Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Мотиви культури, постаті її творців
Богдан Лепкий
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан

Поет гетеанського типу, Лепкий вірив у несмертельність людина через красу творчості, яку вона спроможна залишити по собі. Як слушно висловився поет і критик Святослав Гординський, «погоня за незнаною красою та віра в неї одна з цікавих і найбільш одухотворених рис його (Лепкого) поезії»1. Митець розпочав осмислення надбань людського творчого духу з гімну поезії, взагалі пісенності вкраїнців. Особливого значення в Лепкого — образ пісні, про то свідчить їй присвячений розділ у двотомних «Писаннях». А вірш-адресація «До народної пісні» визначає її не як звичайний складник національної культури, а як емблему батьківщини на чужині, обери козацької слави, Ангела-Хоронителя душі людини.

Окрема сторінка лірики Лепкого, так дисонансна щодо відтворених ним жахіть війни, — віршові спогади про багату обрядовість і звичаї українського народу, що жили в родинному домі Лепких, пам’ятну назавжди атмосферу селянського колядування в рідній хаті. Розчулююче поет відтворив це традиційне вражаюче дійство в настроєвому етнографічному малюнку віршового образка «Різдвяний вечір».

Накритий стіл, у кутку — дідух. Приходять із колядою ґазди-сусіди, визолять скрипливими, як «хлопські груди», голосами давню прегарну коляду «Бог Предвічний...», мечуть на стелю кутю. Силою мистецтва Лепкий зробив картину незабутньою й для читачів. Такого типу писання були не звичайним собі «скоботанням піднебіння патріотів традиційною кутею і великодніми калачами», як жартівливо писав в «Українській богемі» П. Карманський, а виявом глибокого відчуття обрядової поезії, духовності українців.

До цього ж особливого ряду релігійне патріотичних творів належить прекрасна поезія «В Різдвяну ніч 1915 р.». Він заснований на незатертих враженнях від чутих колядок і старовинних історичних пісень. Сприйняття одної з них, імовірно, з княжих часів, про «похід по славу, аж на схід» переросло в ідею оновлення життя.

Біографічний вірш «Суд над поетом» у дусі Шевченка пророче провістив, «підніметься домовина» — Україна і «похоронений живцем Народ прокинеться». Художньо коментуючи діяльність національного пророка, Лепкий удається до шевченківської («Кавказ») оцінки від гончих і псарів імперії: «Він, ніби гетьман України, Гетьманщину давно з руїни Добути хоче… Дрижи, Москво, Мазепин дух Воскрес, встає...».

Незважаючи на репресивні дії царату проти українства і його значних представників, поширені в той час і на окуповану царським військом західну Україну, автор розділу «В Тарасові роковини» не має сумніву: невдовзі скінчиться дія вітчизни і нації «врем’я вельми люте». Взагалі ж, слід додати, Лепкий перебував під емоційним впливом прикладу козацької нескореності Тараса —борця і засланця. Тож опрацювання образу Шевченка, зокрема, на основі пирихованого цитування його творів, стало внеском митця у поезію.

Окрім письменників минулого у лірику Лепкого ввійшли його сучасники. Мовимо про поціновуючі діяльність українського Мойсея вірші «Іван Франко» «Пам’яті І. Франка», послання «Ользі Кобилянській», поезію «Ти, хлопе, землю край...». Остання прегарна адресація віршем до побратима не втратила й сьогодні мистецької ефектності образно-тропеїчного ладу: на виплеканій, политій потом мук ниві Стефаникової творчості вродить, певен автор, щедрий політок-урожай, перетворивши простори від заходу на схід на єдиний материк письменникового духа й мислі.

Тож частина «репрезентативного мистецтва Європи» (В. Штаммлep), поезія Богдана Лепкого, зокрема писана в чужині ностальгійна, зіставна за типом світовідчування і значенням із творчістю француза Гюго і німця Гейне, італійця Леопарді й олександрійського грека Кавафіса. Рідне мистецтво слова на ширші обшири виводила рецепція, тобто сприйняття, та творча трансформація Лепким інонаціональних мотивів і образів, як літературних, так і фольклорних. Цій благородній меті слугували також художні переклади і переспіви, дослідження митця, котрий збагатив рідне письменство як громадською риторикою, так і «олітературеною» власною настроєвістю.

1 Гординський С. В погоні за гіршою красою // Краківські вісті — 1941 — Ч. 5 — С. 9