Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Молода українська поезія до грузинського читача

Минуле десятиліття для української поезії було часом великих печалей: відійшли назавжди Тичина, Рильський, Сосюра, Малишко... Ці втрати неможливо нічим знеболити. Коли припиняється творче діяння поетів світового формату так одночасно і так, мовити б, численно в одній і тій же національній поезії, їй загрожує період порожнечі або період віршування третьорядних ремісників, що в погоні за славою попередників неодмінно впадають у сміхотворне епігонство. На щастя, українська поезія забезпечена від цього тим, що шістдесяті роки ще до смутку прощання з великими поетами принесли їй радість народження нових поетичних талантів. Жодне десятиріччя XX віку не було таким щедрим у цьому відношенні.

Назву тільки трьох, на мій погляд, найкрупніших представників нового покоління українських поетів, покоління, якому судилось вже сьогодні визначати духовну силу, ідейні устремління, стильове розмаїття нашої поезії. Це Іван Драч, Микола Вінграновський, Борис Олійник. Ясно, цими іменами не вичерпується, а тільки почасти характеризується дивовижне в мистецькому та в історичному аспекті явище, яке ми тільки за інерцією називаємо молодою українською поезією, адже та поезія вже виконує загальнонародні літературні завдання.

Де ж вони взялися, ці безмежно талановиті, високоосвічені, сміливі у громадянському й творчому розумінні люди? Може, на це питання легше буде відповісти, якщо пригадаємо, що Іван Драч і Микола Вінграновський народилися одного 1936 року, а Борис Олійник всього на літо старший за них. Значення цієї обставини в тому, що на їхнє дитинство накотилося горе війни, яке й привело до швидкого пробудження соціальних пристрастей в їхніх душах. Повоєнні нелегкі роки вчили їх дивитися гострим зором на світ, що зробило безліч неоціненних послуг їхній уяві, а часи відновлення законності в нашому житті, на які припадає початок їхнього творчого мислення, збільшили для них можливості духовного росту й пошуків ідеалу.

Чи так було чи інакше, їхні твори приваблюють насамперед правдою, широтою мислі й образною свіжістю, що вдається тільки людям з розвиненим почуттям справедливості, вдумливим громадянам, патріотам і тим, хто добре знає поетичне ремесло. Жодного порожнього рядка, жодного трафарету у вислові почувань, жодного кон’юнктурного вірша — це не декларативними заявами проголошено, а доведено практикою їхньої творчості.

їхні новаторські амбіції, що, як відомо, дуже багато важать для істинного поета, лише істотно доповнювали їхнє жадання писати правду, причому правду про свій час, правду про життя душі людської у світових вимірах. Майже кожну тему вони беруть глобально, з польоту літака, супутника чи космічного корабля. Та, оглядаючи земну кулю, «пролітаючи» не тільки над континентами, але й над віками, вони пильно шукають на планеті своєї землі, а в історії світу — життя свого народу.

Був простором мій лагідний папір,

Де я писав народами і рухав Сонця, і

Землю, і колони зір,

І час був мірою мого людського духу,

Як раптом вибухнуло серце, і на нім

Дніпрові хвилі всесвіт застелили...

М. Вінграновський

Отже, у своїх найкращих зразках наша юна поезія — це вияв патріотичних почувань, новітній вияв споконвічної спорідненості національного й загальнолюдського в людині.

Поставити в залежність почувань доби свої навіть суто інтимні почуття, своє бачення найріднішого пейзажу і цим підняти громадянське зобов’язання на рівень вселюдський — ось що хотіла зробити і почасти зробила молода наша поезія новими, сучасними й водночас простими способами віршування.

Летять із Африки на хату чорногузи,

І клекіт чути, — в них лапи у крові...

М. Вінграновський

Помилково гадати, що «космізм» у ліриці був прикметою тільки так званих шістдесятників. Українська поезія знала його ще в перші пореволюційні роки, але згодом перестала користуватися його специфічною образністю. Можливо, це сталося тому, що перший «космізм» нашої поезії був романтичним і небесним (на відміну від нинішнього, який є реалістичним і земним). Почуття відповідальності за долю всього людства пройняло знову нашу поезію тоді, коли почали цінуватися не персональні оди, а громадянський пафос, джерело якого — в патріотичному розумінні історії.

Відраза до будь-якої фальші, боротьба з добре пристосованим до нових умов міщанством, проповідь душевної цільності, людської порядності — не нові, але по-новому виспівані нашою молодою поезією мотиви. Тут знову стрінем те ж саме намагання дивитися широко, прагнення збагнути час, людську натуру, взаємини між людиною та її добою.

Двадцятий вік відважно і громово

Старих богів розвінчує на стінах.

Зате перед новими — по-новому,

Демократично... повза на колінах.

А сфінкси, як завжди, ховають тайни

У сардонічнім обрисі губів...

І взагалі: коб не було рабів,

Цікаво, чи з’явилися б тирани!

Б. Олійник

Нещадне розвінчування покори як найганебнішої нещирості, возвеличення людини невкірної й чесної, студіювання морально-суспільних переживань — це треба покласти на карб нашій молодій поезії. їй не раз вдавалося поєднати високі почуття патріотичного століття із жагою людяності, яка йшла віками до нас, пробиваючись крізь тюрми й загорожі, щоб святкувати свою перемогу.

Це спрага людяності, і краси, і змоги,

Я нею сповнений. Мене пече щоднини

Жагуча спрага щастя для людини,

Тривоги людства — це мої тривоги.

І. Драч

Само собою розуміється, що прихід таких поетів, які ламають узвичаєні образні схеми, розширюють ідейні горизонти й формальні спроможності вірша, не відбувається легкома. Декому потрібно було цілого десятиліття для того, щоб звикнути до їхнього асоціативного, тільки назверхи алогічного плину думки.

Чимало навчилася за десять літ і молода наша поезія. В ній менше стало силуваної інтелектуальності, а більше ясності й чистоти. Вона почала користуватися не лише телескопами, а й мікроскопами метафор. Вона відчула, що гори душі — це та ж земля, тільки піднята вище.

Приємно знати, що мовою Руставелі в республіці вікових поетичних традицій, великих поетів і великих друзів українського слова публікується невелика за обсягом, але значна духовними й мистецькими вартощами антологія молодої нашої поезії. Я переконаний, що вона знайде відгомін у грузинському серці й цим зміцнить братерство наших давніх і осіянних спільною метою літератур.

¹ Ця стаття — передмова до антології української поезії грузинською мовою (1970)