Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

З оптимізмом у серці
Степан Васильченко

Всі публікації щодо:
Васильченко Степан

В автобіографічних матеріалах Васильченко неодноразово наголошував на потребі показувати життя своїх персонажів багатогранно, в усіх його проявах, настроях і барвах. Настроєва та кольорова монотонність життя — явище неприродне. Тому і в літературі малювати його одними сумними фарбами Васильченко вважав не тільки недоцільно а й шкідливо. «Я гадаю, — писав він, — що не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя, яка мусить бути в усякому житті, навіть у житті сільської голоти. Усе це аж нітрішки не буде присипляти їхню класову обороноспроможність, — навпаки, буде стимулом до боротьби за світ, за сонце, за красу й радощів житті» [4, 58].

Цей оптимізм особливо виразно проявився у творах, що підносять тему народних заворушень 1902-1904 рр. Участь селян у революції 1905-1907 рр. засвідчили пробудження села, його розум і життєву енергію. Цій темі присвячено кращі новели Васильченка «Мужицька арихметика», «Осінній ескіз», «Чайка», «Фіалки». «На калиновім мості».

Події новели «Мужицька арихметика» змальовані засобами ущипливого гумору. В центрі твору — конфлікт між селянською біднотою і панком-монопольщиком, власником дев’яноста десятин землі, який обплутав лихварською сіткою половину села. Василь Іванович «панок середнього віку, червоненький, з круглим животом» — почуває себе в селі «маленьким князьком». Йдучи вулицею, він «хазяйським оком роздивляється, чи нема де непорядку»; гримає на дітей, зазирає у селянські двори, садки. Панкові приємно бачити, як літній селянин низько вклоняється йому. «Догадується Василь Іванович, чого так хилиться перед ним Литовка: підходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко…» [1, 66].

В уявленні панка селяни — темні, покірні люди, долею призначені — «хвости волам крутити» та працювати на багатих. Проте сила багатих і темнота та покірність селян лише позірні. У цьому переконався і сам Василь Іванович, коли селяни замість псалтиря, запропонованого їм монопольщиком, попросили книжки «про волю та про землю». Щоб посміятися з селян, монопольщик дає їм для читання задачник Євтушевського. У руках бідняка Антона підручник з арифметики перетворюється в агітаційний матеріал. Умову кожної задачі селяни інтерпретують у контексті конкретного життя і конкретних фактів. «Крестьянин обязался перевезти из города 50 ламп с тем условием, чтобы за каждую доставленную в целости лампу платили ему по 5 коп., а за каждую разбитую высчитывали с него по 1 р 20 к. При перевозке 3 лампы разбились. Сколько заработал крестьянин за доставку ламп?» [1, 67].

Задача про перевезення ламп викликає аналогію, «як заробляв Захарків парубок у економії», а потім і висновки. «Не скажу вже, скільки він там зробив, тільки знаю, що як стане так заробляти, то скоро й останньої коняки збудеться» [1, 67]; задача про поміщицькі володіння нагадує їм про власне безземелля та про потребу відібрати у панів землю. Спроба ланка посміятися з селян не вдалася. Даремно намагається він довести селянам, що «в «дачникові тільки так пишеться про кого-небудь, аби було над чим рахувати», селяни розуміють, що є два погляди на речі, дві арифметики — мужицька і панська. Вони вірять в перемогу мужицької арифметики над панською. ця їхня віра проявляється в дотепах, у глузливому ставленні до монопольщика. Не витримавши ущипливих дотепів на його адресу, панок змушений тікати від гурту.

«Знаєте, Василь Іванович! — крикнув Охрім услід монопольщикові, — коли б довелося нам ділити ваші 90 десятинок, то може б таки поділили по своїй, по мужицькій, арихметиці… Василь Іванович зразу спинився, мов його хто сіпнув за полу, повернувся, хотів щось казати. Потім плюнув і мерщій подався до своєї монополії» [1, 70].

Особливої привабливості новелі надає те, що події в ній передано через призму народного гумору. Написана на основі життєвих спостережень, новела реалістично відтворює настрої селянської бідноти в епоху першої російської революції. Цій же темі присвячено новели «Чайка». «Осінній ескіз», «Фіалки», «На калиновім мості», «Лісова новела» об’єднані у цикл «Осінні новели».

Задуми цих творів виникли у письменника після виходу його з тюрми. Новела «Осінній ескіз» опублікована в 1912 р., начерки «Лісової новели», «На калиновім мості» зустрічаються у записних книжках 1913-1915 рр. Закінчив цикл письменник вже в по-революційний час.

У центрі новел циклу образи українських селян — учасників революційного руху. Такими є три брати-наймити та їхня мати, бідна вдова з новели «Чайка» (в першому варіанті — «Мати»). Три сини в Чайчихи, та виховані на творах Шевченка, вони свідомо обрали терновий шлях — шлях боротьби за справедливість. Кожен із них проходить його чесно, гідно: «Один село проти пана поставив — сидить у Києві, другий не пішов цареві служити — посадили в Катеринославі, а третій, той Андрійко безталанний, все дошукувався правди, поки дали йому правди такої, що тепер лежить у Лубнах у лікарні, помирає». Жоден із них, навіть під тиском тортур і наруги царських посіпак, не зійшов з нього, не збочив. Сила ідей Шевченка, підтримка матері — сильніші за всякі тортури.

Не радує матір занепащена багатим зятем доля дочки: «Кидай його, дочко, хай він горить з своїм добром. Кидай, бо пустить твій вік на марне. Бери дітей з собою Якось будемо жити. Оце моя тобі остання, дочко, рада», — радить вона дочці, готова стати на прю з усім світом.

Мати любить своїх дітей, живе їхніми болями, цінить їх вибір та ідеали. Вона вірить у правду синів і Шевченка, портрет якого береже як найдорожчий скарб, прибирає рушником і квітами. Він —ё спомин про синів і мовби посланець-представник у рідному домі — усіх трьох. Вона не дасть його на поталу дівера, який намірився його знищити:

« — Я йому, острожникові, очі повиколюю! Це ж він дітей твоїх занапастив, це ж вони пішли його слідами до своєї загибелі. Рветься до стіни. Одіпхнула, стала між ним і стіною.

— Се, брате, дурне! Порядкуй у своїй хаті, а не в мене».

Самотня, зажурена, зболена, як відірваний листок, наповнена материнською любов’ю, вона долає безкінечність доріг — від тюрми до тюрми — гнана однією метою — підтримати своїх синів. Дістається, нарешті, до Максима — найстаршого. Із камери, з-за грат в’язні бачать жінку, котра «і вчора цілий день сиділа, і сьогодні сидить навпроти тюрми».

Розмову товаришів про ту загадкову жінку почув Максим Проштовхався до грат і

"Крикнув на всі груди

— Мамо!

Всі аж кинулись од його.

— Мамо Ковалихо!

Жінка на шляху здригнулась, підвела голову, повела очима по вікнах. Побачила, схопилась, біжить до стіни. Плутається з саквами, руки вгору здіймає, як крила, мов до грат летить, зривається. Щось говорить — не чути...

…Упала лицем на шлях, аж сорочка блиснула. Покотились сакви, посипались із саков, хлібець, полотняна сорочка, кілька грушок…»

Ось так і відбулася їхня драматична зустріч.

«Яким хистом слід було володіти, щоб на незначній площі короткого твору зуміти намалювати епоху так розмаїто й опукло, так переконливо й художньо достовірно, — та складна епоха озивається нині до нас гулом революційною потрясіння, що наростає й наростає, шукаючи справедливою соціального виходу, продиктованого невмолимою логікою історії», — захоплювався Євген Гуцало.

Мати з новели «Чайка» — новий для української літератури тип жінки — селянки-патріотки. Любов’ю до синів, співчуттям до революційної справи, за яку вони борються, вона нагадує Марію з одноіменної новели В. Стефаника. Обох письменників єднає лаконічний, щирий — нелітературно-навмисний — експресивний стиль, вільне монтування епізодів, що створюють масштабну картину буремної доби.

Привабливий образ молодої революціонерки зустрічаємо в новелі «Осінній ескіз». Селянська дівчина Мотря з дитинства прагне вирватися з темряви. Вона їде в місто до свого дядька друкаря і під його виливом стає революціонеркою. За розповсюдження революційної літератури її заарештовують жандарми і засилають на Північ.

У характері героїні письменник підкреслює стійкість, бадьорість. В тюрмі товариш Мотрі одержує від неї листа. Ув’язнена дівчина знаходить в собі сили розважити, підтримати друга. «Дорогий товаришу, мені з дому написали, що ви теж у неволі Кріпко-кріпко стискаю вашу руку! Мені поки що не пишіть — я на пересильній. Адміністративно на три роки в Нарим!..» Читаю і чимось свіжим, бадьорим так пре од листа, як вітром з рідного степу… Немов сонце за гратами засвітило. Не можу радість сховати», — так розповідав про лист Мотрі її товариш.

Молода, повна енергії, іскристої життєрадісності, дівчина гине в засланні. Вона, не вагаючись, віддала своє життя революційній справ, не встигши надивитися на світ, не встигши сказати товаришеві про свою любов. Новела про це юне чисте життя овіяна поетичним настроєм.

У новелах «Фіалки», «На калиновім мості» знайшла своє відбиття романтика революційної діяльності демократичної молоді. Учителі, що вийшли з народу, шукаючи шляхів до кращого життя, приходять до прийняття ідеї революційного повалення старого, експлуататорського ладу.

Протестантські настрої молодих учителів, захоплення, яке викликають у них уперше побачені прокламації, участь в маніфестаціях під час подій 1905 року — все не зображує автор у піднесених, романтичних тонах. В основу згаданих творів письменник поклав факти з свого життя. Зображуючи передових людей села, Васильченко вказує на їх зв’язок з містом. Саме в місті стає революціонеркою дівчина Мотря, між робітничим людом, шукаючи заробітків «в Таврії, в Одесі, по шахтах», пізнають соціальну правду брати-вдовиченки з новели «Чайка». До подій у місті прислухаються революційно настроєні учителі з новели «На калиновім мості».

Реалізм письменника часто забарвлений романтикою, яка особливо відчутна в новелах, що підносять тему нової людини.

Герої новел «Чайка», «Осінній ескіз», «Фіалки» «На калиновім мості» показані в момент романтичного піднесення й активності. Революція сприймається ними як весна людства, як весна в особистому житті. Звідси окриленість, пафос в їх настроях, прагненнях. Майстер психологічного аналізу, Васильченко вміє показати найтонші порухи душі своїх героїв, які свідчать про їх духовне багатство і красу. Зокрема, письменника з повним правом можна назвати співцем юнацького кохання, того ще незголошеного кохання, що лише вгадується, тремтить у блиску очей, мрійливій усмішці. «Світ широкий, а молодість — казка, а в казці чого-чого не буває» — це відчуття юнака-вчителя з новели «Фіалки», характерне для багатьох юних героїв Васильченка. Особливої задушевності, ліризму надають цим творам спогади про щось найдорожче в житті героя або оповідача. Вони використовуються переважно як композиційний засіб — обрамлення (на початку і в кінці)

Зачин створює настрій атмосфери, в якій розгортаються тема, мотивує обставини, які викликають спогади. В новелі «Чайка» мати сидить в хаті з аркушем паперу в руках, з яким ходила до грамотія, щоб лист до сина написав, та не застала. В хаті — пусто і тихо. Мати «спілкується» з своїми синами — то дітьми. то дорослими. Гудіння вітру за вікном, скрипіння ясенів створюють ілюзію присутності її маленьких синів, «що то, пустуючи, по гіллях гойдаються». Її уява малює епізоди життя її синів. Мозаїка спогадів матері складає сюжет твору. Зігріті незгасним полум’ям материнське любові, образи братів набувають життєвої сили й поетичності. Ліричний зачин повели «На калиновім мості» відтворює настрій оповідача, у якого пісня «Запрягайте коні в шори…» збуджує спогади про юність «з червоними маками-прапорами», з мітингами, маніфестаціями.

Заключна частина ліричного обрамлення — це схвильовані роздуми оповідача, викликані спогадами про пережите. Зазвичай — емоційно висловлений у кінці висновок — це ідея твору. Оптимістичний заключний акорд «Чайки» по праву вінчають шевченківські рядки:

«І буде правда на землі…

Повинна буть бо сонце стане

І оскверненну землю спалить»

Вони містять у coбі ідею несхитної, святої віри Чайчихи і її синів у сонячну неминучість цієї правди. Багатостраждальний образ матері Чайчихи — це уособлення споконвічного материнського болю, а відтак — образ України, що віками зазнавала поневолення й рабства, її народj, готового до свідомої жертви за наближення тої правди.

Герой оповідач («Осінній ескіз»), переборюючи сумні настрої, викликані поразкою революції 1905 року, робить висновок, що «щастя є на світі, радощі… Єсть! — криком кричить у грудях серце, тремтить. — За мурами, за морями, украдене — тільки ти Шукай! Питай! Змагайсяю..»

Духовна краса героїв, що борються за новий світ, майстерне поєднання мрії і дійсності в розкритті внутрішнього світу персонажів, емоційна схвильованість мови — все це надає творам Васильченка про нових людей того романтичного забарвлення, яке так полонить читача.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.