Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Шевченкова молитва

Будучи на вершині своєї творчості, незадовго до смерті своєї, молився Тарас Шевченко:

Трудящим людям, всеблагий,

На їх окраденій землі

Свою ти силу ниспошли...

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли...

Сьогодні ми ніби цураємось вислову «трудящі люди». Так лицемірно й так довго цей вираз «употреблялі» пролетарські царі та їхні сатрапи, що тепер він став начебто частиною тоталітарної вмираючої системи. Та система справді обікрала трудящих людей. Вона обіцяла їм рай, а дала пекло гулагів і тюрем, обіцяла багатство, а дала голодомори, порожні магазини, черги за хлібом, чистилища партзборів, обіцяла владу, а дала страх та утвердила клас партійної номенклатури в ролі наглядачів та експлуататорів.

Але, якщо твори Шевченка є моральним кодексом українського народу, то нам сьогодні мало б бути соромно за те, що трудящі люди, для яких просив Тарас наснаги від Всевишнього, опинилися вже в своїй державі окраденими і зневаженими. Вони не одержують місяцями зарплати, а державні чиновники і парламентарі її регулярно і в немалих кількостях беруть. Трудящі люди во ім’я української державності терпеливо зносять злидні саме тоді, коли на престолі тієї державності сидить вся вчорашня номенклатура, нездатна поділитися своїми благами пі з ким. Ми перед генієм Тараса Шевченка повинні заявити, що почали будувати українську державу зовсім не для того, щоб обернути 90% народу в жебраків, а 10% у знахабнілих нуворишів. Ми повинні забрати право в збанкрутілих комуністичних ідеологів боронити трудящих, вони мали час на це — цілих 80 років!

Але ж пам’ятаймо, що нам дано час не для порожніх слів, а для діла. Ми мусимо вчинити так, щоб Україна стала справедливою державою, де панує принцип: чим ти заможніший, тим більше служби маєш віддавати народові, трудящому народові.

Чи ж дав нам Бог єдиномисліє? Мабуть, це найтрудніше завдання для Всевишнього, бо й він сам має суперечливі думки. Єдиномисліє — це не одна думка на всіх, а мільйони думок, спрямовані на осягнення однієї мети. На жаль, інтелект людства не знає цієї мети. Те, що він створює нібито на благо людини, часто обертається проти людини. Та все ж ми повинні прагнути до єдиномислія в справах очевидних і розумних, тобто в тих справах, які лежать в межах пізнання. Якщо єдиномисліє нації будемо запроваджувати за допомогою демократії (а іншого способу, власне, нема!), то мусимо уповати лише на культуру та вихованість народу, на його національну свідомість, моральну чистоту і працелюбство.

А щодо братолюбія, то я не знаю, чи Бог послав нам його чи ні. Думаю, посилав тоді, коли поставала наша держава, але ми відкидали цей дар, як лише наша держава ставала дійсністю. Ми не здатні любити брата на свободі. Ось у тюрмі любитися ми вміємо. В нас нема братолюбія і цьому ми вже не повинні дивуватися. Якщо неприязнь до якогось політичного лідера перевищує любов до України, то в такій ситуації не треба ображатися ні на Шевченка за те, що він не вимолив нам у Бога цього щастя, ні на Бога, який об’єднує нас в неволі і сподівається, що й на волі ми не роз’єднаємось.

Я не хотів би нічого знати, що буде з Україною по моїй смерті, крім одного: я хотів би на тому світі почути прокльони нових наших поколінь на адресу нинішніх вождів, які зганьбили себе міжусобною ненавистю і показали, що вони патріотами ніколи не були!

¹ Виступ на вечорі Т. Шевченка 9-го березня 1998 року в Києві.