Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Відкрите серце поета

На золотих висотах української поезії яскравим сяйвом горить зоря, ім’я якої Володимир Сосюра. Три могутні промені: Революція, Любов, Батьківщина — світло цієї зорі й одночасно її вибухова сила, яка сама себе несе в просторах вічності.

Революція, Любов, Батьківщина — пишу і Любов з великої букви, тому що тільки так буде правильно за правописом серця поета: три остаточних виміри життя, творчості і безсмертя цього видатного художника слова. Звісно, це дуже загальна характеристика, але зате в ній нема нічого умовного. Володимир Сосюра, як ніхто інший, без найменшого натяку на умовність просто, монументально й до болю життєствердно поєднав і як художник згармонізував у своїй творчості революційне устремління, національну гордість і невтишиму любов з усіма її трагічними й радісними кольорами.

І все-таки Революція в його творчості має першенство як начало не тільки поета, а й просто людини. Революцію спочатку не як поетичне слово, а як прапор носив у буквальному розумінні майбутній поет.

Вельми важко визначити, де він сильніший — в «Червоній зимі», яка дивовижно точно й душевно відобразила дух Революції в Україні, чи в своїх численних гимнах синьоокій Марії — цій українській родичці Лаури й Беатріче, чи в патріотичних поривах, які знайшли своє найдосконаліше вираження в сосюринському заповіті «Любіть Україну». В єднанні найдорожчих почуттів — інтимного і національного була його сила. А поєднував Сосюра, і в цьому його особливість індивідуальна, серцем своїм усе людяне і людське, не допускаючи холодного роздуму в діяння свого творчого надиху. Володимир Сосюра успадкував почуття справедливості, робочої гордості й відваги, соціальної визначеності від матері своєї — донецької землі, а від природи він мав чутливу, безборонну, велику поетичну душу. Володимир Сосюра — поет чистого роду, зворушеність і натхнення якого віднаходили собі не раз найвищу, народну простоту вислову.

Сорок років тому в знаменитому вірші «Коли поїзд у даль загуркоче» Сосюра писав:

Наче сон... Я прийшов із туману І промінням своїм засіяв...

Надто рано відійшов поет від нас. Але сьогодні, в день його 70-ліття, ми знаємо, що він відійшов не назад, в «тумани» забуття, а в ту славу, де промені його відкритого серця постійно будуть очищатися, зміцнюватися, розкрилюватися Революцією, Любов’ю, Батьківщиною.