Література та літературознавство української діаспори - Людмила Скорина 2005


Традиції і новаторство в діаспорній драматургії ІІ половини ХХ ст.
Лекція 5. Драматургія українського зарубіжжя

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Як і письменники другої хвилі еміграції, які осіли у Західній Європі, емігранти третьої хвилі мріяли про повернення в Україну. Тому у їхній творчості знайшли відбиття історичні події та історична відповідальність людей, усвідомлення своєї місії передавати правду, не дати приспати українську душу, бажання бачити рідну країну незалежною.

Після закінчення Другої світової війни більшість українських емігрантів у Західній Європі жили у таборах переселенців; це були немов мікроміста, які давали письменникам змогу мати свій певний гурт, культурне середовище, українські видання, читачів, театр і заохочувало творчість. Деякі з тих письменників, що були відомі переважно в інших жанрах літератури, писали також п’єси: Юрій Косач, Людмила Коваленко, Олесь Бабій, Іларіон Чолган, Іван Багряний, Василь Чапленко, Улас Самчук, Юрій Тис, Анатоль Галан, Іван Керницький, Микола Понеділок, Анатоль Юриняк та інші. Ці три-чотири роки, прожиті у таборах, були дуже плідними для багатьох письменників — чи то вже відомих, чи початківців, поки вони розбрелися по різних континентах вільного Заходу. До Америки чи Канади виїхали Юрій Косач, Улас Самчук, Людмила Коваленко, Микола Ковшун, Микола Понеділок, Василь Софронів-Левицький, Іван Керницький, Іларіон Чолган, Мирослава Ласовська, Марія Струтинська, Іван Українець, Ростислав Кедр, Анатоль Галан, Ярослав Климовський, Зенон Тарнавський, Богдан Нижанківський, Анатоль Юриняк, Микола Корсун, Семен Ледянський, Григор Лужницький, Олег Лисяк, Павло Савчук, Леонід Полтава, В.Зінько; тільки Іван Багряний та Ігор Костецький залишилися у Німеччині. Марія Цуканова переїхала до Аргентини, Віра Вовк — до Бразилії.

Основні тематичні групи:

1.  Багато п’єс цього періоду давали відчути жахіття світової війни, яка щойно минула, її наслідки для України та її народу. У цих творах переважали психологічні й історичні елементи, що висвітлювалися часто в реалістичній формі, з наголошенням наслідків, що їх мали ці події для європейців, зокрема для українців, які опинилися між двома тоталітарними силами.

2.  У багатьох драматичних творах цього періоду зображено давніші, передісторичні та історичні події, а також визначні постаті, зокрема: «Геральд і Ярославна» (1946, драматична поема), «Байда», «Дійство про Юрія Переможця» (1947) Юрія Косача; «В заграві забутих ранків» (1973, про передхристиянські звичаї) Р. Володимира; «Земля під Хмелем» (історична п’єса на 4 дії, 8 картин з часів Хмельниччини) Сергія Кокота-Ледянського; «Анна Ярославна» (1969, лібрето до опери, яку поставили у Філадельфії) Леоніда Полтави;

«Гетьман Мазепа» (1959) Григора Меріяма-Лужницького; «Яворівський решетник» (події 1918, галицькі намагання звільнитися від польської влади, друк. 1957) Івана Керницького; «Жовтоблакитним шляхом» (про українське життя на Далекому Сході, події 1919 р.; Париж, 1955) І. Якимова-Магата; «Мазепа» (про молодого Івана Мазепу) Мирослави Ласовської-Крук; «Епілог прийде» М. Ковшуна; «Місто Шевченко» (про життя українців у Казахстані) Катерини Штуль.

3.  Нещодавні історичні події відтворено у п’єсі «Провулок св. Духа» (1946) Іларіона Чолгана, творах Івана Багряного, зокрема «Генерал» (комедія, 1948), Василя Чапленка (1900 — 1990), таких як «Гетьманська спадщина» (1947, сатира на українську аристократію за часів царату); «Третя сила» (1950) — про український повстанський рух проти нацистів і комуністів). Інші його п’єси — «Пасербиця, або Дуля в кишені», «Євшан-зілля», «Архімеда вбито» (1969) та музична комедія «Одруження Пиворіза» (1970)».

4.  Розкуркулення селян і голод 1920-х років є тлом подій у п’єсі «Домаха» Людмили Коваленко. На тему голодомору написав п’єсу «Ворон кряче» Микола Ковшун. Його «Первомайська інтермедія» (1954) також про радянський період. Про ці часи писав Сергій Кокот-Ледянський (1908): «Тисяча дев’ятсот тридцять третій рік», драма на 5 картин (1943), пізніше перейменована на «Великий Злам». Інші його п’єси — «Директива з Центру», комедія на 4 дії (1944) «Під косою» (1948) і «Брат Твій Каїн» (1951). Єдиний драматичний твір Уласа Самчука — «Шумлять жорна» також охоплює події радянського періоду. Воєнні і близькі за часом події представлені у творах Миколи Понеділка (1922 — 1976); у п’єсі «Знедолені» (вплив радянської системи на родинне життя), «А ми тую червону калину», «Лейтенант Флаєв»; Леоніда Полтави (1921 — 1990): «Пам’ятник героєві» (1963), «Актори» (1962), «Недосяжні» (1968); Василя Софронова-Левицького — «Рапсодія недокінчена», драма на 3 дії з часів 1933 — 1941 рр.; Мирослави Ласовської-Крук (1919); «Віщування старого дуба» (1956) і «Льодолом» (1960), «Я повернусь», «Не продам!»; також «Володар — страх» (1965) Анатоля Галана (1901); «Найкращі хлопці з Дивізії» Олега Лисяка. Часи польсько-німецької окупації Львова стали тлом драми Іларіона Чолгана «Провулок Св. Духа» (1946). Катерина Штуль написала п’єсу про німецьку окупацію «Поворот» (1972 р., про Олену Телігу у 1941 —- 1942 рр ). Десять п’єс

В. Володимира (Романа Кухара), зібрані у виданні «Сучасний вертеп», також відгукуються на події пізнішої радянської доби.

5.  Змагання за незалежність у рядах УПА було тлом п’єс кількох письменників: «Ліс Шумить» Володимира Куліша (1963); шість п’єс Павла Савчука: «УПА в Карпатах» (1947), «Чотирьох з мільйонів» (1951), «Облога замку» (1951), «Ідея й любов» (1953), «Сон матері» (1953) і «У листопадову ніч» (1962); «Жовтосил» Левка Ромена (1965), «Поет і чорт» (1963), «Я повернусь» (1957) Мирослави Ласовської-Крук.

6.  Переживання скитальців у перших повоєнних роках відобразив Іван Керницький (1913 — 1984) у творах «На ріках Вавилонських» (інтермедія, 1948) і «Тайна Доктора Горошка» (1953). Ці картини були ще дуже близькими глядачам, п’єсу поставили театр Й. Гірняка в Нью-Йорку та Український Театр у Мельбурні, Австралія. На цю тему писали: Микола Понеділок (1922 — 1976) «А ми тую червону калину» (вид. 1957, про намагання репатріювати емігрантів до УРСР) та Роман Володимир в «Еміграційному будні» (1973). Інші його п’єси також висвітлюють життя емігрантів, — зокрема «Сучасний Вертеп» (1973). Тогочасні і недавні події відображено у п’єсах Леоніда Полтави (1921 — 1990) «Чого шумлять дуби» і «Чужі вітри» (1955), «Актори» (1962), «Недосяжні» (1968), «Заметіль» (1967), «Пам’ятник героєві». Марія Цуканова (з Аргентини), крім новел, є також автором п’єси «Завтра знову зійде сонце» (1968), про намагання агентів НКВД в Аргентині викрасти документи винаходу. Любов Коленська, авторка кількох збірок новел, написала драму «Потойбіч Рубікону» (1989) про життя на еміграції. Окрім драм, п’єс і ревю письменники-емігранти писали і твори легкого жанру, які так були потрібні скитальцям — людям без певності майбутнього. Серед таких комедій «Пасербиця» і «Євшан Зілля» В. Чапленка, «Приїхали до Америки» Людмили Коваленко, «Фрі Кавнтрі» Григора Лужни- цького, «Чай у пана президента» (недрукований твір) Зенона Тарнавського і Богдана Нижанківського. Василь Онуфрієнко з Австралії — автор п’єси «Заморські гості» (1965) та кількох скетчів. Ярослав Масляк (нар. 1909, псевдонім Грицько Волокита) після війни переїхав до Австралії; він організатор аматорських театрів в Австралії, автор комедій і одноактівок: «Моя дочка Шкаралупа» (1952), «Панчішкова справа» та інші (збірка «Дар любови», 1983).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.