...мусить встати й простити злуду.

Зеленим краєм ризи прикриє

і під акорди твойого хору

він омофором своїм розвіє

осінній сумнів, зимову змору...

У поетичній творчості Л. Мосендза, як і в деяких інших поетів-вісниківців, провідними є тема боротьби за незалежність України, вимушеної еміграції з рідної землі. Євген Маланюк висловлює думку, що його покоління отримало своєрідну «психічну травму»: непорозуміння із старшою генерацією та втрачену державність. Намаганням збагнути причини програної визвольної боротьби, загоїти душевні рани від цієї поразки, важким переживанням втрати батьківщини можна пояснити звертання Л. Мосендза та інших вісниківців до теми боротьби за Українську державу, до проблеми еміграції з рідного краю, залишеного на поталу окупантові. Тема боротьби за Українську державу в поезії Леоніда Мосендза має широке розгалуження — мотиви, які часто між собою переплітаються, впливають на творення своєрідної образної системи.

Одним із таких мотивів є прославлення вояків, котрі боролися зі зброєю в руках за нашу незалежність. Він, зокрема, звучить у «Баладі про побратима». Ліричний герой клянеться не забути, що побратима «забив північний кат», помститися за нього. Поет переконаний у тому, що полеглі в бою загинули не марно.

Шукаючи причини втрати держави, поет підсвідомо намагається виправдатися перед самим собою, а тим самим перед «і мертвими, і живими, і ненарожденними», які зробили все, що можна було зробити у цій боротьбі. Мотиви виконаного обов’язку перед Батьківщиною звучать у циклі «Pomona militans», присвяченому Д. Донцову, що завершує збірку «Зодіак». Поезія «Вітер свище в багнетах...» присвячена тим, хто у 1919-му йшов у кривавий бій за нашу волю.

Характерною для творчості Леоніда Мосендза є тема втраченої Вітчизни. Ця тема теж розпадається на кілька мотивів, які, до певної міри, мають між собою причиново-наслідковий зв’язок: мотив покидання рідної землі, еміграції, берладництва, туги за втраченою батьківщиною, надії на повернення у батьківський край, віри у визволення рідної землі. Цю ж тему розробляв поет у драматичній поемі «Вічний корабель», де висловлена думка, що той, хто кидає рідну землю на поталу ворогові, приречений на прокляття.

У поезії «Дві пісні» (1924) змальовано лицарів-хрестоносців і раба, які пливуть на кораблях у Палестину. Перші вірять у щасливе повернення додому з перемогою. Раб усвідомлює, що закінчення хрестового походу все одно не поверне йому свободи й батьківщини.

Полемізуючи з самим собою, автор шукає виправдання еміграції і в сонеті, що з’явився в «Літературно-Науковому Віснику» в двох варіантах: спочатку без назви («Посеред океану каравела...»), а потім під заголовком «Що перед океаном каравела ?...»:

Нехай на сході доля нас завела,

Та закувать, проте, не встигла в пута.

На захід, каравело! Східна скрута

Не перейде через Саргаські зела!

Мотиви вигнанництва звучать у «Берладницькій сестині». Ліричний герой знову й знову у пам’яті проходить

...шляхами ... краю

завузленими між Дністром і Богом,

шляхами чести, боротьби і слави...

Герой вірить у те, що «з заграви останніх хвиль, напружених до краю», розгориться «заграва волі над Дніпром і Богом» (тобто Бугом). Паралельний мотив знаходимо у новелі Л. Мосендза «Бе рладник». У поезії «Ізгоєм прозивають люди...» мотив берладницт- ва звучить дещо в іншому регістрі: ізгої знову закладають Бер- лад — тож пісні тих, хто не втратив «ізгойний дух в новій пустелі», ще знайдуть відгук у рідній землі.

У заключній поезії «Зодіаку» — «Се року Божого 30-го...» домінує надія, що «знов сизий Див закличе з верху древа і на зміну слову прийде Чин»:

Се — Слову, марнотратливому сину,

моїх студених уст і вогняного,

пожежами песпалепого серця

прийде пора зустрінутися з Чином...

Цикл Леоніда Мосендза «Фляґелянти» присвячений Олені Телізі. Він складається з трьох поезій, які можна було б назвати «філософічною еротикою». Фляґелянти — релігійні секти, котрі в Середньовіччі проповідували публічне самобичування задля спокути гріхів. Те, що в присвяті стоїть «Шовгенівна», а не «Теліга», свідчить, що ці вірші написані в перші роки перебування Л. Мосендза у Подєбрадах, коли адресатка носила ще своє, а не чоловікове прізвище. Олена і Леонід не раз тоді проводили цікаві розмови й суперечки:

Серед коштовних фоліантів

застав і вечір нас...

Я затопився в палімпсести,

всі прагнення мої

були в ціле величне звести

і будень, і її...

Мотиви легкої еротики, схиляння перед красою і мудрістю української жінки звучать і в трьох поезіях циклу «Регіна», перша з яких присвячена королеві Анні — доньці Ярослава Мудрого, наступні -— іншим українським князівнам, що були правительками у великих європейських державах. Поетичним циклам «Криниця ніжності» та «Антимарія» теж властиві еротичні мотиви. Неприховане звучання еротики притаманне поезії «Сілен рум’яний, череватий».

Немало поезій Леонід Мосендз присвятив темі мандрів. «Мосендз, — зауважує С. Доленга, — пише про барвисту «мапу», шляхи, якими йшли Пісарро, Колумб і Поло...» [Див.: 41]. Справді, в поезії «Мапа» так і проривається жага далеких мандрів і нових відкриттів. Це тема характерна для багатьох поетів романтиків. Л. Мосендз подорожує по карті світу шляхами великих європейських мандрівників, між якими згадує й українських першовідкривачів:

О придивись: ішов шляхом цим Поло,

Пісарро, Кортес цей здобули край,

тут Маґелян, там Кук завершив коло,

тут плив Лисянський, жив отут Маклай!.

Усіх цих сміливців об’єднувало спільне: «Усе вперед і ніколи назад!» — гасло, яке так імпонувало Мосендзові.

Одним із жанрів, до якого звертається Л. Мосендз, є літературна легенда. У циклі поезій «Уста неціловані» знаходимо однойменну олітературнену легенду, корені якої, можливо, слід шукати в європейському середньовічному епосі. Біля колиски майбутнього лицаря — три феї. Одна дарує йому славу, друга — красу та мужність, третя ж певного рукою на все життя стиснула йому серце, щоб «не вадило герою в боротьбі».

Поважне місце у поетичній творчості Леоніда Мосендза займає тема взаємин людини і Бога, шукання людиною свого місця у Всесвіті. У творах поета знаходимо космогонічні, релігійно- християнські та есхатологічні мотиви. Космічні мотиви особливо характерні для циклу поезій «Зодіак». Юрій Клен так оцінив цей цикл: «...Міжпланетний вихор дробить на атоми сонця і сузір’я, змішує все докупи і спіралями скручує нові комети. Але серед розпаду й руїни, з усіх знаків Зодіаку незрушеним лишається сузір’я Діви, яка ясними очима споглядає на хаос, — символ чистоти, невмирущої родючості, що має відновити зруйнований космос. Цьому грандіозному видиву протиставлено нікчемне людство з машинізованими думками й поривами, з шаблоново-брехливими фразами на устах — раби вигод і спокою, що плазують «між пеклом заплитким і пласким небом», їм не хвала і не проклін, а грізний присуд [Див.: 41]:

...непотрібній Майстру глині

буть порохом біля шляхів століть!

У циклі Леоніда Мосендза чотири поезії без назв зодіакальних знаків. Поет передбачає майбутні руйнації зодіакального кола під час космічних катаклізмів. Серед цього «космічного Хаосу», на думку поета, вистоїть лише Діва. Космогонічні мотиви наявні і в двох поезіях циклу «Нівелір» («Я бачив море...», «Віольно...»). У них звучить «музика небесних сфер». Поет об’єднує цикли «Зодіак» і «Нівелір» одним біблійним епіграфом. Та якщо у «Зодіаку» він прагне осягнути проблеми буття і майбутнє космічних елементів, то в «Нівелірі» кут зору зміщується на більш «земні» об’єкти поетичної обсервації.

Релігійно-християнські мотиви є невід’ємною духовною складовою творчості Леоніда Мосендза. Його поезія та проза пронизані християнським духом. Це результат не позірної релігійності письменника, а справжнього християнського світосприймання. Так, до циклу «Зодіак» Мосендз ставить як мотто слова з Біблії: «І буде нове небо й нова земля...». У цих словах поет бачить пророчу надію, що сили Зла буде подолано, а Правда знайде своє довершення.

Тематичні мотиви поезії Л. Мосендза тісно пов’язані з образною системою його творчості. Центральним образом у його писаннях є Україна. У різних варіантах цей образ наявний у багатьох віршах поета. Один із таких різновидів — зодіакальний знак Діви- України, яку знаходимо в поезіях циклу «Зодіак». У новому апокаліптичному вибуху розсипляться інші сузір’я, лиш незмінно щаслива доля чекатиме Діву-Україну:

Благословить її новим простором

І безконечність часу дасть їй знову...

А Діва знов таємні схилить зорі...

І знов почнеться Чин і буде Слово...

Поет засуджує тих, хто, «коли знову прийшла пора для Діви», приніс лише «фальшивий патос привітальних співів... бундючність слів ... і зраду ще незмовлених присяг...». У циклі «Pomona militans», в якому нейтральною є тема боротьби за свою державу, Україна постає як богиня Помона. Цей образ Леонід Мосендз запозичив із давньоримської міфології, де Помона — богиня плодів і фруктових дерев, яку підступно захопив бог змін Вертумн завдяки здатності перевтілюватися у різні подоби, завдяки обіцянкам Помоні всіляких гараздів. У цих давньоримських міфологічних образах Л. Мосендз побачив пряму аналогію взаємин України та Росії. Але в поета Помона — не беззахисна «владарка повновісних діб». Це — богиня, яка зі зброєю в руках захищається від північного загарбника — Вертумна. Важливе місце в поезії Леоніда Мосендза, як уже зазначалося, займає образ жінки. Властиво, у нього це два образи: жінки-українки та жінки-чужинки. Перший (матері, сестри, дружини) у поета дуже часто наближається до ототожнення з образом України. Важлива ідея утверджується у вірші «Рясні були тоді серпневі дні»: воякам, що, відступаючи, «варварам лишали хліб і мед» українська земля, «струнка Помона», кинула «погорду матері, сестри і жінки».

Дівчина, з якою прощається вояк, одночасно нагадує дружину Одіссея Пенелопу та княгиню Ярославну («Осіння ніч...»).

Образ Праматері Роду змальовано у вінку сонетів «Юна весна». У вже згадуваному циклі «Регіна» жінка — це князівна, за якою «Гаральд тужив», поза чиїм лицем він не бачив інших, навіть прекрасніших облич. У поезії «Довга ніч, як довгий спомин...» ліричний герой зізнається, що готовий «пить бойовий хміль, щоби здобути прихильність «дівчини українських піль».

Широкий образний спектр являє в поезіях Л. Мосендза жінка - чужинка. Це і Жанна Д’Арк, і «чуже дівча з непізнаного Пфальцю» — дівчина-німкеня, яка в шпиталі у подільській балці багато поранених «з шляху вічного спокою завернула».

Поряд із всеохопним, всезагальним образом України у поетичних творах Л. Мосендза з’являються й образи-символи із княжої, козацької та новітньої історії України й давньоукраїнської міфології: Калка, Берлад, «пожеж батуринських згар», Суботів, рід Кисілів, Галац, Кодня, Ярополче, Базар, поруч із Дивом — Обида тощо.

Навколо образу України поет гуртує інші образи, як-от: образ вояка-захисника рідної землі, який завжди свідомий наступництва у цій ролі. Українські вояки XX століття -— нащадки княжих воїв, сміливців-козаків, які вже зламали в собі всі негативи нашої етнопсихології минулих віків:

Нащадки воїв княжих,

нащадки степових ізгоїв

минають прудкою ходою

минулого віхи хиткі

Із негативних образів у прозовій та поетичній творчості Леоніда Мосендза характерний тип «татарської людини», манкурта і запроданця. Це люди, для яких «ханські все були миліші пута, аніж свої, князівськії закони», це ті, що «ставали в посполитій Кисілями» та

В Палаті Грановитій розбивали

собі лоби, чолом цареві б’ючи.

За ранги та за цяточки блискучі

і вольності, і звичаї міняли.

Імперіям були все вірні слуги

і ширили до безтяму простори...

Поеми

В основу драматичної поеми покладено давню скандинавську легенду про корабель-привид, що вічно блукає в безмежних просторах океану. Побутувало багато англійських, іспанських, німецьких легенд про кораблі мертвих, зустріч із якими віщує корабельну катастрофу. Крім легенди про «летючого голландця», в поемі використано мотив вічного блукання як спокути за зраду. Цей мотив звучить і в християнській легенді пізнього західноєвропейського Середньовіччя про Вічного Жида — Агасфера, який відмовив Спасителеві, що йшов із хрестом на Голгофу у короткому відпочинку. Як і Вічний Жид, «летючий голландець» несе на собі печать прокляття. Плаваючи по морях, він своєю появою попереджає про біду, що наближається. Розв’язку поеми «Вічний корабель» Л. Мосендз дає на основі апокрифу про Агасфера. У структурній будові легенди про «летючого голландця» та апокрифу про Агасфера захований подвійний парадокс, який є їх основою: світлі і темні сторони буття тут двічі міняються місцями. У легенді про Вічного Жида безсмертя людини як велика мрія переходить у свою протилежність — прокляття. Але це прокляття може бути спокутуване.

Цей подвійний парадокс використано у драматичній поемі Л. Мосендза: ті, хто залишив рідну землю перед ворожою навалою, рідне місто в час небезпеки, приречені на прокляття — безсмертя, на вічне блукання у просторах безмежного океану — часу. Цьому блуканню, все ж, може бути покладено край: тоді, коли рідна земля стане незалежною.

У заключній частині перед персонажем твору Гансом з’являються фантоми Дівочої та Юнакової постаті (у вигляді його полеглих сина та доньки — Марти й Міхаеля). Ці символічні постаті — один із найяскравіших проявів ліризму драматичної поеми. Водночас наповненість «Вічного корабля» вагомими символічними образами є одним із важливих компонентів поетики твору, засобом поетичної виразності.

«Вічний корабель» має деякі яскраво виражені елементи неоромантизму: поєднання у творі реального та фантастичного світів; гостре зіткнення двох світоглядів, двох таборів ідеологічних противників (тих, хто готовий зі зброєю в руках боронити рідну землю, й тих, хто згоден її покинути або запродати чужинцям); зовнішні події відступають у творі на задній план; велике смислове навантаження у драматичній поемі несуть фантастичні образи та ситуації.

Символіка поеми, її алегоричність та символізм є національно прозорими. «Вічний корабель» сповнений ідейних поєдинків навколо проблеми еміграції, навколо обов’язку боронити рідну землю та відповідальності людини за свої вчинки. Виїхавши після втрати державності на еміграцію, поет шукав відповіді на питання: чи він і ті, хто опинилися за межами України поруч із ним, — вічні блукальці, котрим уже ніколи не судилося пристати до рідного берега? Чи є їх провина у тому, що ворог панує на рідній землі? Прагнення усвідомити причини поразки, знайти відповіді на болючі питання, зробити філософські узагальнення — ось причини, які змусили автора взятися за цю тему.

У поемі «Канітферштан», опублікованій 1945 року в Інсбруку, Леонід Мосендз звернувся до відомого в європейській літературі сюжету. Головна тема, як і в ліричній драмі «Вічний корабель», — еміграція, покидання рідної землі. У «Канітферштані» виведено на літературний кін вчорашнього спудея Києво-Могилянської академії, а нині дяка з Токарівки Гордія, який покинув рідну землю, щоб побачити чужі краї та пошукати там щастя.

Прототипом цього героя є, можливо, Григорій Сковорода. Розкриття образу головного героя реалізується у двох площинах — через ліричний і епічний елементи. Розповідь про мандрівку персонажа поєднана у творі з його ліричними переживаннями. Разом з тим поема пронизана гумористичним струменем. Перипетії твору навколо фрази «Канітферштан» ґрунтуються саме на смішному непорозумінні: головний герой сприймає цей вираз, як прізвище багатія.

Герой поеми, блукаючи по ґданській пристані, звертається до чужинця із запитанням, хто є власником великого корабля із крамом. А той байдуже відповідає: «Канітферштан». Ту ж саму відповідь чує Гордій і на запитання, кому належать кам’яниці в місті. У храмі, де вінчається молода пара, йому відповідають, що це весілля Канітферштана. Пізніше, в «сірий день, як сіру безнадію», дяк Гордій, побачивши чорні прапори, на запитання, хто помер, чує те ж: «Канітферштан». Зустрівши земляка, він дізнається, що помилявся, вважаючи назву «Канітферштан» за прізвище. Ця фраза означала: «Не розумію».

Колізія Мосендзової поеми полягає у моральному виборі, зіткненні протилежних поглядів на еміграцію. Гордій повинен розв’язати для себе проблему, яка стоїть перед кожним, хто кидає рідну землю для того, щоб розбагатіти на чужині. Чи виправданою є така еміграція, чи принесе вона сподіване щастя?

Поема «Канітферштан» написана через два десятиліття після «Вічного корабля», але у цьому «творові дано ідею, ту саму ідею, що вклав автор колись у поему «Вічний корабель», а саме: люди не повинні кидати рідного ґрунту, в якому пустили коріння». Отже, і в «Канітферштані», і у «Вічному кораблі» Леонід Мосендз, який майже ціле життя прожив за межами рідної землі, пробує і для себе, і для читача проаналізувати проблему політичної та економічної еміграції, цим самим поет прагне розв’язати поставлену у «Вічному кораблі» дилему: шукання «нової вітчизни» чи боротьба за незалежність справжньої батьківщини; прагнення вмерти у боротьбі за батьківщину чи лягти вигнанцем у чужу землю.

Перебуваючи на лікуванні у Зеєфельді, в Тиролі, Леонід Мосендз у лютому-листопаді 1946 року працював над поемою «Волинський рік», яку присвятив «доньці Марійці на спомин і пригадку». Щодо задуму «Волинського року», поет повідомляє: «Писав зі споминів про свого діда, про Костопільщину, про перекази... Все докупи — для доньки, яка того всього не зазнає...» [41].

Повністю поема «Волинський рік» була надрукована у Мюнхені 1948 року. Незважаючи на інгредієнти дидактичної поеми, цей твір за жанровою природою є ліро-епічною поемою.

Сюжетно Мосендзова поема має струнку симетричну будову: заспів, десять «співів» (розділів) та доспів. У заспіві поеми автор звертається до доньки, закликає її до подорожі в минуле її роду, запрошує перегорнути «сторінку кожну у родовій книзі», обіцяє розповісти про свої дитячі роки на Волині. Творові притаманний високий ліризм. Основна частина поеми — десять розділів, або, як їх називає поет, «співів», — це розповідь про враження малого Марка від перебування із сестрою Валею у дідуся й бабусі на хуторі Підзбуж.

У художньому світі поеми яскраво протиставлено розмежування авторської свідомості на «свою» і «героя». У «Волинському році» поет підпорядковує собі героя й через нього передає спогади про власні дитячі переживання. У діалозі «автор-герой» поет постійно турбується долею Марка, але художня об’єктивність не дає йому можливості впливати на хід подій. Цим ще більше підкреслюється розмежування двох макрокосмів — художнього та реального.

У довгі дні зими хлопчина відкриває для себе неповторний світ хутора, давні українські звичаї та традиції. Велике дидактичне навантаження в поемі мають ліричні та історичні відступи. З вечірніх розповідей малий Марко довідується про легенди свого роду, про 1410 рік. На тлі містерії Різдва, колядок і щедрівок, куті та дитячих забав перед Марком постають візії бурхливого минулого його роду, боротьби бабусиних предків-поляків проти московської неволі. Однією з композиційних особливостей поеми є постійні авторські відступи. З ліричних спогадів, пережитого й передуманого автор часто робить дидактичні висновки й перестороги для наступних поколінь.

Поема розвиває кілька тем. Одна з них — тема впливу історії та родової пам’яті, родинних традицій на формування характеру дитини. Слухаючи легенди, Марко мандрує віками. Поет передбачав, що «ще прийдуть жертви на вівтар свободи», та, коли вже рід Марка стане вільним, у «предківської слави Пантеон» прийдуть ті, хто здобував свободу.

Серед наявних у поемі образів та атрибутів давньоукраїнської міфології й історії: кагла (комин, де, за волинськими повір’ями, ховаються русалчині діти під час завірюхи і там забавляються), птах-шестикрил, дідух, дажбожі внуки, посівайли, Ярило, Марена (Мара), Лада, Велес, Сварог, деревляни, руни, паполома, вирій, рахмани, берладники-ізгої. Весна, літо, потім — осінь, «скороминуча чарівна пора злотистобарвних днів волинських», пора весіль і забав. Тоді (коли завершилося коло) малий Марко мусить повертатися додому.

Ще одна тема поеми — історія українського народу в усіх її найскладніших виявах і перипетіях. Узагальнення цієї теми висловлене автором у доспіві. Це своєрідний підсумок поеми, спроектований на історію людства. Уже в перших рядках впізнаємо ремінісценції з Гесіодових «Робіт і днів» — легенду про п’ять віків, які перейшло людство. Тепер «гряде Атомний Вік», на кін історії «тепер доба приходить Надлюдини». Поет із тривогою вдивляється у страшне обличчя свого XX століття, в якому людина «зеніт розколе і на дір, пізнає космос до найдальших зір», а дехто думає, що «під мусом концентраків назавжди братерством спалахнуть усі народи». Автор справедливо не вірить, що через насильство й примус буде збудовано мир.

Звернення Л. Мосендза до світових тем, образів і мотивів було одним із важливих факторів його поетики. Поема «Волинський рік» — це своєрідна енциклопедія відгуків європейської культури, мистецтва, літератури у творчому світі Леоніда Мосендза. Про добре знання поетом грецької та римської міфології свідчать згадки й використання у поемі таких образів, як Пегас, Цербер, Лета, Парнас, Химера, Помона, Лукулл, Одіссей, Ітака, синкліт, пантеон, кастальське джерело. Надзвичайно частими у «Волинському році» є згадки про європейських письменників, цитування їх думок, навіть уривків із творів. Так, у заспіві Л. Мосендз згадує французького поета Андре Шеньє, англійського письменника-фантаста Герберта Уелса, його «Машину часу», поруч із Т. Шевченком — російського романіста Федора Достоєвського.

Три великі поетичні твори — «Вічний корабель», «Канітферштан» та «Волинський рік» — загалом гідний, помітний внесок в українську епічну поезію XX століття.

Надзвичайно цікавою була літературна містифікація періоду таборів «ДіПі» — творчість поета Порфирія Горотака та поява його книжки «Дияболічні параболи», що вийшла друком у Зальцбургу в 1947 році. Поява віршів Порфирія Горотака на сторінках повоєнних еміграційних часописів стала справжньою сенсацією, «причому деякі відомі літературознавці прийняли були Горотака з його фантастичною біографією за чисту монету, і тільки молодий білоруський поет Алесь Соловей відразу збагнув, що це, мовляв, український Козьма Прутков» [Див.: 41]... Під псевдонімом Порфирій Горотак ховалися Леонід Мосендз та Юрій Клен. З метою надання збірці більшої достовірності Л. Мосендз і Ю. Клен майже всі поезії у ній датували і часто вказували місця їх написання, які, звичайно, узгоджувалися з видуманою «біографією» Горотака.

Спочатку збірка Горотака мала назву «Неозорість», але згодом так почала називатися її перша частина. Крім вступу і довідки про автора, перу Л. Мосендза у збірці, за твердженням Ю. Герича, належать поезії «Таємниця», «Ода до трактора», «Ти- рольська космогонія», «УНРРА», «Поезомахія», «Східняцьке фуріозо», «Пам’яті Сковороди», «Елітність» та «Астральна фуга». Із 78 творів, що є у збірці, Ю. Герич приписує Мосендзові 27; 3 — 5 — спільні творіння, решта належить Кленові (між ними точно: «Астрологічне», «Розлука», «Харакірі», «Наслідування Го- рація», «Китай», «Чоботи», «Давид»). Після смерті Ю. Клена Л. Мосендз продовжив містифікації Порфирія Горотака. У цій літературній містифікації Леонід Мосендз показав себе блискучим знавцем китайської поезії.

Містифікації, здійснені Леонідом Мосендзом у співавторстві з Юрієм Кленом і самостійно, значно розширили межі цього своєрідного способу творення літератури.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.