Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Доброта життя

Іван Малкович народився 1961 року в Березові Нижньому на Косівщині. Колись в його село поспішав Іван Франко, марно сподіваючись утекти й заховатися від злиднів та австро- угорської жандармерії. Отже, на літературній карті України Березів Нижній з’явився давно. Чи зуміє Іван Малкович зробити своє село ще знаменитішим тому, що він мав щастя саме там прийти на світ? Хочу в це вірити! Він починає свою творчість сильними, дивовижно витонченими поезіями. В його віршах, як би їх не ділити на розділи й цикли, панує одне почування — любов до материнського, поетичного, ласкавого духу життя, котрий так неповторно виявляється в характері людей, звичаїв, природи нашого карпатського краю. Таємничі, принадливі, зворушливі краєвиди Гуцульщини у віршах Івана Малковича стають малюнками душі поета, стривоженої тим, що дитинство минуло, а над молодістю літають страшні залізні птахи не з пір’ям, а з убивчою зброєю під крилами.

Шукаймо тайн в труді й любові, бо вже від бомб, що спокій рвуть, хлопчата юні, чорноброві знов чорнобривцями стають.

Це початок вірша «Посійте мене, мамо, під вікном», що міг би стати ключем до почуттів поета, до його громадянських болінь, — епіграфом до його першої книжки.

Іван Малкович — студент Київського університету імені Т. Шевченка. Він має музичну освіту, що благодатно відбивається на його творах. Літературними вчителями нашого автора можна вважати Євгена Плужника та Богдана-Ігоря Антонина. Але, приглянувшись уважніше до його поезії, побачимо, що в нього є третій і, можливо, найголовніший наставник — ранній Павло Тичина. Вчитися для Івана Малковича — як, зрештою, для кожного справжнього митця — не значить наслідувати у письмі, а бути подібним лише у світовідчуванні, в жаданні певної естетичної досконалості.

Певна річ, у першій книжці поета досвідчене око побачить слабкості, може виникнути навіть подивування тим, що конкретика сучасності тут начебто відступає на задній план, а на передньому плані — не завжди доречний смуток дитячої душі й оті баранчики, печальні «філософи», котрі навчити нічого не вміють, бо їм ще й роги не повиростали. А проте мелодійний, надзвичайно чистий талант Івана Малковича виблискує навіть там, де рука ще тремтить від невправності, а душа печалиться інколи тому, що не відає справжньої біди. Але ж це поет, цілком своєрідний, справдешній. Його варто знати вже хоч би за те, що він в жодному слові своєму не покривив почуттям, що він дуже цільний у тому настрої, котрий можемо назвати уболіванням за добротою, лагідністю життя, що він у кожному образі являє свіжість і вишуканість. Він починає глибоко й правдиво з того, чим жили його діди й батьки, сусіди, березівські хлібороби та вівчарі. Це начало неодмінно вестиме його до здобування нових вершин в літературі, до пізнання правди життя доброго і натхненного, болісного і нерозгаданого, франківськими устремліннями наповненого життя.

1984

¹ Передмова до кн.: Малкович І. Білий камінь. — К.: Молодь, 1984.