Історія української літературної критики - Роман Гром’як 1999

5.1. Конкретно-історичне підгрунтя і вияви естетичної свідомості
Розділ 5. Стан і функціонування української літературної критики в 40-х - 50-х роках XIX століття (Шевченківський період)

5.1. Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості. 5.2. Українські альманахи і періодика 40-х років. 5.3. Літературно- критична діяльність М. Максимовича київського періоду. 5.4. Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаров як критик. 5.5. Творчість Т Шевченка як ферментуючий фактор критичної думки і переосмислення критеріїв оцінки художніх явищ. 5.6. Елементи літературно-критичних суджень у творчості членів «Руської трійці» після навчання в семінарії. 5.7. Початок літературно-критичної діяльності П Куліша

5.1. Конкретно-історичне підгрунтя і вияви естетичної свідомості

Виокремлений з історичного плину період 1840-кінця 50-х років, хоч за соціяльно-політичним змістом і рухом естетичної свідомості строкатий, але з погляду історії літературної критики виділяється такими прикметами: а) початком і завершенням творчої діяльності Т. Шевченка; б) однотипними умовами функціонування критики (не було жодного періодичного журналу, крім окремих москвофільських спроб на Заході; українські літератори змушені були обходитися нечисленними альманахами); в) домінуванням романтизму в естетичній свідомості тієї пори.

За те двадцятиріччя в країнах Західної Європи відбулася буржуазна революція, яка захопила й західноукраїнські землі. Утверджувався конституційний парламентаризм. Скасовано панщину. Російська імперія відреагувала розгромом петрашевців, Кирило-Мефодіївського братства, посиленням політичної реакції.

В Європі на зміну спекулятивній філософії приходив позитивізм. Успіхи промисловості і природничих наук живили ці перші проблиски сцієнтизму. Це знаходило відлуння в художній творчості: миналося захоплення романтизмом, складалася система реалізму. Зміна ціннісних і світоглядних орієнтацій відбувалася навіть протягом короткого життя однієї людини. Відома світоглядна еволюція В. Бєлінського як провідного російського критика тієї пори. Переломним був уже початок сорокових років. Він ознаменований нововведенням у царській цензурі, особливо щодо часописів, журнальної критики. Заборонялося в неперіодичних виданнях «излагать последовательно и в непрерывном порядке сведения о современных текущих явлениях»¹. Надто діткливою для цього виду творчої діяльності була й така «пропозиція» міністра народної освіти Московському цензурному комітетові 1841 року: «Критика как последовательное и периодическое суждение о произведениях, выходящих по какой-либо отрасли наук, литературы и пр., а тем более полемика, не должны быть допускаемы в сборнике, но не воспрещается издателю помещать в нем общие и критические розыскания о разных предметах наук и пр., также отдельные рассуждения о том, что следовало по ним в такую-то эпоху, или какой-то период времени... Все статьи, известные под названием библиографии и критики, исключаются из сборников»². А неспокійного 1848 р. сам «государь император изволил обратить внимание на появление в некоторых периодических изданиях статей, в которых авторы переходят от суждений о литературе к намекам политическим, или в которых вымышленные рассказы имеют направление предосудительное...»³. Так цензура регламентувала і зміст, і напрямок, і навіть форму подачі критичних матеріалів. У світлі її приписів стають зрозумілими особливості українських альманахів, у яких часто критики взагалі не було (подалі тримались укладачі від клопоту), або культивувалися огляди чи критичні «розыскания». з за таких умов українська література все-таки розвивалася, ставлячи перед критикою нові і нові проблеми, являючи різножанрові художні твори, які вимагали поцінування. Сучасні дослідники її історії відповідного періоду прийшли до висновку, що «в українській літературі і літературно-естетичній думці до другої половини XIX ст. спостерігається співіснування і навіть своєрідний симбіоз і синкретизм рис бароко, бурлеску, класицизму, сентименталізму, просвітницького реалізму, преромантизму й романтизму, спільною ідеологічною базою яких більшою чи меншою мірою виступає Просвітництво»⁴. Все це мусило в певний спосіб впливати на стан літературної критики.

Примітки

^1. Цит. за. Федченко П. М. Матеріяли з історії української журналістики. Вип. І. — К.: Вид-во Київ ун-ту, 1959. — С. 394.

^2. Там само.

^3. Там само.

^4. Історія української літератури XIX ст. — Кн. 1. — С. 355.