Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 6. Історична проза
Усна народна творчість

Народна проза, увібравши риси світогляду українців, дає можливість сягнути глибин далекого минулого наших предків, зрозуміти їхній спосіб мислення та світовідчуття. Основні жанри історичної прози: легенда, переказ, народні оповідання, бувальщина.

Легенди

Легенда — народне оповідання про події, які сприймаємо як достовірні, вірогідні.

Міфологічні легенди — це фантастичні оповіді про чудодійні перетворення людей на звірів, птахів, у квіти й рослини, а також про русалок, водяників, вовкулаків, перелесників тощо. У всіх слов’янських народі побутує легенда «Про вужа-перевертика», який полонив біля води дівчину, став її чоловіком і оселився в домі. Затуживши за своїм родом, він вертається назад і залишається назавжди. По дружину він посилає свого товариша, та вона не хоче покинути рід і йти за чоловіком, а тому перетворюється на зозулю. (Інший варіант — хтось із родичів дружини вбиває чоловіка-вужа, дружина обертається глухою кропивою).

Апокрифічні легенди — це усні оповідання на біблійні чи євангельські теми, про святих.

Історичні легенди — це оповідання про незвичайні, фантастичні епізоди, пов’язані з історичними подіями минулого. Це легенди про походження міст, гір, річок, долин, про конкретні історичні постаті.

Легенда «Про Михайлика і Золоті ворота» розповідає про те, як під київськими стінами зупинився Батий з військом. Щоб проявити зневажливе ставлення до хана, відважний воїн, Михайлик, випустив стрілу, яка впала в ханову тарілку. Батий сказав киянам, що відступить від міста, якщо вони видадуть йому за це Михайлика. Мешканці міста порадилися й вирішили видати. Михайлик, почувши це, виламав Золоті ворота, що закривали чужинцям дорогу в місто, настромив їх на спис, і, проїхавши непоміченим через ворожий табір на коні, подався до Царгорода.

Так у Царгороді з’явилися Золоті ворота, а Київ був відданий на поталу ворогові.

Життя Запорізької Січі, її закони й табу, легендарні перемоги козаків, звитяжні подвиги окремих лицарів сприяли виникненню й поширенню незчисленної кількості легенд. Уся історія від зародження козацтва до зруйнування Січі супроводжується легендарними оповідями. Народ по- своєму пробував пояснити походження козаків: чи то з маленьких дітей, що заблудили або повтікали з дому, чи з воїнів, яких один магнат посилав на допомогу іншому, а вони вирішили не йти на службу й поселилися в степу, чи з дванадцятьох братів, які жили в лісі. У багатьох оповіданнях козаків змальовано як окремий народ, що звався чорногорами. Січовики — це богатирі, наділені велетенською силою та надприродними якостями й уміннями: «запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, з води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман напускати, вміли й у річки переливатися. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно в світі робиться...». Велика частина козацьких легенд присвячена конкретним історичним постатям (кошовий Сірко, Семен Палій, Морозенко, Богдан Хмельницький, Ґалаґан...)

Надприродною силою наділялися ватажки селянських повстань різного часу І. Ґонта, М. Залізняк, У. Кармелюк, О. Довбуш, Л. Кобилиця, Н. Махно.

До нас дійшли легенди, де героями виступають не воїни чи народні ватажки, а відомі письменники, архітектори церков, малярі.

У фонді цього жанру наявна значна кількість мандрівних сюжетів та мотивів національного епосу інших народів. Таким, на думку вчених, є сюжет легенди «Про Марка Проклятого» — чоловіка покараного за тяжкі земні гріхи так, що його не приймає ні земля, ні небо, і він мусить вічно спокутувати свою вину.

Відомі також оповіді про Г. Сковороду, Т. Шевченка, Д. Яворницького, які в уяві народу володіють не лише мудрістю, а й магічною силою.

Перекази

Перекази — усні оповідання про життєві події, пов’язані з конкретними історичними фактами, які передаються не очевидцями, а тими, хто про і цю подію почув (звідси й назва — переказ). Порівняно з легендами перекази відзначаються більшою вірогідністю та є виявом історичної пам’яті народу. У них немає надприродного елементу, минуле відображене правдоподібно, у межах життєвої достовірності. Багато зразків переказів записано в Руському літописі та інших писемних пам’ятках давньої української літератури.

Жанр історичного переказу активно розвивається й у наші дні. Усі події, пов’язані з долею народу чи його окремих представників, фіксуються в народній пам’яті, проходять певну обробку й зберігаються в усному побутуванні для наступних поколінь. До цього жанру долучаються розповіді про недавні історичні події: колективізацію, голодомор, життя репресованих у тюрьмах і таборах, війну в Афганістані і т. ін.

Народні оповідання

Народні оповідання — образні оповіді про найрізноманітніші події та вигадки з реального життя, що ведуться від імені учасника чи очевидця.

У сучасній народній творчості побутують усні оповідання про видатних людей — державних діячів, письменників, акторів.

Бувальщини

Бувальщина — усне оповідання про сучасні події, які не виходять хронологічно за межі того, що міг бачити або чути від безпосередньої учасника оповідач. Цей жанр містять розповідь про надзвичайні, дивовижні явища, надприродні істоти тощо. Іншими словами, від народних оповідань вони відрізняються лише фантастичними компонентами.

Бувальщини популярніші сер народу, ніж звичайні оповідання. Елемент невідомості, таємничості робить їх надзвичайно драматичними.

У них розповідається про дивовижні події (як у міфологічних легендах), але в сучасному контексті. Якщо оповідач не учасник подій, то обов’язково вказує на джерело інформації, що надає оповіді більшої достовірності.

До найпоширеніших сюжетів бувальщини відносять оповіді про паранормальні явища, про представників чорної і білої магії (ворожок, знахарів, чарівників), оповіді про віщі сновидіння, спілкування з померлими родичами, про домовиків, про космічних прибульців, нло і т. ін.

У жодному разі, зауважують Лановики, їх не можна вважати вигадкою без життєвої підстави: неспроможність людей пояснити деякі факти чи обставини дійсності не може компенсуватися запереченням цих явищ.