Українська література - Літературознавство - Критика Том 1 - Дмитро Павличко 2007

Спадкоємці шевченкового духу

У цих двох томах зібрано зразки громадянської, філософської та інтимної лірики українських поетів за шістдесятип’ятиліття (1917—1982), яке в історії українського народу було епохою революційного відродження, створення державності й возз’єднання національних земель.

Плеяда найвидатніших фундаторів нової української поезії — Павло Тичина, Володимир Сосюра, Максим Рильський — формувалася поступово, причому кожен з названих збирав навколо себе чи входив сам у певну літературну групу. Були це люди різних мистецьких уподобань, різних поетичних шкіл. Але досить швидко їхня творчість, не гублячи в кожному випадку глибоко індивідуального характеру, стала виразником громадянських болінь і настроїв, речником нового життя.

Тичина, безперечно, один з найдіяльніших українських поетів двадцятого століття, створив неповторну, насичену пантеїстичними філософськими мотивами, переткану народнопісенними інтонаціями гаму почувань нової людини, захопленої революційними перетвореннями світу. Поетичний симфонізм, надзвичайна чутливість до барв і звуків природи, новаторська форма вірша, а передовсім громадянський голос — важливі прикмети творчості цього майстра світового класу.

Ліричний інтим, задушевність і щирість — так можна б назвати головні риси поезії Сосюри. Але щирість бійця, що прийшов у літературу з поля бою, задушевність воїна, в любовних віршах якого бринить думка про перемогу над ворогом, обертаються високим патріотизмом. Здається, вся магія слова Сосюри в органічному поєднанні любові до жінки й любові до України.

Виняткова ерудиція, широкі перекладацькі звершення Рильського відбилися на його оригінальній творчості. Чистота й доброта душі цього поета завжди принадлива, багатоликий світ, створений його могутньою фантазією, має виразні національні риси, лагідний і подекуди іронічний усміх його слова проникає до серця. Вплив Рильського на наступні покоління українських поетів дуже значний, особливо в галузі культивування класичних віршових форм.

У середині 20-х років до групи основоположників долучається Микола Бажан. Він збагатив українську поезію темою глибинного філософського конфлікту, розкриттям природи героїчного начала в душі людини, а також скульптурною пластикою, системою образності, в якій архітектурні й музичні прийоми несподівано знаходять словесне втілення. В поезії Бажана відлунюють суспільно-політичні події нашого віку, складаючись у поліфонічну картину, повну тривоги і всепереможної людяності.

Євген Плужник, Василь Мисик, Леонід Первомайський та Андрій Малишко — провідні поети з другого покоління українських письменників XX ст.

Війна, в якій наш народ виконав місію визволителя Європи, була особливо жорстоким випробуванням для націй, чиї землі потрапили в тимчасове рабство до фашистських варварів. Біль України окупаційних літ, її страждання й туга за сонцем мирного творчого життя, її внесок у боротьбу за повернення свободи, за перемогу над фашизмом на європейському континенті стали натхненням трагічної, величавої і життєствердної поезії наших корифеїв, до рангу яких уже в часи війни піднеслися Малишко і Первомайський. Цікавими розділами в процесі наростання нових тематичних якостей української поезії 40-х і 50-х років є книжки найвидатніших представників фронтового покоління Платона Воронька та Івана Виргана, а також Василя Швеця.

Новаторський лад творчості, притаманний українським поетам у 60-х і 70-х роках, пов’язаний не з поверхнею, а з живлющою глибиною суспільного життя. Отож у ті роки заявило про себе покоління, яке в дитинстві перенесло злигодні війни й фашистської окупації, а в молодості, можливо, через убогість попереднього життя, відзначилося відчайдушною жадібністю до знань. Нову генерацію характеризує громадянська відвага, високий інтелектуалізм, професійна витонченість. Найвидатніші представники — Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Борис Олійник. Із молодших, але відомих, до цього кола слід записати Р. Лубківського, П. Мовчана, В. Коржа, Б. Нечерду, Р. Третякова, П. Скунця, Л. Талалая, В. Затуливітра, В. Забаштанського, П. Перебийноса.

На першому плані в творчості згаданих поетів — особистість, моральний життєпис якої піддається доскіпливому поетичному дослідженню. Проблема чистої совісті, зіткнення особистих і громадських інтересів переплітаються з невтомним бажанням удосконалювати душу людини як саму душу суспільства.

Сучасна українська поезія може пишатися розмаїттям визначних індивідуальностей, різноголоссям поколінь, успішними відкриттями нових естетичних можливостей живого слова, гуманістичним і революційним духом, який, власне, є головною причиною її постійного оновлення.

Українська поезія двадцятого віку — це не тільки літописець життя Вітчизни, її ліричний герой — людина з дуже складним і багатим, болісним і суперечливим, героїчним і неспокійним духовним життям. Малюючи людину нашого часу, не замкнуту жодними національними рамками чи передсудами, ця поезія разом з тим створює образ душі народу, з якої народилася. Не менш важливе у діяння полягає в тому, що вона здатна вчаровувати, ставати дивиною внутрішнього життя далекої від поета, іншомовної особистості. Це її загальнолюдська об’єднувальна сила. Литовські читачі, звернувшись до цієї книжки, матимуть можливість переконатися, що душа українського народу і диво його слова живі й непроминальні, що двадцяте століття зарядило їх новою енергією.

Антологія української поезії мовою Донелайтіса — зустріч братніх культур, де одна ніби звітує перед іншою. Цей звіт був би неможливим без великої творчої праці литовських поетів, україністів, перекладачів, видавців, яким од імені живих і вічно живущих авторів антології складаю щиру подяку. Читачеві, вихованому на творчості знаменитих і добре знаних у нашій країні і за її межами сучасних литовських поетів, навряд чи треба широко пояснювати суть життєвості і потрібності будь- якої національної літератури. Так склалося, що саме на литовській землі молодий Тарас Шевченко пережив перше кохання, перше велике бажання вирватися з кріпацької неволі, виносив свої перші великі мислі про рівність народів. Здається, в кожному слові цих двох томів є щось і від литовської землі, адже всі поети, представлені тут, більшою чи меншою мірою — спадкоємці Шевченкового духу.

1987

¹ Передмова до Антології української поезії литовською мовою, 1987.