Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Важке від споминів колосся

Леонід Череватенко — не молоденький рекрут у літературі, а досвідчений солдат, якому, здається, все під силу — написання статті про майстерність О. Довженка, чи студії про відтворення сонетів Мікеланджело українською мовою, чи кіносценарію про будівників Дніпровсько-Кримського каналу, чи перекласти вірші Б. Брехта або В. Броневського (певна річ, з оригіналу), чи дати своє тлумачення новим знахідкам українських археологів, з якими він не один сезон працював на розкопках звичайним робітником. Тепер ми бачимо ще одного Леоніда Череватенка — поета, причому такого ж своєрідного в поезії, яким він уміє бути в літературній критиці, в перекладах, в археологічних та кінематографічних дослідженнях.

Поява поетичної збірки Леоніда Череватенка, незважаючи на те, що деякі його вірші були опубліковані в періодиці, — це новина, радісна і значуща, добра новина української сучасної літератури. Широчінь духовних переживань Леоніда Череватенка, всі його дотеперішні праці на ниві культури відбилися в його поетиці, надали його образному мисленню точності й глибини, влилися в його слово принадливим світлом. Безмежжя українського степу, про який він пише не тільки з любов’ю, але й з великим знанням, так само оживає в його поетичній палітрі. Отже, мабуть, найважливіша риса цієї книжки — це та неосяжність світу в багатьох розуміннях, яку вдихнути може лише справжній талант і яку може передати лише істинне поетичне слово.

Життя Леоніда Череватенка склалося так, що він, син Дніпропетровщини, працював шахтарем на Донбасі (Донбас його «всиновив» і змозоленою долонею благословив як людину), а потім на археологічних об’єктах. Він копав то під землею, то на землі, добуваючи то енергію сонця, то енергію людської душі, вдивляючись у природу українського Півдня, в характери донецьких трударів, у прикмети невидимих для ока, але зримих для думки наших далеких предків — скіфів. Перейнятість буттям рідної степової землі в Леоніда Череватенка має широкий історичний, а звідси філософський подих, через те поет невимушено й просто показує складну багатовимірність людської долі, неоднозначність і разом з тим вікову націленість до щастя і єдність життя багатьох поколінь на нашій

землі. Можна без найменшого перебільшення сказати, що Леонід Череватенко першою своєю книжкою віршів серйозно приступив до будівництва неповторного світу, яким повинна бути його поезія в майбутньому. Поет, який зумів сказати: «Як тяжко не сплять літаки в нічній гущині світотвору», поет, який зумів побачити в останках скіфської могили прах своєї праматері, — такий поет має силу творити міфи — живлющі й безсмертні образи людей нового часу і нового світу. Адже міфологізувати сучасне і майбутнє може тільки той, хто помічає «важке від споминів колосся», хто плід сьогоднішнього дня вміє пов’язати з коренями дерева історії, хто стежку до зірок починає не від свого порога, а від порога хати свого пращура, який так само тужив за безмірами неба, як і космонавт двадцятого століття. Вибагливі форми версифікації, запахуща мова, лаконізм, щемлива простота, а головне — духовна глибинність і незаштампована думка творів Леоніда Череватенка завоюють йому як поетові немало прихильників серед читацького загалу, а серед поетів — заслужене місце майстра, відкривача нових овидів і можливостей нашого художнього слова.

1980