Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Богдан Бойчук
Нью-Йоркська поетична група
Лекція 3. Поезія української діаспори

Всі публікації щодо:
Бойчук Богдан

Одним із найяскравіших поетів «Нью-Йоркської групи» є Богдан Бойчук. Його можна назвати організатором і душею групи. Про поезію Богдана Бойчука Микола Жулинський пише: «Його поезія, закорінена в рідну землю», ту, «яка вже за плечима», в якій «птахи клюють недолю на камені, голодний звір у полі почорнів», з якої він пішов «дорогами крутими черпнути сонця в чужині...» [14]. Як і для Богдана Рубчака, війна відкрила для нього нову еміграційну сторінку життя. Розрив із рідним краєм у Бойчука відбувся в юні роки. Можливо тому, на відміну від більшості поетів, він не позбувся повністю болю за втраченою батьківщиною, туги за нею. Але це не стало для нього перешкодою на шляху до того типу мистецтва, у якому національні елементи тяжіють над усім.

До своєї творчої зрілості Богдан Бойчук ішов крізь важкі життєві випробування. Німецький концтабір, санаторій для туберкульозників. І попри це — утвердження світобачення, позбавленого розпуки та відчаю, надзвичайна працездатність. Богдан Бойчук знайшов втілення свого творчого потенціалу, крім поезії, також у драмі, художньому перекладі, театральній критиці. Він — упорядник творів О. Стефановича, Б. Кравціва, співредактор (разом із Б. Рубчаком) двотомної антології сучасної української закордонної поезії «Координати». Завдяки Бойчуку зазвучали українською мовою твори Хуана Рамона Хіменеса, п’єса Самюеля Беккета «Чекаючи на Годо», вірші Стенлі К’юніца, Дейвіда Ігнатова.

Перша збірка віршів «Час болю» (1957) і поема «Земля була пустошня» (1959) засвідчують сліди навчання в англо-американського поета Т.С. Еліота. Водночас на формування оригінальної манери письма Бойчука мала вплив іспанська поезія, зокрема творчість Х.Р. Хіменеса. Згодом побачили світ збірки «Спомини любові» (1963), «Вірші для Мехіко» (1964), «Мандрівка тіл» (1967), «Вірші вибрані й передостанні» (1968). Остання збірка «Третя осінь» (1991) вийшла у Києві.

Богдан Бойчук — тонкий майстер художнього слова з трагічним світосприйманням. Він рішуче пішов на експеримент, відмовляючись від традиційного віршування, від упорядкованої метричної поетики. Інколи поетичні медитації Б. Бойчука стоять на межі між поезією і прозою, відрізняються від останньої лише візуально. Митець заявив: «Кожний поет входить у літературу, щоб відкинути усталені норми й накидати свої». Утвердження себе йшло й через неприйняття житейської філософії, відкидання політичних гасел старшого покоління. Бойчук утверджував недекларативну, нетенденційну поезію, проголошуючи самоцінність лірики, її естетичну самостійність, позбавлену ідеологічних кліше. Він сприйняв філософію екзистенціалістів, сучасних йому модерних течій, став творцем нового поетичного бачення у XX ст.

Тихі, ліричні поезії Богдана Бойчука, присвячені малому й швидкоминучому, рішуче заперечували «вимороченість» післявоєнної дійсності. Митець бачить жорстокість життя, невблаганну ходу долі, нездоланність суперечностей між особою та історією. У цьому аспекті показовими є поезії «Дві пісні» і «Селянин».

Остання, як зізнався автор, навіяна новелою В. Стефаника «Камінний хрест» і образом батька, але головна проблема її — сенс екзистенції (існування) людини. Час зробив голову селянина срібного, поборознив обличчя, закарбувавши на ньому пережите. І ось він іде ріллею, його хода повільна, важка хода старої людини. Перша і друга строфи починаються анафоричним «ішов», що надає протяжності розповіді про тяжкий труд сіяча. У його «жмені репаній останній клаптик неба» — символ духовної піднесеності хлібороба, що підкреслює й образ сонця, який має подвійне значення: сівач йде по сонячній ріллі, тобто по чистій, святій ниві, і йому сонце під босими ногами пече, палить, йому болить.

Як екзистенціаліст за світосприйняттям, Богдан Бойчук таким поняттям як смерть, страждання, трагізм, надає універсального значення. Але розгубленості, меланхолії, пасивності в його ліриці немає — тут панує невгамовна енергія, прагнення пізнати життя в усіх його виявах, багатогранності. На його погляд, особа має завжди залишатися собою. Її буття — це самотнє «Я», де вона знаходить свою суверенність, яку бачить у спогадах.

Поезія «Старість» має обрамлення, що допомагає авторові відтінити глибоку філософську ідею. Тут старий чоловік живе спогадами. І ось йому, знесиленому, недужому, слід перейти через двері, що ведуть в іншу «пусту кімнату». Образ з реального плану переростає у символічний. Ця символіка навіть підкреслюється строфічно в кінці вірша: так тяжко бачити в пустій кімнаті, так тяжко переходити в пусту кімнату.

Переходити «в пусту кімнату» — переходити в інобуття. Але як це тяжко зробити героєві, адже він любив життя, жив його радощами й випробуваннями.

Людина у художньому світі Бойчука самотня, коли навіть «стіни тужать в порожнечу, де ні з ким їсти хліб, ні пити кров» («Причастя»). Але таке відчуження — природний стан і виходу з нього немає. Питання: «Що є людина в сучасному світі», — осердя лірики Бойчука. Кожна мить пережитого — підготовка до чогось невідомого, це випробування людини. Ліричний герой поезії «Вірші про місто» хоче спілкуватися з людьми та «місто затягнулось каменем». «Каменем» — значить закостеніло, відчужилось. Герой шукає взаємності, «прикладає пальці до губ» людей, але від дотику «уста кривавлять» — «і я лишаюсь сам». У сучасному місті він, як і тисячі людей, самотній. Це випробувальний етап, бо така модель життя. Герой губить єдність зі світом, але губить ненадовго, оскільки бачить те, як люди відгукуються на біль іншої людини. Отже, існує невидима єдність одного з усіма. Людину не можна загнати у кам’яний мішок відчуження.

Біль і любов виступають основними персонажами ліричного сюжету перших двох збірок «Час болю» (1957) та «Спомини любові» (1963). Але у цьому сюжеті, поданому через призму вразливої напруги, проступають виразні контури біографії ліричного героя, які породили любов і біль і викликали їх реалізацію у слові.

Особиста доля ліричного героя переплетена з долею краю, покоління, епохою, сповненою катаклізмів і людських трагедій. Ця біографія починається від грудки землі і прив’ялого кущика бузку, кинутих на могилу матері, від обірваності шляху, втрати дому, батьківщини.

Богдан Бойчук прагнув до відтворення тонких неочікуваних станів людської свідомості, їх змін і перетворень. Особливо це помітно у збірці «Спомини любові». Але вже в зірці «Мандрівка тіл» він продовжує художні шукання. Його поезії вибудовуються на опозиційних образах, у яких психологічний аналіз поєднується із загальною думкою, життя людини вписується у широкий контекст буттєвих і духовних відносин. Поет звертається до циклів, у яких поєднано реальний і умовно-алегоричний плани зображення.

Але існує й інший український світ. Цикл «Дозрівання в небуття» (1967) побудований за кінематографічним принципом. Недавнє минуле, історія йдуть поруч із сучасністю. Поет заторкнув болючі рани українського народу — голод 1933 року («Краєвид 1933», «Процесія»). Цикл нагадує про переповненість світу насиллям, голодом, бідністю, хворобами, пригнобленістю цілого народу. В уяві поета не бачений на власні очі, але почутий і відчутий страшний 1933 рік виростає в гігантський апокаліптичний витвір демона зла. Зринає образ нічної безкінечної процесії замучених, загнаних у землю жертв сталінізму, які випростовуються з-під землі і йдуть творити німий суд убивцям — одною своєю подобою.

Поетові дорогою є здатність людини почути, зрозуміти іншого, відгукнутися душею до того, хто поруч. Ліричний герой циклу «Людина і краєвиди» увібрав у себе навколишні краєвиди. Це його така властивість — «ти поділений усім, що зустрічаєш, ти роззичений усім, що любиш». У людини, чия душа не спить і відкрита світові, погляд спрямований у далину, далі, ніж у тих, чиї інтереси обмежені вузькими рамками побуту і хто байдужий до краси.

У ліриці Бойчука світ мінливий, багатий. Особливе місце у ньому посідає кохання. Інтимна лірика поета — не просто поезія про закоханих та їхні почуття. У вчинках і думках героя виявляються симпатії й антипатії душі, його світорозуміння, моральні принципи. Почуття ці несуть у собі розбурханий, величний всесвіт, сповнений неповторною атмосферою.

Цикл «Про жінку й пору жовтня» має традиційні образи «карих очей», «світанку», але виконаний в іншій тональності, ніж українські народні пісні. У поезії «Час зустрічі у полі» митець вкладає в уста ліричного героя такі роздуми й зізнання, що свідчать не так про невгамовну пристрасть, уподобання й закоханість, як про історію людського серця, прагнення збагнути й віднайти себе. Пори кохання не можна зупинити і зробити реальну мить абсолютною, бо між двома людьми така велика відстань, як між ніччю і світанком, коли спливає ціле життя. Ліричному героєві не потрібен спокій, йому гірко: «Чому ти так пізно прибула?.. Чому ти так молода?» (212) — запитує він, розмінявши вже «гущу років». Йому боляче від марно прожитих літ без милої, йому хочеться наздогнати змарнований час, повернути минуле. Він змушує свою уяву щоденно творити її образ «з клаптів згадок непевних». Отже, як і все навколо, кохання набуває особливої ваги. Кохати для героя — значить по-новому бачити світ і себе, самоздійснюватись.

Американський поет, критик і перекладач М. Радмен так писав у вступній статті до книжки Б. Бойчука «Спогади любові»:

«Богдан Бойчук належить до одного з двох головних річищ в українській модерній поезії. Перше річище могло б характеризувати творчість Павла Тичини, воно відзначається м’яким ліризмом, вишуканістю й особливими образами. Друге річище — драматичне, з сильними інтелектуальними метафорами, важкою мовою (як у поезії Миколи Бажана) або темною трагічністю, як у творчості Тодося Осьмачки. Бойчук прихиляється до другого річища, ближче до трагічного селянського світу Осьмачки».

Проте Богдан Бойчук — великий гуманіст нашого століття. Він вірить у життя і людину. Не розпач і відбиття страждання людини визначають пафос його творчості. Пафос творчості Бойчука — віра. Віра у те, що людство незнищенне, як незнищенним є добро, яке перемагає зло.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.