Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Ольга Кобилянська і Фрідріх Ніцше
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863—1942)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

На початку 90-х років О. Кобилянська захопилася філософією Ф Ніцше, яка імпонувала їй антиміщанським спрямуванням, афористичною за округленістю думок, за що їй довго докоряли «ніцшеанством». Про вплив Ніцше на твори О. Кобилянської писали М. Грушевський («Літературно-науковий вісник» 1898 Кн. 3 — С. 178) і О. Маковей (там само, 1899). Найгостріші виступи, проте, належать С. Єфремову в «ЛНВ» (1900), «Киевской старине» (1902), «Історії української літератури» (1911); тощо. «Герої Кобилянської це «аристократи духа», вони хочуть вживити в собі ідеал надлюдини: для такої надлюдини «не можуть існувати права», тобто ніякі певні обов’язки і повинності до громадянства, вона хоче полювати себе од громади, нехтує нею й кидає їй повний ганьби і презирства виклик»1. Радянські критики ще на початку 20-х років називали Кобилянську «ніцшеанкою» (Коряк): "З аристократичною, ніцшеанською погордою ставиться до трудової «юрби», до її щоденних уболівань та інтересів» (Ол. Дорошкевич). Вихована на традиціях інертного життя і літературного консерватизму, радянська критика дуже непокоїлась ідеологією Кобилянської, її нехіттю до «юрби», «плосколобів» тощо.

У тому, що вона читала і цікавилась най популярнішим годі німецьким філософом, нема нічого дивного, бо ж під виливом автора «Заратустри» були тоді такі відомі європейські письменники як Г. Гауптман, Зудерман, М. Гальбе, М. Метерлінк, Г д’Анунціо, Стріндберг, Г. Ібсен, Брандес, С. Пшибишевський та ціла низка менших письменників.

Леся Українка була здивована нападами галицький критиків на Кобилянську за «Німеччину». Вона вважала, що в тій «Німеччині» був порятунок О. Кобилянської, бо вона дала можливість їй пізнати світову літературу і вивела у широкий світ ідей і штуки. «Коли Ви з німецької школи прийшли на Україну, то прийшли свідомо, знаючи, куди і навіщо отже, тепер нема страху, що Ви покинете її»2

Щоправда, Леся Українка не поділяла захоплення О. Кобилянської Ф Ніцше, та підійшла до цього толерантно і з розумінням.

«Я не поділяю Вашого ніцшеанства, бо сей філософ ніколи не імпонував мені яко філософ, його ідеал Cbermemch’a, тієї blonde Bestien, якось не чарує мене. Його афоризми справді часом блискучі і гарні, але я не кохаюсь в афоризмах. Таке антиніцшеанство не повинно становить між нами стіни»3.

Складніші стосунки О Кобилянськоі були з українською критикою, яка докоряла їй Німеччиною, ніцшеанством та декадентизмом хоч далеко не завжди справедливо. Ті, що виступали проти авторки «Царівни» за її «ніцшеанство», і ті які заперечували найменший слід ідей цього філософа у творах буковинської письменниці, не заглиблювались детальніше в усі нюанси проблеми Звідси нерозуміння межі між захопленням наукою Ф Ніцше. що проявилось у творах письменниці, і «ніцшеанством» Кобилянської, художніми пошуками сильних характерів — «як засобу перетворення життя і розбудження свідомости українського народу» («Українська хата», 1913).

Кобилянська не перейнялася ідеями Ніцше, але читаючи його, набиралася віри в те, що сила волі і витривалість її та її героїнь допомагають поборювати життєві труднощі. Читачі творів О. Кобилянської легко можуть самі переконатися в тому, що героїні нашої письменниці це не типи надлюдини Ніцше. Більше того людиноненависницька концепція Ніцше була неприйнятною для Кобилянської. Така людина, чи радше «надлюдина», або ще краще «бестія», могла бути ідеалом нацистів, але не Кобилянської. Не сприйняла вона і зневажливого ставлення модного філософа до жінки, що й висміяла у своїй ранній гуморесці «Він і вона» (1895).

Відповідаючи згодом на закиди критики про те, що ніби вона перенесла ідеї німецького філософа на український грунт, Кобилянська писала «Проти того я рішуче протестую. Щодо Ніцше, то правда, він мене займав своєю глибиною й деякими думками на будуче, але щоб я вже так дуже віддавалася впливу цього модною філософа, то ні. Попросту з причини, що не могла його дістати, і деякі місця були мені «затуманні». Ібсена брала я за поверховно в той час, коли він був цілком новий отже, пишучи всі свої дотеперішні твори, я писала їх без впливу Ібсена або Ніцше, хіба що в «Царівну» вкладала деякі його гарні, великі й далекосяжні цитати. Читала би-м його і тепер, але лише по-українськи, а що в нас нема жадних перекладів чогось справді великого — так не читаю» [5. 240-241]. Зрештою, як справедливо зазначала Леся Українка, «…парадоксальний дух того філософа розвив у молодої буковинської писательки далеко більшу відвагу думки і фантазії, ніж ми звикли стрівати у більшості австро-руських письмовців»4

Прозорливість справедливої оцінки Лесі Українки підтвердилася через кілька років. В обороні О. Кобилянської виступили літератори, що гуртувалися навколо місячника «Українська хата» М Сріблянський (М. Шаповал), М. Євшан (М.Федюшко) провели порівняльну студію ранньої творчості письменниці («Царівна» (1895), вид Оренштайна, с 191, 192, 203, 276, 290, зб. «Покора» (1899), с. 13, 36, 37, 38, 39, 40, 52, 57, зб. «До світла» (друк 1905) і відзначили, що Кобилянська «від 1902-го року не наводить уже питань із творів Ніцше, як це робила давніше, тільки раз в гуморесці «Балаканка про руську жінку» з 1902 року).

Причиною такої зміни могла бути гострокритична стаття Ю. Кміта, в якій знаходимо таку характеристику німецького філософа Ніцше і всі модерністи — це божевільні оргії безглядного, крайнього індивідуалізму, це наруга над нормальним людським духом і його чинниками, над здоровим людським розумом; це знехтування психологічних правил думання. Тут повна анархія в науці, філософи, етиці, релігії, тут погорда для угнетенних, пригноблених, неосвідомлених мас: тут іронічно-саркастична насмішка над демократично-поступовими стремліннями і прямованнями. Тут повна воля непогамованих інстинктів і дикої, іноді варварської забаганки одиниці»4. Надрукована в «ЛНВ» (1901) журналі, в якому співпрацювала авторка «Землі», стаття могла змінити її погляди на Ніцше.

Критики «Української хати» А. Товкачевсьхий, М. Сріблянський назвали Кобилянську «новим сонцем нашої літератури», «неземським чарівним світлом» («Українська хата», 1912), у повісті «Через кладку» М. Сріблянський бачив «істинно культурну творчість, що йде по щаблях за синтезою вищого типу людини» («Українська хата», 1913). М. Мочульський, пишучи про повість «Через кладку», зазначав, що «душа в Кобилянської делікатна, напоєна ідеями Ніцше, мрійна, мов глибінь блакиту, засіяного мерехтячими зорями, і тому надзвичайно чула та вразлива на всяку грубість, брутальність га плосколобість у нашій суспільності» («ЛНВ», 1913, вересень).

1 Єфремов С. Історія українського письменства — К , 1995 — С. 554-555

2 Українка Леся. Лист до О. Кобилянської від 20 травня 1899 р // Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т — К., 1978 — Т.11 — С. 111

3 Там само

4 Українка Леся. Писателі-русини на Буковині // Українка Леся. Зібр. творів У 12 т —К, 1977 —Т. 8 — С. 278