Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Іларіон Чолган
Традиції і новаторство в діаспорній драматургії ІІ половини ХХ ст.
Лекція 5. Драматургія українського зарубіжжя

image17

Творчість Іларіона Чолгана — невивчена сторінка в українській культурі. Починав він свою діяльність у 30-х роках у Львові — в газеті «Діло» та журналі «Наші дні». Потрапивши у вихор Другої світової війни, митець у 40-х роках опиняється в Німеччині у таборі для переміщених осіб. Однак, не зважаючи на складні умови існування, літературної діяльності не припиняє, створюючи кілька оригінальних п’єс для театру-студії Йосипа Гірняка. Позначені гумором, дотепністю і художньою майстерністю, п’єси І. Чолгана були, як зауважує М. Рябчук, «злободенними у найкращому значенні того слова». В них яскраво сфокусовано найтиповіші моменти життя повоєнної української еміграції, показано своєрідну майнову і духовну нерівність як окремих людей, так і цілих суспільних груп. Драматург створює низку колоритних образів патріотів та вихолощених чужою незнайомою дійсністю людців — сутенерів і ділків, показує їхні взаємостосунки; виявляє негаразди, зіткнення та непорозуміння, що панували в таборах.

Першою сценічною спробою молодого автора стала п’єса «Замотеличене теля» із підзаголовком «Замаскований літературно- театральний кабарет». Фактично, як зауважує Н. Антонюк, це була не п’єса, а ревю, скомпоноване із низки довших і коротших сцен, які змінювалися з шаленим темпом, як своєрідний калейдоскоп. Автор образно назвав їх «мигунцями». Це двобій тореадора з телям, побутові сценки «Жарівка», «Дума про Шипуна» (пародія на родинні взаємини), сцена «Жаба» (пародія на літературну прозу), шарж на оперу М. Аркаса «Катерина» та інші. Критика відзначала, що п’єса «Замотеличене теля» відтворювала жанр вистав «Березолю» (у цьому виявився вплив Й. Гірняка).

Цей твір ніс у собі відгомін драматургії театру бароко: складався з різноманітних уривків та своєрідних пародій на класичні драматургічні твори, зокрема Т. Шевченка, І. Тобілевича, К. Гольдоні, з підмічених гострим оком драматурга цікавих моментів тогочасного життя української еміграції. Сюжет п’єси не був сталим, з часом до нього долучалися інші важливі епізоди, створювалися нові образи. Початковий текст п’єси змінився у так званій ювілейній виставі «Замотеличене теля-2», що відбулася 8 січня 1948 року у Міттенвальді.

У текст нової постановки ввійшли ювілейний жарт на «Гайдамаків» Т. Шевченка, сценка «Мароко», шарж на мотив поеми Т. Шевченка «Великий льох» тощо. Також з’явилися образи Репортера та Чорної Маски, які в ході п’єси повідомляли про міжнародні новини. Таким чином, вже перша п’єса молодого автора засвідчила, що він має власну художню концепцію, вміло користується пародією з метою висвітлення недоліків тогочасної дійсності.

Наступною п’єсою І. Чолгана стала комедія з метафоричною назвою «Блакитна авантура» (1946). Автор назвав цей твір філь- мом-водевілем. Композиційно п’єса відрізнялася від «Замотеличеного теляти» тим, що окремі картини п’єси об’єднували два основних персонажі — Роман Птах і Ясновидець. «Блакитна авантура» відзначалася легкістю, добрим гумором та сатиричною проникливістю в еміграційну дійсність з її «нетеатральними театрами, з університетами без студентів, з картярським спортом, абсурдною політикою, партійництвом і т.д.». Фабулу п’єси Ю. Шерех окреслив так: «За стрижень править наскрізний герой, який водночас становить собою сатирично-насвітлений тип сучасної української дійсності... Це тип української людини повітря, еміграційного Хлестакова, самозакоханого брехуна. Сюжетну схему взято з Гоголевого «Ревізора», але крім різних рис хлєстаковщини, показано й теперішні її вияви. Образ пройдисвіта Ромка Птаха — є гострозлободенний і своєчасний, а водночас у ньому є деякі прастарі риски прастарої субстанції українського національного типу в його негативних проявах» [Див.: 2].

Третю п’єсу І. Чолгана «Сон української ночі, або Мандрівка козака Мамая довкола світу», названу автором музичною казкою-каруселлю, поставив Театр-Студія 10 жовтня 1946 року. П’єса охоплює події від 1917 до 1946 років, у пролозі ж зображена Україна 1830 року. Виставу за п’єсою критика розцінювала як подію, яка переросла межі студійної праці. Вона мала найбільшу популярність серед глядачів, її ставили 53 рази.

Плануючи далі співпрацю з Театром-Студією, І. Чолган написав для неї «сенсаційно-детективну п’єсу» за мотивами Франкової казки «Останнє втілення Лиса Микити». Центральне місце у творі займав хор звірів, які мали бути наділені національними рисами представників різних регіонів України. Головний герой виступав у гуцульському костюмі з шаблею, його антагоністом був Вовк Неситий у сталінській масці з вусами. Проте плани постановки цієї п’єси так і не були втілені у зв’язку з переїздом Театру- Студії до Америки. За своєю художньою структурою ця драма нагадує проблемні драми Ж. Ануя, Ж.-П. Сартра, Б. Брехта, які, залежно від порушеної в сюжеті проблеми, поділяються зарубіжними критиками на «рожеві» та «чорні». Ю. Косач у статті «Основи українського комедійного дійства» зазначає, що витоки багатьох моментів у п’єсі сягають ще української драматургії 18 ст. Це, зокрема, лубковий шарж, народна пісня, давній дереворит та метафізична іронія. Низку епізодів виписано як сатиру на суспільний лад, що була домінантною в українській драматургії і майже зникла у театрі соціалістичного реалізму. Сам же драматург подав свою драму спочатку як опис реального світу з певними художніми відступами в суспільну проблематику, пізніше — як п’єсу сюрреалістичну і, нарешті, як драму ідей, що була популярною тоді в європейських країнах (С. Беккет, Е. Іонеску, Ф. Дюренматт).

У Мюнхені режисером В. Блавацьким, а згодом у Регенсбурзі, в інтерпретації Ансамблю українських акторів, було здійснено постановку наступної п’єси І. Чолгана «Провулок Святого духа», головна ідея якої — невмирущість українського трудівника на різних етапах історії. П’єса складається з семи картин, прологу та епілогу. Кожна картина відображала епізоди з життя Львова від 1918 до 1941 року. Ці окремі сцени були пов’язані наскрізними образами Дзвінкової Дами та тіні Поета. Перед зором глядача проходили важливі історичні події: розпад Австро-Угорської імперії, Листопадовий зрив, праця Українського таємного університету, епізоди підпільної боротьби, часи радянської та німецької окупації Львова. Сам провулок Святого Духа та кав’ярня Пана Семена у драмі перетворилися на символ «вічного» міста Львова. До п’єси автор ввів також вірші поетів України першої половини XX ст.

(зокрема Б.-І. Антонина зі збірок «Три перстені», «Книга Лева», «Ротації»), а у фіналі на кам’яний брук львівських вулиць скрапувала кров і спалахував вічний вогонь як символ безсмертя героїв і самого міста.

Після успішної вистави «Провулка Святого Духа» на замовлення В. Блавацького драматург написав драму «Діти Дажбога» (1949), однак вона не була поставлена у зв’язку з переїздом акторів до Америки. Автор назвав цю п’єсу «Комедією еміграційних буднів». Основну роль у сюжеті твору відіграє Оповідач. Він веде дію і в ході її ідейно-тематичного розвитку коментує найголовніші ситуації, іноді навіть їх романтизуючи, бо життя емігрантів було вкрай важким, навіть злиденним, але, як правило, порядним, доброчинним. Що ж до художньо-структурної побудови п’єси, то вона типологічно нагадує композицію славнозвісної психологічної драми «Наше містечко» Торнтона Уайдлера — в обох важливу роль відіграє Оповідач-коментатор, який веде сюжетну лінію. У «Нашому містечку» таким оповідачем виступає сам Режисер, який береться розповідати на сцені про мешканців маленького американського містечка, в «Дітях Дажбога» Оповідач теж готується поставити п’єсу про таборове життя переміщених осіб з України, розповісти про плин і події сумних літ, оповитих постійним відчуттям наближення кращих днів, світлого й радісного світовідчування повернення на рідну землю. Та на противагу Т. Уайдлеру в п’єсі І. Чолгана надто багато авторської іронії. У «Дітях Дажбога» через неї і завдяки їй вдається так повно передати строкату панораму повсяденного життя емігрантських зболених лав, розкиданих фактично по всій Європі та Америці в 40-х роках. Автор устами Оповідача з гіркою усмішкою зазначає: «... кожний табір — це наша фортеця. Там діють і борються державні мужі. Там окриваються наші колишні й майбутні герої».

Наприкінці 40-х років Іларіон Чолган сформувався вже як оригінальний драматург, але й далі вперто та наполегливо працював над удосконаленням своєї професійної майстерності. Він відкриває для себе німецького письменника Вольфанга Борхарта. Захоплюючись його майже документальною драмою «На вулиці перед зачиненими дверима» (1947), у якій ідеться про фашизм як соціальне явище, оспівується прагнення людини до повноцінної свободи, драматург вчиться у німецького письменника, як за допомогою слова боротися проти мілітаризму. Водночас він студіює твори М. Хвильового, В. Підмогильного, робить спроби їх інсценізації. Це були своєрідні драматургічні експерименти, документальні драми, які з успіхом ішли на сценах європейських театрів.

У 1952 році І. Чолган написав п’єсу «Загублений скарб». Вона скерована в основному проти верхівки еміграційного об’єднання «Вишневий садочок». До його керівництва, і це особливо чітко першим сформулював В. Ревуцький, потрапили люди з примітивними поглядами, які, проте, вважають себе надто великими му- драгелями, справжніми світилами в царині світової політики, всі вони переконані, що відтворили Україну в центрі Європи. І справжній комізм саме в тому, що в цій мініатюрній Україні невідомо для чого існують численні партії, культурницькі організації, створюються маловартісні «академії», бутафорські політичні представництва тощо. Водночас автор акцентує на своєрідній консервації — збереженні душ і сердець народу як дійсного творця матеріальних і духовних багатств.

Своєрідним мистецьким символом усієї творчості І. Чолгана є його «Дума про Мамая», якій автор справедливо дає підзаголовок «сюрреалістична панорама американської України другої половини XX століття». Постать Мамая в ній відіграє роль поєднуючого чинника в розкритті буття тієї ж української еміграції, що бере початок не з України скитальської 1948 року, а ще зі скитської 488 року, княжої — 948-го, козацької — 1588-го, стрілецької — 1914-го, з лісової — 1943-го і... з майбутньої — 2000 року. Для акторів та режисерів — це розлога амплітуда для роздумів про віковічний рефрен-відгомін долі тієї землі, що на неї так настирливо насідали звідусюди, зазіхаючи на її щедротні багатства. Роздумів про необхідність розірвати це замкнене коло шляхом консолідації зусиль, взаємодопомоги, взаємовиручки і, таким чином, припинити відплив фізичного та інтелектуального українського потенціалу за межі країни, створити умови для духовного та культурного розвою нації, а не залазити в сумнівні трясовини різних інтернаціоналів та міждержавних об’єднань. «Дума про Мамая» — це, безперечно, один з найкращих драматичних творів автора.

Ця остання п’єса, як і попередні, увійшла до збірки «Дванадцять п’єс без однієї», що вийшла у 1990 році в Нью-Йорку у видавництві «Слово». Без сумніву, драматургія Іларіона Чолгана — це самобутнє явище в історії українського театру на еміграції. Його творчий шлях є свідченням, яких успіхів може домогтися драматург у тісному контакті з театром. П’єси І. Чолгана оригінальні за змістом і формою, відзначаються нетрадиційним світобаченням, пошуком, експериментаторством, поєднанням національних традицій та європейської театральної стилістики.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.