Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Засади творчості. Особливості й художній світ лірики
Богдан Лепкий
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан

Хоча діаспорний дослідник В. Лев неслушно відмовив Лепкому навіть у близькості до «молодомузців» (визнавши все ж його модернізмі але письменник таки належав до групи літераторів модерністів «Молода муза» — так би мовити, «явочним порядком». Бо жив постійно у Кракові, до Львова наїжджаючи. Згуртування «Молода муза» поділило ідеї західноєвропейських символістів, модерністської «Молодої Польщі» із заклики Миколи Вороного покинути «заспівані тенденції та вимушені моралі».

За Лепким, творчість — це мистецтво «об’явлення свою власного «я». А завданням літератури він розумів відтворення краси, «до котрої рветься дух людський» Майстер тонко її відчував і відтворив у передачі любовного переживання, у річному циклі життя природи, чарівності гір тощо. Найвищу красу і справедливість Лепкий — поет споглядальний і рефлектуючий! — убачав у здійсненні патріотичної мрії про відродження гетьманської столиці Батурина, про визволення українців. До цього, мовляв, кличе підземний дзвін і кості предків («Голос надії»).

Модерна орієнтація на «облака нового містичного неба» (Остап Луцький), забуті Добро і Красу не виключила в художній практиці Б. Лепкою звертання до громадських мотивів, теми народного життя. Недаремне критик Лев Турбацький назвав його поезію (що є, безумовно і попри всі різночитання дослідників, раннім виявом модернізму в українській літературі) не мистецтвом для мистецтва, а мистецтвом для життя. Справжніми висотами духа для Лепкого була самовіддана творчість, опоетизована, наприклад, у посвяті Стефаникові, постійне життєве змагання. Воно піднесене у віршах, присвячених Г. Мазепі («Мазепа», «Полтава», «Ой гіркі тоті бенкети»), його продовжувачу Орлику, у Шевченкіані, Шашкевичіані.

Вирісши на фольклорно-літературній традиції, Лепкий не протиставився їй, а радше синтезував із модерними здобутками як митець новочасний, європейського типу. Цей його «європеїзм» був прикметним результатом дії ряду чинників генетичних (родовід, навчання і пробування в культурних центрах Європи), контактних (приязні стосунки з краківськими літераторами С. Виспянським, К. Тетмаєром, В. Орканом, знайомство з лідером «Молодої Польщі» С. Пшибишевським, Т Міцінським, із українськими європейцями І. Франком, М. Коцюбинським, В Стефаником, П. Карманським), а також типологічних.

«Приклонник культурних вартостей» (Михайло Грушевський) і гречний європеєць, талант від Бога і митець, особливо чутливий до краси, щирий і сердечно теплий поет-улюбленець читачів, Лепкий увійшов в українську літературу в час її модернізаційного оновлення і ввів її у загальноєвропейський контекст, нагадавши про «де-які напрямки європейської літератури» (Михайло Рудницький). Це насамперед символізм, в українському ранньому модернізмі природно поєднуваний із іншими типами дискурсивних практик (імпресіонізм, неоромантизм). Висловив поетове «я» «в його найповнішому значенню» (Остап Грицай).

Тонка гармонійна натура, поет настрою, проте не асоціальний лірик, а, навпаки, українська громадська людина-патріот, протестан проти гноблення індивідуума і нації, в міжвоєнні роки послідовний антикомуніст, Лепкий щасливо зумів поєднати народну й інтелігентську мораль із європейським естетизмом. Під останнім поняттям розуміємо феномен, який австралійська «Мала літературна енциклопедія» екс-«хатянина» Павла Богацького означила так: «найніжніше відтінювання, найдосконаліший вияв змислового зворушення, настрою, що межує з хоробливою чутливістю»1.

Вважав поезію результатом виняткових хвилин «вищого духового настрою» (ідеалістичний підхід). Розумів причину драматичного становища молодих поетів-модерністів: галицьке старше покоління від їх поезії вимагало громадського служіння і вірності реалістичному напрямку, тим часом як Лепкий у рецензії на збірку «В такі хвилі» О. Луцького дискусійно писав у 1906 р., що поезія реалістичною не була і не буде, як «горючий вогонь не може бути зимним». Бачив її різнотонною, але завжди романтичною, такою, що відчиняє «нові віконця» в хаті життя, висвітлює нові проблеми, свіжі психічні явища, незалежно від того, як вони можуть бути сприйняті загалом. Ці естетичні засади — галицький еквівалент модернізаційних виступів Вороного.

Лепкий, враховуючи неминучість зв’язків естетичних гасел і вимог життя, вмів знаходити поезію в усьому — природі, людині, в снах, дощі й імлі. Він, проте, не був речником «химерних ритмів і рим», де їх «найменше єсть», хоч і володів ними. Так, згідно з листовним відгуком до В. Гнатюка, Лепкий критично поставився до авангардизму (зокрема, українського футуризму з його революційними претензіями). Авторитетний серед літературної молоді, він уплинув світоглядом і творчою манерою на інших поетів — наприклад, О. Луцького, навчив «молодомузців», як писав П. Карманський, дивитися на культурний Захід — хоча б до Кракова.

Б. Лепкий, репрезентуючи свій віршовий набуток у двотомних «Писаннях» (Київ—Лейпціг, 1922), зосередив його навколо хронології збірок, яких видав до того дев’ять, а потім ще одну, навколо (згідно з франківською традицією) художніх розділів і циклів. Тобто він дбав про єдність артистичного враження, естетичний результат компонування. Завдяки цьому систематизовані автором художні «блоки» текстів сприяють формуванню стереоскопічного погляду і ґрунтовнішого осмислення об’єктів його ліричної і ліро-епічної поезії.

В її осерді — мотиви ідеального, меланхолійні та інші акорди природи, інтимні переживання, перепущені через душу України, краса Гуцульщини й хорватської Адріатики, будні й релігійні свята селянина, перипетії війни і боротьби за волю, взагалі національно патріотичний і державницький пафос, історичні (зокрема, пов’язані з князівськими і козацькими часами) та наскрізні філософські мотиви, тема мистецтва і його діячів. Висока питома вага біографічного й автобіографічного компоненту лірики Лепкого. В ній домінують туга і спогад, розкривається, і це особливо хвилює, жива душа автора («Молоді літа») — «старої дитини» з загостреним переживанням минущості часу, кінця калинової казки юності.

1 Мала літературна енциклопедія // Склав П. Богацький Сідней, 2002 С. 74







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.