Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006
Художня проза Богдана Лепкого
Богдан Лепкий
ІІІ. Мовою поетичних образів
Всі публікації щодо:
Лепкий Богдан
Паралельно з поезією письменник творив соціальну й психологічну малу прозу, повісті з історичного минулого та сучасності нариси й поезії в прозі. Брався за перо, за власним визнанням удругому томі «Писань», тоді, коли якась життєва подія вражала його. Переносив горе і кривду на папір «власним і несилуваним способом» так., як чув і розумів. А найбільше його вражала кривда, яку чинить людина людині, а народ народові. Тільки цю кривду Лепкий не міг зрозуміти і пробачити. Взагалі вважав: художня література — це «образ життя, очищеного з усього зайвого і припадкового та перепущеного крізь призму душі письменника»1 (якщо поняття «життя» потрактувати належно по філософськи широко, то автор цих слів не буде сприйматися таким уже позитивістом і традиціоналістом).
Епік визнавав, і цим нагадував молодого Франка, значно більшу важливість маєстату життя з його радощами і смутком за всі «чорнильні приписи» естетики. Прозаїк не переслідував мету вдоволення власних або групових «літературних амбіцій», але служив високій меті плекання гуманних почувань і етичних надбань культури задля вирівнювання проваль і ровів, утворених між людьми і народами. Як епік Лепкий еволюціонував, за його визначенням, од «образків ю студій, до більших і більш викінчених малюнків» 2, нової — модерністської — концепції людини монтажності композиції і ліризації епічних жанрів.
Цю еволюцію він пов’язав у поясненнях до тому II «Писань» із читанням німецьких філософів, розмовами зі Стефаником і Орканом. Лепкий так окреслив її напрям, від образків-фотографій (часом просвітницько-дидактичного характеру) селянського життя до філософських, «містично забарвлених писань на кшталт «Першої зірки», «Жертви», «Гостини», «Старого двору», у яких людське існування виноситься з під «скляного дзвону» суспільних обставин то пo-селянськи трактованої християнської ідеї «Божої волі» і співвідноситься з новітніми уявленнями про універсум. Особистість у цих творах зазнає таких духових терзань які, за висловом центрального персонажа «Гостини», навіть філософам «не снились»3.
Друкував прозові, як і поетичні писання, практично в усіх періодичних західноукраїнських виданнях. Перші вийшли у «Ділі» за 1895 р (оповідання «Шумка», «Дивак», цикл поезій у прозі «На палеті» й ін.), а далі в «Руслані» «Буковині», ЛНВ тощо. Видав твори збірками в 90-ті — 10-ті роки: «З села» (1898), «З життя» (1899), «Оповідання» і «Щаслива година» (1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» і «Кара» (1905), «Кидаю слова» (1911) й ін. Стимулював його писати прозу приклад Стефаника й Оркана. Поезія і проза Лепкого споріднені мотивами й елегійно-задумливим світосприйманням. Франко відзначив також м'якість колориту й ніжність почуття новел Лепкого.
Багатогранна і різноманітна епічна спадщина Лепкого має дві тематичні групи, два великі кола художньої уяви. Перше — історична минувшина, до якої звернувся вже після війни, в основному переключившися з лірики на епіку. Друге ж — авторська сучасність. Минуле письменник вистудіював і відтворив із пильністю літописця Нестора та хистом історичного белетриста в оповіданнях «Каяла» (за мотивами улюбленого «Слова о полку Ігоревім») й «Орли» у повістях «Вадим» (із княжої доби), «Сотниківна» і «Крутіж», у потужній епопеї «Мазепа».
Сягаючи часів давноминулих змагань князів та їхніх дружинників із ворогами, боротьби гетьманів за долю і волю України, свого часу вельми популярні історичні оповідання і повісті Лепкого ще й сьогодні здатні захопити лицарським пухом і джерельною автентичністю, історіософською глибиною. Проза ж на теми сучасності — це сільські оповідання, мініатюри й есеїстичні «портрети», повісті з життя інтелігенції («Зломані крила», «Веселка над пустарем» «Під тихий вечір», «Зірка»), та, зокрема її зв’язків із народом. Її героями є не князі і козаки, а селяни, звичайні інтелігенти — сурдутах (службовці) та у реверендах (священослужителі).
1 Лепкий Богдан Твори: в 2 т. — К., 1997 — Т. 1 — С. 798
2 Там само — С. 799
3 Нахлік О. Соціолог чи філософ? Проблема долі в новелістиці Богдана Лепкого // Богдан Лепкий — видатний український письменник / Зб. статей і матеріалів — Тернопіль, 1991 — С. 82.
