Історія української літературної критики - Роман Гром’як 1999

1.2. Психофізіологічні передумови
Розділ 1. Специфіка літературної критики, її сучасний статус

Всі публікації щодо:
Історія літератури

Літературна критика є самоусвідомленням літератури як суспільного явища в усій його різноманітності: національних літератур, літературних напрямів, стильових течій (шкіл), творчості письменників, окремих творів. Вона виявляється як соціяльна діяльність, бо критики стежать за літературним процесом, читають нові твори, відбирають найкращі з їх погляду для передруку, організовують дискусії, пишуть власні різножанрові праці, публікуючи їх у загальній і спеціальній пресі, ведуть навколо таких творів полеміку тощо. Все це вимагає затрати значної психофізіологічної енергії, духовних і фізичних зусиль. Зрештою, чутливість людини, подразливість її органів чуття, через які вона контактує з довкіллям, розглядають як найзагальнішу основу, передумову здатності судження. Так, А. Луначарський вважав: «Якщо який-небудь примітивний організм відштовхується від об’єкта чи притягається до нього, то, по суті, це є вже зародком критики, позитивним чи негативним судженням, хоча, звичайно, в настільки примітивній формі, що воно повністю випадає зі сфери психології»¹.

У людини як вищої соціобіологічної істоти важливішу роль у становленні й виокремленні її здатності критичного судження у специфічну окрему діяльність відіграють різновиди потреб (пізнавальних, естетичних, практичних) і особливості (типи) мислення — теоретичне, образне, прагматичне. У процесі філогенезу під впливом суспільної практики інформаційно-пізнавальні потреби задовольняються науково-теоретичною діяльністю у формі логічно-понятійного мислення; естетичні потреби — художньо-мистецькою діяльністю на основі образного мислення; практичні потреби — прагматично-конструктивною діяльністю згідно з набутими канонами, зразками, стандартами. У кожному разі задоволення потреб — це доцільна діяльність, що має ідеальний і матеріальний аспекти, регулюється індивідуальними уподобаннями, суспільними ідеалами, нормами — ціннісними орієнтаціями, об’єктивізуючись у певні структурні форми. Отже, літературна критика — це передусім творча діяльність, основною функцією якої є регулятивно-корекційна. Критика природно супроводжує культурне життя людських спільнот, а її функції виявляються у взаємокореляції творення і сприймання художніх творів².

Примітки

^1. А. Луначарский. Критика и критики. — М., 1938. — С. 6.

^2. Р. Гром’як. Естетика і критика. — К.: Мистецтво, 1975. — 225 с.; В. Брюховецький. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. — К.: Наукова думка, 1986.— 171 с.