Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005

Людмила Коваленко
Традиції і новаторство в діаспорній драматургії ІІ половини ХХ ст.
Лекція 5. Драматургія українського зарубіжжя

image18

Людмила Коваленко (Людмила Івченко, 1898 — 1969) — письменниця, перекладач, редактор і громадська діячка, крім повістей і новел писала також п’єси, що зібрані у збірці «В часі і просторі» (1965). П’єса «Домаха» (1948) відображає події розкурку- лення селян. П’єса «Ксантіппа» (1943 р.) із серії «В часі: Жінка» про вічні буденні проблеми, що їх скинув Сократ на плечі своєї жінки. У «Неплатонівському діялозі» (1943) мова про прив’язаність до людей, речей, бажання бути вільним, відчуваючи обов’язок тільки перед своїм народом. П’єса «Ковальчуки» (1942) — про відчуття спорідненості українців з різних частин України і ставлення до них росіян у Києві.

П’єса «Героїня помирає у першім акті» написана у 1948 році і дає, за висновком Л. Залеської-Онишкевич, сильне відчуття духу свого часу — тієї післявоєнної реакції на жахи війни. У час, коли театр абсурду щойно почав розвиватися, Людмила Коваленко передавала у п’єсах сильне прагнення самосповнення, демонструючи відсутність страху вибору в поборюванні почуття абсурдності. Це можна осягнути тільки тоді, коли людина використовує свою свободу, приймає рішення і так оформлює своє майбутнє, свою долю. Залишившись без своєї батьківщини та рідні, змушена проживати в чужій країні, в дещо ірреальному світі переселенських таборів, вона немовби здійснювала особисту місію будувати кращий світ.

У трьох збірках новел, п’яти повістях та шести п’єсах Л. Коваленко пробиваються дві головні теми: вплив глобальних суспільних катаклізмів на людську особистість та роль жінки в житті протягом століть аж до часів повоєнної еміграції до Америки. П’єса «Героїня помирає у першому акті» має ознаки постмодерністського літературного твору. Авторка безпосередньо представляє події на тлі культури даного часу, звертаючи увагу на ті прикмети європейської цивілізації, якими вона була вражена (війни, брак рівноправності жінок тощо). У своєму творі письменниця представила хворобу людини конкретного часу і прагнула дати якусь розв’язку, бодай утопічну. Задля демонстрації окресленої ідеї драматург використовує засіб пародії, гри, які тоді тільки почали з’являтися у європейській драматургії.

Перші два акти п’єси відбуваються у театрі і мають структуру п’єси у п’єсі: половина ремарок на сцені є між акторами у їхніх ролях, а друга половина — поза їхніми ролями. Дія починається тим, що актори готують до постановки п’єсу про диктатора-ко- роля і групу революціонерів, серед яких є дівчина Нова. Значна частина діалогів розкриває проблему знущань і статевих вимог у стосунках колег. У другому акті король і піддані граються, мов діти, бо він хоче довести їх до такого стану, щоб ними (підданими) було легше володіти. Лише у третьому акті немає дволінійної гри. Хоча актори тоді ставлять іншу п’єсу, вони не грають, поводяться зовсім природно на тлі природи. Всі актори мають вибирати свої власні ролі і відповідні костюми. Ці ролі не є тимчасовими і мають залишитися для акторів самовисловом на майбутнє.

У перших двох актах обидві п’єси у п’єсі варіанти ігор і карнавалізації, які представляють пародію на правду і показують суспільство у даній культурі. Актори приймали абсурдну дійсність, щоб «вигідно і спокійно прожити». Вони не осягали ніякого задоволення, бо не мали свідомого рішення чи дії для досягнення свого «щастя», себто свого самовиявлення. Остаточно актори обирають свої ролі, себто самі будують чи оформлюють своє життя і своє майбутнє. У них вже немає розходжень між життям і театром, між реальністю та ілюзією, і немає відчуття абсурдності. Тільки Вартовий, що справді не знає, чого він хоче, — бо не вибрав своєї ролі в житті й не розуміє своєї сумної ситуації, — він єдиний, що відмовляється справді померти на сцені (себто пожертвувати собою заради ідеї).

У цьому творі Л. Залеська-Онишкевич виділяє чотири провідні думки: 1) на політичному рівні — війни починають для того, щоб утримати при владі осіб, що вже є при владі; 2) на рівні довколишнього середовища — близькість із природою заохочує до краси в оточенні і в людях та приводить ближче до пізнання себе; 3) на естетичному рівні — у світі не буде краси (гармонії), поки жінки не будуть протестувати проти того, що з ними поводяться тільки як із сексуальними об’єктами, і поки вони самі не візьмуть відповідальності, щоб себе самовисловити; 4) почуття абсурдності перемагає саме тоді, коли одиниці не готові діяти так, щоб себе самосповнити й допомагати іншим це зробити.

Перші дві теми можна вважати логічними повоєнними висловами, вони часто з’являються у творах Л. Коваленко, але одним з найпримітніших аспектів п’єси «Героїня помирає у першому акті» є сильний феміністичний підхід. Л. Коваленко бачила маргіналізацію жінок серед домінантної чоловічої культури і вважала її однією з найсерйозніших проблем післявоєнної спільноти. Це додавало відчуття загальної абсурдності у післявоєнному світі. І саме це Коваленко критикувала і пародіювала.

Цей твір не має чіткого поділу на людей добрих і поганих, активних і пасивних героїв. Не всі жінки показані як розумні і добрі. Позитивну роль грає Блазень, захоплений природою і красою (тобто справжнім існуванням -— за кодом твору), тому він гідний бути парою Нові, яка його і вибирає.

П’єсу Л. Коваленко можна розглядати винятково за екзистенціальною термінологією. П’єса за обсягом має 30 сторінок, але несе в собі відчуття великої відваги та віри, яку висловлює авторка. Провідні риси твору — сильне феміністичне настановлення, позитивний вислів екзистенціалізму, увага до довкілля (екології). Подібні думки знаходили відображення в інших творах Л. Коваленко (п’єсах «Домаха», «Ксантіппа» — про відповідальність жінки, коли чоловік не турбується своєю домівкою, повісті «Рік 2245»).

Талановитим драматургом виявив себе Юрій Косач (1909 — 1990) — автор новел, романів і драм, які почав писати ще в Україні і які йшли на сценах Львова у 1940-х роках у театрі В. Блавацького. Серед п’єс, написаних вже на еміграції відразу після війни, — «Геральд і Ярославна» (1946, драматична поема), «Байда», «Дійство про Юрія Переможця» (1947), «Скорбна симфонія» (1945), «Зозулина дача» (1946, драматична хроніка за часів німецької окупації України), «Ордер», «Ворог», «Дмитро Бортнянський», «Кірка з Льоллео», «Кортез і безталанна», «За синім океаном» (1964). Історичні постаті та історичні події від давнини до наших днів ставали тлом для його драм, позначених жанровою і тематичною різноманітністю тем. Елегантність мови з архаїчним колоритом, гостра іронія, картини з історичною критикою і складним психологічним оглядом —- типові прикмети його 14 п’єс. Автор признавався, що часто звертався до минулого України, щоб знайти певне позаприродне джерело минулого України.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.