Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Емоційні полюси творчості
Олександр Олесь
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Вже перша збірка показала Олеся майстром поетичних різнотонних зачинів. Не меншою мірою він умів дати природне завершення віршів, нерідко - в силу м'якості вдачі —ліричне, гармонізуюче суперечності дійсності «Дві хмароньки» й багато інших творів). Ніжністю ліризму захоплена Олесева пісня матері під назвою «Над колискою» Ця колискова задумана й виконана у дещо іншому стильовому ключі, ніж «Над колискою» С. Руданського, «МІ» Лесі Українки чи «Нал колискою» молодомузця» П. Карманського.

Мати з пісні Олеся не виявила у солоспіві своєї громадянської позиції, чим відрізняється від героїнь названих творів. Вона зосереджена на щасті материнства, що є цілком самодостатнім світом і без громадянських «виходів». Однак за виразністю і поетичною красою колискової мелодії, цією питомою властивістю народнопісенною жанру, твір Олеся належить до числа кращих видових варіантів.

Навіть більш риторичне реагування на дійсність поета, якого 1905 і 1917 рр. зробили співцем боротьби, не позбавляло його тексти високої міри ліричності («Яка краса відродження країни!») чи й трагедійності («Щоденно ворони летять...»). Хоча, можливо, його громадянська поезія була «скоріше красива, ніж сильна» (М Зеров). зате вона відповідала настроям і пориванням тодішнього українства. Своїми гімнами державній свободі весни 1917 р. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви «нітрохи не зв’язують крил і не заважають справжньому поетові» (Сергій Єфремов).

Про це говорить справжня колінопоклонна молитва до пречистої і променистої Волі — злотокрилої Орлиці («Схід сонця зустріти я вийшов у поле...»), голосна пісня воскреслої надії «Радійте, співайте пісні голосні…» (липень 1917). У ній символіка квітів і солов’їв (тут вони «ридають і сміються в сльозах»), уже зужита поетами принаймні з 80-х років XIX століття, підпорядкована ствердженню необоротності політичних змін:

Минули навіки дні чорних негод —

Живе Україна! І вільний народ,

Як з попелу фенікс, ожив і злетів

І зорями зміряв простори степів

Заснована на пташиній символіці попередньої красної словесності поезія «Лебідь» (1917) розбудувала автобіографічні значення як це раніше вчинив Я. Щоголів ув однойменному творі розгорнула ще важливіші суспільні проекції. З чутливістю й виразністю поета ласкою Божою Олесь тонким пензлем намалював драму пораненого птаха (справжнього співця). Його лебедина пісня — мелодія коштовності білого світу, намагання розбудити байдужу лебедину зграю.

Сонячний ранок, як і в «Айстрах», повернув реальне бачення світу, зродив пташине визнання рації побратима про ганебність дальшого сну. Прозорість алегоричності, конденсована емоційність шестистопного хорея, «ударне» вістря вірша, що неначе спалах блискавиці освітило всю остаточну правду й історичну повторюваність зображеної ситуації, — все це свідчення сформованої доглибної думки і мистецького поетичного стилю лірика.

Й усе ж писання Олеся весни 1917 р. визначаються домінуючою мажорною тональністю. Виродження батьківщини мислилося словом Божого «без меж милосердя», в заключних рядках схвильованого амфібрахія подано тріумфом правди, якою снили патріоти України в самодержавну ніч, коли гинули недарма.

Відгук на доленосні події, в часі найменш дистанційні (медитація «Воля!? Воля!? Сниться, може?») опановує можливості безпосереднього реагування засобами ритму (тут альтернуючого хореїчного) та рими (чергуються жіночі і чоловічі у межах перехресного римування). Мова твору показова засобом односкладних речень, пропусками-еліпсисами, окличними конструкціями, майже автологічною (якщо не брати до уваги функціонування метафори «золоті уста») відсутністю тропів.

Усе це створює ефект емоційної експресивності, спонтанне вираження найвищої радості ліричного героя й автора від «волі землі». Схвильовані рядки лірика про прийдешнє батьківщини (скажімо, такі: «Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі! Шуми, Україно, як рідні ліси, Як вітер в широкому полі») стали тим поетичним проростенем, із якого вибрунькувалися, заживши самостійним життям, інтонаційно і стильово споріднені поезії Володимира Сосюри й інших митців.

Не цурався Олесь публіцистично-дидактичного виразу думки. Скажімо, вдався до нього при схвильованому захисті права рідної мови на вжиток у школах по Україні («Рідна мова в рідній школі»). Він доводив це право в уявній дискусії з недоброзичливцями і спираючися на традиції української поезії від Маркіяна Шанкевича до Сидора Воробкевича. Тобто аргументував ліричним нагадуванням, це ж бо «перші матері слова. Перша пісня колискова».