Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005


Лекція 5. Драматургія українського зарубіжжя

ПЛАН

1.  Розвиток драматургії та театрального мистецтва у середовищі українських поселенців у Канаді (кінець XIX — поч. XX cm.).

2.  Драматургія другої еміграційної «хвилі»: проблема стильових пошуків.

3.  Традиція і новаторство в діаспорній драматургії II половини XX cm. Риси постмодерну в драматургії.

ЛІТЕРАТУРА:

1.  Антонюк Н. Незнаний Іларіон Чолган.

2.  Барабан Л. Іларіон Чолган — відомий і невідомий // Слово і час. — 2000. — № 10. — С. 48 — 51.

3.  Гречанюк С. Співавтор україно-європейського альянсу (Штрихи до портрету Ігоря Костецького) // Дивослово. — 1995. — №9. — С. 12 — 21.

4.  Гуменюк Віктор. Сила краси: Проблеми поетики драматургії Володимира Винниченка. —- Сімферополь, 2001. — 840 с.

5.  Залеська-Онишкевич Л. Драматургія української діаспори // Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. — К. — Львів: «Час», 1997. — С. 9 — 32.

6.  Залеська-Онишкевич Л. Листування з Ігорем Костецьким // Сучасність. — 1998 — № 6. — С. 130 — 149.

7.  Залеська-Онишкевич Л. Стверджуючи жіночий есенціалізм (Л.Коваленко) // Слово і час. — 1998 — № 9 — 10. — С. 62 — 65.

8.  Зборовська Н. Естетичне вбивство жінки (Ю. Тарнавський) // Сучасність. — 1999. — № 3. — С. 122 — 127.

9.  Кудрявцев М. Ідейний спектр Винниченкової драми «Пророк» // Слово і час. — 1998. — № 12. — С. 56 — 59.

10. Матвієнко С. Експеримент з мовою. Інтерпретація творів І. Костецького // Кур’єр Кривбасу. — 2001. — № 145. — С. 167 — 183.

11. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1999. — 350 с.

12. Павлишин М. «Окраїна» Анни-Марії Микити на мельбурнській сцені // Павлишин М. Канон та іконостас. — К.: «Час», 1997. — С. 408 — 414.

13. Стех М.Р. Повернення невідомого (І. Костецький) // Кур’єр Кривбасу. — 2001. — № 1. — С. 110 — 117.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

На вивчення теми відводимо 8 годин: 1 год. лекц. плануємо на з’ясування основних тенденцій розвитку драматургії та театрального мистецтва в середовищі українських поселенців у Канаді (кінець XIX — поч. XX ст.); 2 год. лекц. — на огляд драматургії другої еміграційної «хвилі» та з’ясування проблеми стильових пошуків у середовищі митців, 1 год. лекц. — на діаспорну драматургію II половини XX ст., 2 год. лекц. — на вивчення творчості І. Костецького та Ю. Тарнавського як яскравого прикладу втілення принципів постмодерну в драматургії. 2 год. самостійної роботи пропонуємо відвести на оглядове вивчення доробку Л. Коваленко та І. Чолгана.

МАТЕРІАЛ ДО ЛЕКЦІЇ:

Аналізуючи українську діаспорну драматургію, Л. Залеська-Онишкевич підкреслює такі найхарактерніші її прикмети:

1) драма в літературі української діаспори, більше ніж будь- який інший жанр, несе на собі відбиток її незвичної долі, адже ці твори написано поза материком;

2) автори, які творять поза межами своєї батьківщини, найчастіше не мають надій чи можливостей побачити свої твори, написані рідною мовою, на сцені у нових країнах проживання. Тому багато п’єс діаспори мають прикмети «п’єси до читання».

3) Багато творів, написаних поза межами України, десятиліттями не могли побачити друку в Україні, хоча про них там і знали. Вони не раз тому й були написані, що політичні обставини або не дозволяли подібним творам з’являтися друком в Україні, або через особу автора, або через зміст чи стиль твору.

* Матеріал до лекції скомпоновано на основі вступної статті Л.Залеської-Онишкевич до антології української діаспорної драми «Близнята ще зустрінуться».

4) Драматургічний набуток української діаспори можна розглядати або підсумовувати у трьох специфічних аспектах, які можуть бути естетичними та екзоестетичними. Перший з них — це історична потреба, яка вимагала певного жанру, давала йому змогу розвиватися. Так було і з п’єсами діаспори, зокрема першої третини цього століття, в яких автори намагались передати масу історичних фактів спраглим рідного слова, яких тоді було багато у Північній Америці. Другий чинник — це психологічна потреба одиниці мати активний вияв на політичному чи творчо-культурному полі. Доля звичайно ізолює іммігранта від нового світу, але коли залишається потреба висловитися і діяти з думкою про свою батьківщину, тоді театр і преса стають чи не єдиною реальною можливістю вислову, навіть якщо й приреченого тільки на життя в гетто цієї громади. Третій чинник — це потреба естетичного вислову. В результаті з’являються твори для роздумувань. Так постають, зокрема, драми для читання, з малою надією (з різних причин) на сценічне втілення. Тоді твір не є залежним від того, як його сприйме глядач. Та у перших двох ситуаціях присутність глядачів та їхня рецепція твору надзвичайно важливі.

Л. Залеська-Онишкевич виділяє чотири періоди або хвилі еміграції з України: 1) на переломі XIX і XX століть (еміграція до Північної Америки); 2) після приходу радянської влади; 3) після Другої світової війни; 4) від 1980- і впродовж 1990-х років. Серед трьох перших груп майже завжди були письменники, а серед них і драматурги. Більшість письменників, яка покидала батьківський край, робила це з політичних причин; хоч на першій хвилі еміграції (на переломі століть) позначився й економічний чинник, спричинений тодішньою політичною ситуацією, бо не було це за часів вільної України. Четверта хвиля була кількісно незначна, але і серед цих емігрантів також були письменники. Досить чисельна еміграція 90-х років була вже суто економічною і тому не принесла майже ніяких набутків до літератури діаспори.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.