Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Молоді зорі

Книжкою «Дніпрові райдуги» видавництво «Молодь» завершує видання п’ятнадцяти антологій, в яких представлена по республіках творчість найкращих молодих поетів Радянського Союзу. Чотирнадцять книжок цієї серії, яка чудово служитиме взаємопізнанню та згуртованості різних талантів, — переклади, здійснені головним чином авторами п’ятнадцятої антології, українськими поетами.

Вік поета не визначає суті його творчості. Поділ на молодих і старих у літературі умовний; ця істина стане ще очевиднішою, коли подумаємо, що тридцять сім років — пушкінська грань життя! — за метричними ознаками авторів «Дніпрових райдуг» виступає як рубіж молодості. Так, Пушкін загинув молодим, його неможливо уявити в сивинах, але мало якому генієві літератури в статечні літа вдалося звершити щось подібне до юного пушкінського подвигу. І все ж таки якщо не паспортний, то, безперечно, історичний час народження поета, зібраний у враженнях, усвідомлений і відбитий у його метафорах, веде до розуміння розвитку й значення його творчості. Перед нами нова генерація українських поетів, дитинство й навчання яких пройшло в повоєнних умовах. Майже всі вони зростали за нелегкого повоєнного періоду; видно, як дехто з них, так і не дочекавшись батька з війни, береже досі в душі материнські і свої дитячі сльози. Але гірке світло сирітства та інших нерадісних вражень початку життя під пером цих людей переходить у громадянське хвилювання, в гордість за батьків, які перемогли і ворога, і злигодні перших повоєнних літ.

У цій книжці стоять поруч несхожі навзаєм поетичні індивідуальності, але їх поєднує благородне боління за моральну чистоту нового світу, за його звитяжну сяйливість і принаду. Важлива і так само спільна прикмета юних майстрів поетичного слова — їхня висока освіченість. Нашу молоду поезію цікавлять політичні, суспільні, науково-технічні проблеми в глобальному вимірі, вона шукає натхнення як удома, так і на далеких землях, вона прагне зглибити всі культурологічні шари історії людства; вона, ніби космонавтика серця, постійно поривається в небеса загальнолюдських тем і переживань, і, ніби археологія душі, знаходить старі, але нікому не знані золоті скарби почуттів і думок.

«У нас є поезія!» — хочеться сказати після прочитання цієї книжки. Скептицизм, який нерідко проривається в судженнях про молоде поетичне покоління української літератури, безпідставний. Уже сьогодні відчутна присутність у нашій поетичній культурі Л. Горлача, В. Забаштанського, Ірини Жиленко, Р. Лубківського, П. Мовчана, Б. Нечерди, В. Коржа, П. Осадчука, П. Перебийноса, П. Скунця, Л. Талалая, Галини Турелик. А за ними видно ще молодшу плеяду, до якої належать В. Затуливітер, В. Моруга, Світлана Йовенко, Людмила Скирда, В. Терен, В. Гей, М. Луків, Наталка Білоцерківець, Софія Майданська, М. Шевченко.

Я назвав два десятки імен, та було б помилково думати, що тільки вони складають оригінальність і багатство сучасної молодої поезії України. На її великому небі безліч зір — одні більші, другі менші, одні заяскріли звечора, другі запаляться сильнішим вогнем аж на досвітку, одні залишаться світити назавжди, другі непомітно згорять або впадуть, але всі вони мають свої орбіти, свої місця, і тільки всі разом творять образ мерехтливих вечірніх небес.

Час працює, він спресовує події, з трьох чи навіть із п’яти поколінь робить одне, а справжнього поета перетворює з представника однієї генерації в представника й співця народу, з репрезентанта одного десятиліття в репрезентанта й виразника епохи. Тільки той поет, хто допомагає в роботі часові, хто ненастанно жадає розширення своїх повноважень, хто диво своєї душі з’єднує з дивом буття й суспільного поступу. Я пишу ці слова не як настанову молодим, а як вияв переживань, що прийшли до мене з їхньої ясної, натхненної, єднаючої всі покоління нашого народу будівної творчості.