Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Новий завіт українського народу

«Кобзар» 1840 року — перше книжкове видання поезій Шевченка, зародок творчості не тільки молодого Тарасового генія, а й молодого українського національно-визвольного духу, що вийшов на прю з великодержавницькою політикою царизму й поставив собі за ціль відродити Україну, її духовну й політичну суверенність, підняти з колін і захистити великий слов’янський народ.

Століттями жили ми в зоні страхітливого атомного русифікаційного двигуна, і тільки 150 років тому з появою Шевченкового слова з’явилася надія побороти невидиму й лицемірну смерть нашої нації.

Пам’ять про минулу запорозьку славу — щемлива і болісна пам’ять — це те найголовніше, чим вражає перший «Кобзар», те, що лежить у фундаменті нового завіту українського народу. Туга Шевченкова за часами, коли запорозьке козацтво не дозволяло нікому знущатися з нашої землі, з нашої національної гідності, возвеличування лицарів свободи Наливайка, Павлюка, Трясила, Підкови — це не просто романтичне переживання молодика, що, як твердила наша літературознавча наука, ідеалізує минувшину, це насамперед жадання волі для свого народу, поетизація національної справедливості, проповідь героїчної правди, без якої людська душа не здатна бути ні радісною, ні творчою, ні співчутливою. Панування запорожців юний поет витлумачує не як життя в розкошах та ледарстві, а як боротьбу: «пановали, добували і славу, і волю».

Ідейною і новаторською силою першого «Кобзаря» є, власне, Шевченкове боління, що зростатиме з року в рік, шукатиме вияву у нових його поемах і посланіях, відіб’ється на всій його життєвій поведінці, дасть йому снагу вистояти й не каятися в казематах і казармах, боління за поневолений і зрусифікований рідний народ. Певна річ, Шевченко користувався російською мовою, пишучи свої повісті, щоденник і деякі поеми, але в його ситуації, коли українська мова заборонялася, в репресивних умовах формувалася, це був вимушений акт душі, відірваної від свого національного середовища. Зрештою, не в російській мові бачив поет загрозу для існування українського народу, а в денаціоналізації, яку за допомогою російської мови провадили в Україні всі установи царської влади. Суржик, гидкий мовний мутант, висміяний Котляревським, але міцно нав’язаний українському народові дяками та чиновниками, болів Шевченкові. 2 березня 1840 року, коли «Кобзар» уже був у друкарні, Тарас пише лист до Микити Шевченка: «Брате Микито... Я твого письма не второпаю. Чортзна, по якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському — ні се, ні те, а я ще тебе просив, щоби ти писав по-своєму... Скажи Іванові Федьорці, нехай він до мене напише письмо окреме, та тільки не по-московському, а то і читать не буду...»

Назагал кажучи, протиставлення перших поетичних творів Шевченка його пізнішій творчості не витримує критики. До знаменитої поїздки на Україну поет не жив у якомусь романтичному чаду, він знав життя дворової черні, був у контакті з родиною своєю, його перший «Кобзар» не був виплодом літературних ремінесценцій. Його пізніші викривальні виступи, спрямовані проти українського білятронного, лицемірного панства, не суперечать, а, навпаки, продовжують і розвивають ідею української волі, незалежної державності, висловлену в баладах «До Основ’яненка», «Тарасова ніч» та інших ранніх творах. З тих восьми речей, що склали перший «Кобзар», жодна не застаріла, не зблекла на тлі пізніших його поезій, вражаючи вогнем вулканічного гніву і лагідністю євангельської доброти. Можна тільки дивуватися мистецькій та ідейній проникливості перших Тарасових віршів, з яких органічно виникала, зростаючи, розбудовуючись, шукаючи єдності небесного і земного начал у своїй структурі, його соціальна пристрасть і національно -державницька програма.

П. Куліш переконав поета, що рядок «Наш завзятий Головатий» може й повинен бути замінений рядком «Наша дума, наша пісня», — і це чи не єдина правка в першому «Кобзарі», яка, безперечно, надала і посланію «До Основ’яненка», і всій книжці певного вищого тону. Але треба вдуматися і в первісний текст, і в первісний задум самого Шевченка. Тут мова йде про людину, з образом якої поет пов’язував відродження Козацького війська і козацької незалежності...

Збагнути Шевченка неможливо, не заглибившись у його перший «Кобзар». Звісно, від «Катерини» до «Марії» — велика дорога. Одначе Катерина — та ж Наймичка і та ж Марія, але до їхньої материнської маєстатичності Катерина додає свою стражденну дівочу совість, без якої немислима справдешня мати.

Викуплений передовими російськими інтелігентами з кріпацької неволі, Тарас Шевченко своїми першими поетичними творами підтримав антицарський національно-визвольний настрій і напрям діяльності російської революційної демократії. Він, як ніхто інший, поріднив нас і з демократичною Росією, якій ми завжди бажали й бажаємо добра та свободи і на яку покладали й покладаємо сьогодні великі надії як на могутнього спільника в боротьбі проти імперського ладу, за рівність людей і народів, за шевченківські ідеали.

Ясно усвідомлюємо: якщо ми не вмерли досі, падаючи і згинаючи від стронцію рабства свої побиті кості, якщо наші хребти випрямляються, а наша мова починає пульсувати в наших жилах, і прибуває щодня здоров’я, і міцнішає відчуття свободи, і людська гідність наповнює наші серця — то це насамперед заслуга Шевченка, заслуга маленької книжки, що з’явилася в Петербурзі весною 1840 року, книжки, яка, не міняючи своєї назви, збільшувалася, щоб стати українською Біблією, щоб учити й рятувати нас, щоб після кожного мовного й духовного Чорнобиля відроджувати український народ в законі справедливості й правди.

1990

¹ Передмова до книжки Тараса Шевченка «Кобзар». — Київ: Веселка, 1990.